diff --git a/src/Faker/Provider/ru_RU/Text.php b/src/Faker/Provider/ru_RU/Text.php
new file mode 100644
index 0000000000..871f7a139f
--- /dev/null
+++ b/src/Faker/Provider/ru_RU/Text.php
@@ -0,0 +1,4544 @@
+<?php
+
+namespace Faker\Provider\ru_RU;
+
+class Text extends \Faker\Provider\Text
+{
+    /**
+     * From ru.wikisource.org
+     *
+     * Текст доступен по лицензии Creative Commons Attribution-ShareAlike,
+     * в отдельных случаях могут действовать дополнительные условия.
+     * Подробнее см. Условия использования.
+     *
+     *
+     * Title: Мертвые души
+     *
+     * Author: Гоголь Николай
+     *
+     * Posting Date: May 20, 2008
+     * [Last updated: August 2, 2012]
+     *
+     * Language: Russian
+     *
+     * @licence Creative Commons Attribution-ShareAlike https://creativecommons.org/licenses/by-sa/3.0/deed.ru
+     * @see     https://wikimediafoundation.org/wiki/Terms_of_Use/
+     * @link    http://ru.wikisource.org/wiki/%D0%9C%D1%91%D1%80%D1%82%D0%B2%D1%8B%D0%B5_%D0%B4%D1%83%D1%88%D0%B8_(%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C)/%D0%A2%D0%BE%D0%BC_I/%D0%93%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0_I
+     * @var string
+     */
+    protected static $baseText = <<<'EOT'
+
+Глава первая
+
+В ворота гостиницы губернского города NN въехала довольно красивая
+рессорная небольшая бричка, в какой ездят холостяки: отставные
+подполковники, штабс-капитаны, помещики, имеющие около сотни душ
+крестьян, — словом, все те, которых называют господами средней руки. В
+бричке сидел господин, не красавец, но и не дурной наружности, ни
+слишком толст, ни слишком тонок; нельзя сказать, чтобы стар, однако ж
+и не так, чтобы слишком молод. Въезд его не произвел в городе
+совершенно никакого шума и не был сопровожден ничем особенным; только
+два русские мужика, стоявшие у дверей кабака против гостиницы, сделали
+кое-какие замечания, относившиеся, впрочем, более к экипажу, чем к
+сидевшему в нем. «Вишь ты, — сказал один другому, — вон какое колесо!
+что ты думаешь, доедет то колесо, если б случилось, в Москву или не
+доедет?» — «Доедет», — отвечал другой. «А в Казань-то, я думаю, не
+доедет?» — «В Казань не доедет», — отвечал другой. Этим разговор и
+кончился. Да еще, когда бричка подъехала к гостинице, встретился
+молодой человек в белых канифасовых панталонах, весьма узких и
+коротких, во фраке с покушеньями на моду, из-под которого видна была
+манишка, застегнутая тульскою булавкою с бронзовым пистолетом. Молодой
+человек оборотился назад, посмотрел экипаж, придержал рукою картуз,
+чуть не слетевший от ветра, и пошел своей дорогой.
+
+Когда экипаж въехал на двор, господин был встречен трактирным слугою,
+или половым, как их называют в русских трактирах, живым и вертлявым до
+такой степени, что даже нельзя было рассмотреть, какое у него было
+лицо. Он выбежал проворно, с салфеткой в руке, — весь длинный и в
+длинном демикотонном сюртуке со спинкою чуть не на самом затылке,
+встряхнул волосами и повел проворно господина вверх по всей деревянной
+галерее показывать ниспосланный ему богом покой. Покой был известного
+рода, ибо гостиница была тоже известного рода, то есть именно такая,
+как бывают гостиницы в губернских городах, где за два рубля в сутки
+проезжающие получают покойную комнату с тараканами, выглядывающими,
+как чернослив, из всех углов, и дверью в соседнее помещение, всегда
+заставленною комодом, где устроивается сосед, молчаливый и спокойный
+человек, но чрезвычайно любопытный, интересующийся знать о всех
+подробностях проезжающего. Наружный фасад гостиницы отвечал ее
+внутренности: она была очень длинна, в два этажа; нижний не был
+выщекатурен и оставался в темно-красных кирпичиках, еще более
+потемневших от лихих погодных перемен и грязноватых уже самих по себе;
+верхний был выкрашен вечною желтою краскою; внизу были лавочки с
+хомутами, веревками и баранками. В угольной из этих лавочек, или,
+лучше, в окне, помещался сбитенщик с самоваром из красной меди и лицом
+так же красным, как самовар, так что издали можно бы подумать, что на
+окне стояло два самовара, если б один самовар не был с черною как
+смоль бородою.
+
+Пока приезжий господин осматривал свою комнату, внесены были его
+пожитки: прежде всего чемодан из белой кожи, несколько поистасканный,
+показывавший, что был не в первый раз в дороге. Чемодан внесли кучер
+Селифан, низенький человек в тулупчике, и лакей Петрушка, малый лет
+тридцати, в просторном подержанном сюртуке, как видно с барского
+плеча, малый немного суровый на взгляд, с очень крупными губами и
+носом. Вслед за чемоданом внесен был небольшой ларчик красного дерева
+с штучными выкладками из карельской березы, сапожные колодки и
+завернутая в синюю бумагу жареная курица. Когда все это было внесено,
+кучер Селифан отправился на конюшню возиться около лошадей, а лакей
+Петрушка стал устроиваться в маленькой передней, очень темной конурке,
+куда уже успел притащить свою шинель и вместе с нею какой-то свой
+собственный запах, который был сообщен и принесенному вслед за тем
+мешку с разным лакейским туалетом. В этой конурке он приладил к стене
+узенькую трехногую кровать, накрыв ее небольшим подобием тюфяка,
+убитым и плоским, как блин, и, может быть, так же замаслившимся, как
+блин, который удалось ему вытребовать у хозяина гостиницы.
+
+Покамест слуги управлялись и возились, господин отправился в общую
+залу. Какие бывают эти общие залы — всякий проезжающий знает очень
+хорошо: те же стены, выкрашенные масляной краской, потемневшие вверху
+от трубочного дыма и залосненные снизу спинами разных проезжающих, а
+еще более туземными купеческими, ибо купцы по торговым дням приходили
+сюда сам-шест и сам-сём испивать свою известную пару чаю; тот же
+закопченный потолок; та же копченая люстра со множеством висящих
+стеклышек, которые прыгали и звенели всякий раз, когда половой бегал
+по истертым клеенкам, помахивая бойко подносом, на котором сидела
+такая же бездна чайных чашек, как птиц на морском берегу; те же
+картины во всю стену, писанные масляными красками, — словом, все то
+же, что и везде; только и разницы, что на одной картине изображена
+была нимфа с такими огромными грудями, какие читатель, верно, никогда
+не видывал. Подобная игра природы, впрочем, случается на разных
+исторических картинах, неизвестно в какое время, откуда и кем
+привезенных к нам в Россию, иной раз даже нашими вельможами,
+любителями искусств, накупившими их в Италии по совету везших их
+курьеров. Господин скинул с себя картуз и размотал с шеи шерстяную,
+радужных цветов косынку, какую женатым приготовляет своими руками
+супруга, снабжая приличными наставлениями, как закутываться, а
+холостым — наверное не могу сказать, кто делает, бог их знает, я
+никогда не носил таких косынок. Размотавши косынку, господин велел
+подать себе обед. Покамест ему подавались разные обычные в трактирах
+блюда, как-то: щи с слоеным пирожком, нарочно сберегаемым для
+проезжающих в течение нескольких неделей, мозги с горошком, сосиски с
+капустой, пулярка жареная, огурец соленый и вечный слоеный сладкий
+пирожок, всегда готовый к услугам; покамест ему все это подавалось и
+разогретое, и просто холодное, он заставил слугу, или полового,
+рассказывать всякий вздор — о том, кто содержал прежде трактир и кто
+теперь, и много ли дает дохода, и большой ли подлец их хозяин; на что
+половой, по обыкновению, отвечал: «О, большой, сударь, мошенник». Как
+в просвещенной Европе, так и в просвещенной России есть теперь весьма
+много почтенных людей, которые без того не могут покушать в трактире,
+чтоб не поговорить с слугою, а иногда даже забавно пошутить над ним.
+Впрочем, приезжий делал не всё пустые вопросы; он с чрезвычайною
+точностию расспросил, кто в городе губернатор, кто председатель
+палаты, кто прокурор, — словом, не пропустил ни одного значительного
+чиновника; но еще с большею точностию, если даже не с участием,
+расспросил обо всех значительных помещиках: сколько кто имеет душ
+крестьян, как далеко живет от города, какого даже характера и как
+часто приезжает в город; расспросил внимательно о состоянии края: не
+было ли каких болезней в их губернии — повальных горячек, убийственных
+какие-либо лихорадок, оспы и тому подобного, и все так обстоятельно и
+с такою точностию, которая показывала более, чем одно простое
+любопытство. В приемах своих господин имел что-то солидное и
+высмаркивался чрезвычайно громко. Неизвестно, как он это делал, но
+только нос его звучал, как труба. Это, по-моему, совершенно невинное
+достоинство приобрело, однако ж, ему много уважения со стороны
+трактирного слуги, так что он всякий раз, когда слышал этот звук,
+встряхивал волосами, выпрямливался почтительнее и, нагнувши с вышины
+свою голову, спрашивал: не нужно ли чего? После обеда господин выкушал
+чашку кофею и сел на диван, подложивши себе за спину подушку, которую
+в русских трактирах вместо эластической шерсти набивают чем-то
+чрезвычайно похожим на кирпич и булыжник. Тут начал он зевать и
+приказал отвести себя в свой нумер, где, прилегши, заснул два часа.
+Отдохнувши, он написал на лоскутке бумажки, по просьбе трактирного
+слуги, чин, имя и фамилию для сообщения куда следует, в полицию. На
+бумажке половой, спускаясь с лестницы, прочитал по складам следующее:
+«Коллежский советник Павел Иванович Чичиков, помещик, по своим
+надобностям». Когда половой все еще разбирал по складам записку, сам
+Павел Иванович Чичиков отправился посмотреть город, которым был, как
+казалось, удовлетворен, ибо нашел, что город никак не уступал другим
+губернским городам: сильно била в глаза желтая краска на каменных
+домах и скромно темнела серая на деревянных. Домы были в один, два и
+полтора этажа, с вечным мезонином, очень красивым, по мнению
+губернских архитекторов. Местами эти дома казались затерянными среди
+широкой, как поле, улицы и нескончаемых деревянных заборов; местами
+сбивались в кучу, и здесь было заметно более движения народа и
+живости. Попадались почти смытые дождем вывески с кренделями и
+сапогами, кое-где с нарисованными синими брюками и подписью какого-то
+Аршавского портного; где магазин с картузами, фуражками и надписью:
+«Иностранец Василий Федоров»; где нарисован был бильярд с двумя
+игроками во фраках, в какие одеваются у нас на театрах гости, входящие
+в последнем акте на сцену. Игроки были изображены с прицелившимися
+киями, несколько вывороченными назад руками и косыми ногами, только
+что сделавшими на воздухе антраша. Под всем этим было написано: «И вот
+заведение». Кое-где просто на улице стояли столы с орехами, мылом и
+пряниками, похожими на мыло; где харчевня с нарисованною толстою рыбою
+и воткнутою в нее вилкою. Чаще же всего заметно было потемневших
+двуглавых государственных орлов, которые теперь уже заменены
+лаконическою надписью: «Питейный дом». Мостовая везде была плоховата.
+Он заглянул и в городской сад, который состоял из тоненьких дерев,
+дурно принявшихся, с подпорками внизу, в виде треугольников, очень
+красиво выкрашенных зеленою масляною краскою. Впрочем, хотя эти
+деревца были не выше тростника, о них было сказано в газетах при
+описании иллюминации, что «город наш украсился, благодаря попечению
+гражданского правителя, садом, состоящим из тенистых, широковетвистых
+дерев, дающих прохладу в знойный день», и что при этом «было очень
+умилительно глядеть, как сердца граждан трепетали в избытке
+благодарности и струили потоки слез в знак признательности к господину
+градоначальнику». Расспросивши подробно будочника, куда можно пройти
+ближе, если понадобится, к собору, к присутственным местам, к
+губернатору, он отправился взглянуть на реку, протекавшую посредине
+города, дорогою оторвал прибитую к столбу афишу, с тем чтобы, пришедши
+домой, прочитать ее хорошенько, посмотрел пристально на проходившую по
+деревянному тротуару даму недурной наружности, за которой следовал
+мальчик в военной ливрее, с узелком в руке, и, еще раз окинувши все
+глазами, как бы с тем, чтобы хорошо припомнить положение места,
+отправился домой прямо в свой нумер, поддерживаемый слегка на лестнице
+трактирным слугою. Накушавшись чаю, он уселся перед столом, велел
+подать себе свечу, вынул из кармана афишу, поднес ее к свече и стал
+читать, прищуря немного правый глаз. Впрочем, замечательного немного
+было в афишке: давалась драма г. Коцебу, в которой Ролла играл г.
+Попльвин, Кору — девица Зяблова, прочие лица были и того менее
+замечательны; однако же он прочел их всех, добрался даже до цены
+партера и узнал, что афиша была напечатана в типографии губернского
+правления, потом переворотил на другую сторону: узнать, нет ли и там
+чего-нибудь, но, не нашедши ничего, протер глаза, свернул опрятно и
+положил в свой ларчик, куда имел обыкновение складывать все, что ни
+попадалось. День, кажется, был заключен порцией холодной телятины,
+бутылкою кислых щей и крепким сном во всю насосную завертку, как
+выражаются в иных местах обширного русского государства.
+
+Весь следующий день посвящен был визитам; приезжий отправился делать
+визиты всем городским сановникам. Был с почтением у губернатора,
+который, как оказалось, подобно Чичикову был ни толст, ни тонок собой,
+имел на шее Анну, и поговаривали даже, что был представлен к звезде;
+впрочем, был большой добряк и даже сам вышивал иногда по тюлю. Потом
+отправился к вице-губернатору, потом был у прокурора, у председателя
+палаты, у полицеймейстера, у откупщика, у начальника над казенными
+фабриками… жаль, что несколько трудно упомнить всех сильных мира сего;
+но довольно сказать, что приезжий оказал необыкновенную деятельность
+насчет визитов: он явился даже засвидетельствовать почтение инспектору
+врачебной управы и городскому архитектору. И потом еще долго сидел в
+бричке, придумывая, кому бы еще отдать визит, да уж больше в городе не
+нашлось чиновников. В разговорах с сими властителями он очень искусно
+умел польстить каждому. Губернатору намекнул как-то вскользь, что в
+его губернию въезжаешь, как в рай, дороги везде бархатные, и что те
+правительства, которые назначают мудрых сановников, достойны большой
+похвалы. Полицеймейстеру сказал что-то очень лестное насчет городских
+будочников; а в разговорах с вице-губернатором и председателем палаты,
+которые были еще только статские советники, сказал даже ошибкою два
+раза: «ваше превосходительство», что очень им понравилось. Следствием
+этого было то, что губернатор сделал ему приглашение пожаловать к нему
+того же дня на домашнюю вечеринку, прочие чиновники тоже, с своей
+стороны, кто на обед, кто на бостончик, кто на чашку чаю.
+
+О себе приезжий, как казалось, избегал много говорить; если же
+говорил, то какими-то общими местами, с заметною скромностию, и
+разговор его в таких случаях принимал несколько книжные обороты: что
+он незначащий червь мира сего и не достоин того, чтобы много о нем
+заботились, что испытал много на веку своем, претерпел на службе за
+правду, имел много неприятелей, покушавшихся даже на жизнь его, и что
+теперь, желая успокоиться, ищет избрать наконец место для жительства,
+и что, прибывши в этот город, почел за непременный долг
+засвидетельствовать свое почтение первым его сановникам. Вот все, что
+узнали в городе об этом новом лице, которое очень скоро не преминуло
+показать себя на губернаторской вечеринке. Приготовление к этой
+вечеринке заняло с лишком два часа времени, и здесь в приезжем
+оказалась такая внимательность к туалету, какой даже не везде
+видывано. После небольшого послеобеденного сна он приказал подать
+умыться и чрезвычайно долго тер мылом обе щеки, подперши их извнутри
+языком; потом, взявши с плеча трактирного слуги полотенце, вытер им со
+всех сторон полное свое лицо, начав из-за ушей и фыркнув прежде раза
+два в самое лицо трактирного слуги. Потом надел перед зеркалом
+манишку, выщипнул вылезшие из носу два волоска и непосредственно за
+тем очутился во фраке брусничного цвета с искрой. Таким образом
+одевшись, покатился он в собственном экипаже по бесконечно широким
+улицам, озаренным тощим освещением из кое-где мелькавших океан.
+Впрочем, губернаторский дом был так освещен, хоть бы и для бала;
+коляска с фонарями, перед подъездом два жандарма, форейторские крики
+вдали — словом, всё как нужно. Вошедши в зал, Чичиков должен был на
+минуту зажмурить глаза, потому что блеск от свечей, ламп и дамских
+платьев был страшный. Все было залито светом. Черные фраки мелькали и
+носились врознь и кучами там и там, как носятся мухи на белом сияющем
+рафинаде в пору жаркого июльского лета, когда старая ключница рубит и
+делит его на сверкающие обломки перед открытым окном; дети все глядят,
+собравшись вокруг, следя любопытно за движениями жестких рук ее,
+подымающих молот, а воздушные эскадроны мух, поднятые легким воздухом,
+влетают смело, как полные хозяева, и, пользуясь подслеповатостию
+старухи и солнцем, беспокоящим глаза ее, обсыпают лакомые куски где
+вразбитную, где густыми кучами Насыщенные богатым летом, и без того на
+всяком шагу расставляющим лакомые блюда, они влетели вовсе не с тем,
+чтобы есть, но чтобы только показать себя, пройтись взад и вперед по
+сахарной куче, потереть одна о другую задние или передние ножки, или
+почесать ими у себя под крылышками, или, протянувши обе передние
+лапки, потереть ими у себя над головою, повернуться и опять улететь, и
+опять прилететь с новыми докучными эскадронами. Не успел Чичиков
+осмотреться, как уже был схвачен под руку губернатором, который
+представил его тут же губернаторше. Приезжий гость и тут не уронил
+себя: он сказал какой-то комплимент, весьма приличный для человека
+средних лет, имеющего чин не слишком большой и не слишком малый. Когда
+установившиеся пары танцующих притиснули всех к стене, он, заложивши
+руки назад, глядел на них минуты две очень внимательно. Многие дамы
+были хорошо одеты и по моде, другие оделись во что бог послал в
+губернский город. Мужчины здесь, как и везде, были двух родов: одни
+тоненькие, которые всё увивались около дам; некоторые из них были
+такого рода, что с трудом можно было отличить их от петербургских,
+имели так же весьма обдуманно и со вкусом зачесанные бакенбарды или
+просто благовидные, весьма гладко выбритые овалы лиц, так же небрежно
+подседали к дамам, так же говорили по-французски и смешили дам так же,
+как и в Петербурге. Другой род мужчин составляли толстые или такие же,
+как Чичиков, то есть не так чтобы слишком толстые, однако ж и не
+тонкие. Эти, напротив того, косились и пятились от дам и посматривали
+только по сторонам, не расставлял ли где губернаторский слуга зеленого
+стола для виста. Лица у них были полные и круглые, на иных даже были
+бородавки, кое-кто был и рябоват, волос они на голове не носили ни
+хохлами, ни буклями, ни на манер «черт меня побери», как говорят
+французы, — волосы у них были или низко подстрижены, или прилизаны, а
+черты лица больше закругленные и крепкие. Это были почетные чиновники
+в городе. Увы! толстые умеют лучше на этом свете обделывать дела свои,
+нежели тоненькие. Тоненькие служат больше по особенным поручениям или
+только числятся и виляют туда и сюда; их существование как-то слишком
+легко, воздушно и совсем ненадежно. Толстые же никогда не занимают
+косвенных мест, а все прямые, и уж если сядут где, то сядут надежно и
+крепко, так что скорей место затрещит и угнется под ними, а уж они не
+слетят. Наружного блеска они не любят; на них фрак не так ловко
+скроен, как у тоненьких, зато в шкатулках благодать божия. У
+тоненького в три года не остается ни одной души, не заложенной в
+ломбард; у толстого спокойно, глядь — и явился где-нибудь в конце
+города дом, купленный на имя жены, потом в другом конце другой дом,
+потом близ города деревенька, потом и село со всеми угодьями. Наконец
+толстый, послуживши богу и государю, заслуживши всеобщее уважение,
+оставляет службу, перебирается и делается помещиком, славным русским
+барином, хлебосолом, и живет, и хорошо живет. А после него опять
+тоненькие наследники спускают, по русскому обычаю, на курьерских все
+отцовское добро. Нельзя утаить, что почти такого рода размышления
+занимали Чичикова в то время, когда он рассматривал общество, и
+следствием этого было то, что он наконец присоединился к толстым, где
+встретил почти все знакомые лица: прокурора с весьма черными густыми
+бровями и несколько подмигивавшим левым глазом так, как будто бы
+говорил: «Пойдем, брат, в другую комнату, там я тебе что-то скажу», —
+человека, впрочем, серьезного и молчаливого; почтмейстера, низенького
+человека, но остряка и философа; председателя палаты, весьма
+рассудительного и любезного человека, — которые все приветствовали
+его, как старинного знакомого, на что Чичиков раскланивался несколько
+набок, впрочем, не без приятности. Тут же познакомился он с весьма
+обходительным и учтивым помещиком Маниловым и несколько неуклюжим на
+взгляд Собакевичем, который с первого раза ему наступил на ногу,
+сказавши: «Прошу прощения». Тут же ему всунули карту на вист, которую
+он принял с таким же вежливым поклоном. Они сели за зеленый стол и не
+вставали уже до ужина. Все разговоры совершенно прекратились, как
+случается всегда, когда наконец предаются занятию дельному. Хотя
+почтмейстер был очень речист, но и тот, взявши в руки карты, тот же
+час выразил на лице своем мыслящую физиономию, покрыл нижнею губою
+верхнюю и сохранил такое положение во все время игры. Выходя с фигуры,
+он ударял по столу крепко рукою, приговаривая, если была дама: «Пошла,
+старая попадья!», если же король: «Пошел, тамбовский мужик!» А
+председатель приговаривал: «А я его по усам! А я ее по усам!» Иногда
+при ударе карт по столу вырывались выражения: «А! была не была, не с
+чего, так с бубен!» Или же просто восклицания: «черви! червоточина!
+пикенция!» или: «пикендрас! пичурущух! пичура!» и даже просто:
+«пичук!» — названия, которыми перекрестили они масти в своем обществе.
+По окончании игры спорили, как водится, довольно громко. Приезжий наш
+гость также спорил, но как-то чрезвычайно искусно, так что все видели,
+что он спорил, а между тем приятно спорил. Никогда он не говорил: «вы
+пошли», но: «вы изволили пойти», «я имел честь покрыть вашу двойку» и
+тому подобное. Чтобы еще более согласить в чем-нибудь своих
+противников, он всякий раз подносил им всем свою серебряную с финифтью
+табакерку, на дне которой заметили две фиалки, положенные туда для
+запаха. Внимание приезжего особенно заняли помещики Манилов и
+Собакевич, о которых было упомянуто выше. Он тотчас же осведомился о
+них, отозвавши тут же несколько в сторону председателя и почтмейстера.
+Несколько вопросов, им сделанных, показали в госте не только
+любознательность, но и основательность; ибо прежде всего расспросил
+он, сколько у каждого из них душ крестьян и в каком положении
+находятся их имения, а потом уже осведомился, как имя и отчество. В
+немного времени он совершенно успел очаровать их. Помещик Манилов, еще
+вовсе человек не пожилой, имевший глаза сладкие, как сахар, и щуривший
+их всякий раз, когда смеялся, был от него без памяти. Он очень долго
+жал ему руку и просил убедительно сделать ему честь своим приездом в
+деревню, к которой, по его словам, было только пятнадцать верст от
+городской заставы. На что Чичиков с весьма вежливым наклонением головы
+и искренним пожатием руки отвечал, что он не только с большою охотою
+готов это исполнить, но даже почтет за священнейший долг. Собакевич
+тоже сказал несколько лаконически: «И ко мне прошу», — шаркнувши
+ногою, обутою в сапог такого исполинского размера, которому вряд ли
+где можно найти отвечающую ногу, особливо в нынешнее время, когда и на
+Руси начинают выводиться богатыри.
+
+На другой день Чичиков отправился на обед и вечер к полицеймейстеру,
+где с трех часов после обеда засели в вист и играли до двух часов
+ночи. Там, между прочим, он познакомился с помещиком Ноздревым,
+человеком лет тридцати, разбитным малым, который ему после трех-
+четырех слов начал говорить «ты». С полицеймейстером и прокурором
+Ноздрев тоже был на «ты» и обращался по-дружески; но, когда сели
+играть в большую игру, полицеймейстер и прокурор чрезвычайно
+внимательно рассматривали его взятки и следили почти за всякою картою,
+с которой он ходил. На другой день Чичиков провел вечер у председателя
+палаты, который принимал гостей своих в халате, несколько замасленном,
+и в том числе двух каких-то дам. Потом был на вечере у вице-
+губернатора, на большом обеде у откупщика, на небольшом обеде у
+прокурора, который, впрочем, стоил большого; на закуске после обедни,
+данной городским главою, которая тоже стоила обеда. Словом, ни одного
+часа не приходилось ему оставаться дома, и в гостиницу приезжал он с
+тем только, чтобы заснуть. Приезжий во всем как-то умел найтиться и
+показал в себе опытного светского человека. О чем бы разговор ни был,
+он всегда умел поддержать его: шла ли речь о лошадином заводе, он
+говорил и о лошадином заводе; говорили ли о хороших собаках, и здесь
+он сообщал очень дельные замечания; трактовали ли касательно
+следствия, произведенного казенною палатою, — он показал, что ему
+небезызвестны и судейские проделки; было ли рассуждение о бильярдной
+игре — и в бильярдной игре не давал он промаха; говорили ли о
+добродетели, и о добродетели рассуждал он очень хорошо, даже со
+слезами на глазах; об выделке горячего вина, и в горячем вине знал он
+прок; о таможенных надсмотрщиках и чиновниках, и о них он судил так,
+как будто бы сам был и чиновником и надсмотрщиком. Но замечательно,
+что он все это умел облекать какою-то степенностью, умел хорошо
+держать себя. Говорил ни громко, ни тихо, а совершенно так, как
+следует. Словом, куда ни повороти, был очень порядочный человек. Все
+чиновники были довольны приездом нового лица. Губернатор об нем
+изъяснился, что он благонамеренный человек; прокурор — что он дельный
+человек; жандармский полковник говорил, что он ученый человек;
+председатель палаты — что он знающий и почтенный человек;
+полицеймейстер — что он почтенный и любезный человек; жена
+полицеймейстера — что он любезнейший и обходительнейший человек. Даже
+сам Собакевич, который редко отзывался о ком-нибудь с хорошей стороны,
+приехавши довольно поздно из города и уже совершенно раздевшись и
+легши на кровать возле худощавой жены своей, сказал ей: «Я, душенька,
+был у губернатора на вечере, и у полицеймейстера обедал, и
+познакомился с коллежским советником Павлом Ивановичем Чичиковым:
+преприятный человек!» На что супруга отвечала: «Гм!»— и толкнула его
+ногою.
+
+Такое мнение, весьма лестное для гостя, составилось о нем в городе, и
+оно держалось до тех пор, покамест одно странное свойство гостя и
+предприятие, или, как говорят в провинциях, пассаж, о котором читатель
+скоро узнает, не привело в совершенное недоумение почти всего города.
+
+
+
+
+
+
+Глава вторая
+
+
+Уже более недели приезжий господин жил в городе, разъезжая по
+вечеринкам и обедам и таким образом проводя, как говорится, очень
+приятно время. Наконец он решился перенести свои визиты за город и
+навестить помещиков Манилова и Собакевича, которым дал слово. Может
+быть, к сему побудила его другая, более существенная причина, дело
+более серьезное, близшее к сердцу… Но обо всем этом читатель узнает
+постепенно и в свое время, если только будет иметь терпение прочесть
+предлагаемую повесть, очень длинную, имеющую после раздвинуться шире и
+просторнее по мере приближения к концу, венчающему дело. Кучеру
+Селифану отдано было приказание рано поутру заложить лошадей в
+известную бричку; Петрушке приказано было оставаться дома, смотреть за
+комнатой и чемоданом. Для читателя будет не лишним познакомиться с
+сими двумя крепостными людьми нашего героя. Хотя, конечно, они лица не
+так заметные, и то, что называют второстепенные или даже
+третьестепенные, хотя главные ходы и пружины поэмы не на них
+утверждены и разве кое-где касаются и легко зацепляют их, — но автор
+любит чрезвычайно быть обстоятельным во всем и с этой стороны,
+несмотря на то что сам человек русский, хочет быть аккуратен, как
+немец. Это займет, впрочем, не много времени и места, потому что не
+много нужно прибавить к тому, что уже читатель знает, то есть что
+Петрушка ходил в несколько широком коричневом сюртуке с барского плеча
+и имел по обычаю людей своего звания, крупный нос и губы. Характера он
+был больше молчаливого, чем разговорчивого; имел даже благородное
+побуждение к просвещению, то есть чтению книг, содержанием которых не
+затруднялся: ему было совершенно все равно, похождение ли влюбленного
+героя, просто букварь или молитвенник, — он всё читал с равным
+вниманием; если бы ему подвернули химию, он и от нее бы не отказался.
+Ему нравилось не то, о чем читал он, но больше самое чтение, или,
+лучше сказать, процесс самого чтения, что вот-де из букв вечно выходит
+какое-нибудь слово, которое иной раз черт знает что и значит. Это
+чтение совершалось более в лежачем положении в передней, на кровати и
+на тюфяке, сделавшемся от такого обстоятельства убитым и тоненьким,
+как лепешка. Кроме страсти к чтению, он имел еще два обыкновения,
+составлявшие две другие его характерические черты: спать не
+раздеваясь, так, как есть, в том же сюртуке, и носить всегда с собою
+какой-то свой особенный воздух, своего собственного запаха,
+отзывавшийся несколько жилым покоем, так что достаточно было ему
+только пристроить где-нибудь свою кровать, хоть даже в необитаемой
+дотоле комнате, да перетащить туда шинель и пожитки, и уже казалось,
+что в этой комнате лет десять жили люди. Чичиков, будучи человек
+весьма щекотливый и даже в некоторых случаях привередливый, потянувши
+к себе воздух на свежий нос поутру, только помарщивался да встряхивал
+головою, приговаривая: «Ты, брат, черт тебя знает, потеешь, что ли.
+Сходил бы ты хоть в баню». На что Петрушка ничего не отвечал и
+старался тут же заняться какие-нибудь делом; или подходил с плеткой к
+висевшему барскому фраку, или просто прибирал что-нибудь. Что думал он
+в то время, когда молчал, — может быть, он говорил про себя: «И ты,
+однако ж, хорош, не надоело тебе сорок раз повторять одно и то же», —
+бог ведает, трудно знать, что думает дворовый крепостной человек в то
+время, как барин ему дает наставление. Итак, вот что на первый раз
+можно сказать о Петрушке. Кучер Селифан был совершенно другой человек…
+Но автор весьма совестится занимать так долго читателей людьми низкого
+класса, зная по опыту, как неохотно они знакомятся с низкими
+сословиями. Таков уже русский человек: страсть сильная зазнаться с
+тем, который бы хотя одним чином был его повыше, и шапочное знакомство
+с графом или князем для него лучше всяких тесных дружеских отношений.
+Автор даже опасается за своего героя, который только коллежский
+советник. Надворные советники, может быть, и познакомятся с ним, но
+те, которые подобрались уже к чинам генеральским, те, бог весть, может
+быть, даже бросят один из тех презрительных взглядов, которые
+бросаются гордо человеком на все, что ни пресмыкается у ног его, или,
+что еще хуже, может быть, пройдут убийственным для автора невниманием.
+Но как ни прискорбно то и другое, а все, однако ж, нужно возвратиться
+к герою. Итак, отдавши нужные приказания еще с вечера, проснувшись
+поутру очень рано, вымывшись, вытершись с ног до головы мокрою губкой,
+что делалось только по воскресным дням, — а в тот день случись
+воскресенье, — выбрившись таким образом, что щеки сделались настоящий
+атлас в рассуждении гладкости и лоска, надевши фрак брусничного цвета
+с искрой и потом шинель на больших медведях, он сошел с лестницы,
+поддерживаемый под руку то с одной, то с другой стороны трактирным
+слугою, и сел в бричку. С громом выехала бричка из-под ворот гостиницы
+на улицу. Проходивший поп снял шляпу, несколько мальчишек в замаранных
+рубашках протянули руки, приговаривая: «Барин, подай сиротиньке!»
+Кучер, заметивши, что один из них был большой охотник становиться на
+запятки, хлыснул его кнутом, и бричка пошла прыгать по камням. Не без
+радости был вдали узрет полосатый шлагбаум, дававший знать, что
+мостовой, как и всякой другой муке, будет скоро конец; и еще несколько
+раз ударившись довольно крепко головою в кузов, Чичиков понесся
+наконец по мягкой земле. Едва только ушел назад город, как уже пошли
+писать, по нашему обычаю, чушь и дичь по обеим сторонам дороги: кочки,
+ельник, низенькие жидкие кусты молодых сосен, обгорелые стволы старых,
+дикий вереск и тому подобный вздор. Попадались вытянутые по шнурку
+деревни, постройкою похожие на старые складенные дрова, покрытые
+серыми крышами с резными деревянными под ними украшениями в виде
+висячих шитых узорами утиральников. Несколько мужиков, по обыкновению,
+зевали, сидя на лавках перед воротами в своих овчинных тулупах. Бабы с
+толстыми лицами и перевязанными грудями смотрели из верхних окон; из
+нижних глядел теленок или высовывала слепую морду свою свинья. Словом,
+виды известные. Проехавши пятнадцатую версту, он вспомнил, что здесь,
+по словам Манилова, должна быть его деревня, но и шестнадцатая верста
+пролетела мимо, а деревни все не было видно, и если бы не два мужика.
+попавшиеся навстречу, то вряд ли бы довелось им потрафить на лад. На
+вопрос, далеко ли деревня Заманиловка, мужики сняли шляпы, и один из
+них, бывший поумнее и носивший бороду клином, отвечал:
+
+— Маниловка, может быть, а не Заманиловка?
+
+— Ну да, Маниловка.
+
+— Маниловка! а как проедешь еще одну версту, так вот тебе, то есть,
+— так прямо направо.
+
+— Направо? — отозвался кучер.
+
+— Направо, — сказал мужик. — Это будет тебе дорога в Маниловку; а
+— Заманиловки никакой нет. Она зовется так, то есть ее прозвание
+— Маниловка, а Заманиловки тут вовсе нет. Там прямо на горе увидишь
+— дом, каменный, в два этажа, господский дом, в котором, то есть,
+— живет сам господин. Вот это тебе и есть Маниловка, а Заманиловки
+— совсем нет никакой здесь и не было.
+
+Поехали отыскивать Маниловку. Проехавши две версты, встретили поворот
+на проселочную дорогу, но уже и две, и три, и четыре версты, кажется,
+сделали, а каменного дома в два этажа все еще не было видно. Тут
+Чичиков вспомнил, что если приятель приглашает к себе в деревню за
+пятнадцать верст, то значит, что к ней есть верных тридцать. Деревня
+Маниловка немногих могла заманить своим местоположением. Дом
+господский стоял одиночкой на юру, то есть на возвышении, открытом
+всем ветрам, какие только вздумается подуть; покатость горы, на
+которой он стоял, была одета подстриженным дерном. На ней были
+разбросаны по-английски две-три клумбы с кустами сиреней и желтых
+акаций; пять-шесть берез небольшими купами кое-где возносили свои
+мелколистные жиденькие вершины. Под двумя из них видна была беседка с
+плоским зеленым куполом, деревянными голубыми колоннами и надписью:
+«Храм уединенного размышления»; пониже пруд, покрытый зеленью, что,
+впрочем, не в диковинку в аглицких садах русских помещиков. У подошвы
+этого возвышения, и частию по самому скату, темнели вдоль и поперек
+серенькие бревенчатые избы, которые герой наш, неизвестно по каким
+причинам, в ту ж минуту принялся считать и насчитал более двухсот;
+нигде между ними растущего деревца или какой-нибудь зелени; везде
+глядело только одно бревно. Вид оживляли две бабы, которые, картинно
+подобравши платья и подтыкавшись со всех сторон, брели по колени в
+пруде, влача за два деревянные кляча изорванный бредень, где видны
+были два запутавшиеся рака и блестела попавшаяся плотва; бабы,
+казались, были между собою в ссоре и за что-то перебранивались.
+Поодаль в стороне темнел каким-то скучно-синеватым цветом сосновый
+лес. Даже самая погода весьма кстати прислужилась: день был не то
+ясный, не то мрачный, а какого-то светло-серого цвета, какой бывает
+только на старых мундирах гарнизонных солдат, этого, впрочем, мирного
+войска, но отчасти нетрезвого по воскресным дням. Для пополнения
+картины не было недостатка в петухе, предвозвестнике переменчивой
+погоды, который, несмотря на то что голова продолблена была до самого
+мозгу носами других петухов по известным делам волокитства, горланил
+очень громко и даже похлопывал крыльями, обдерганными, как старые
+рогожки. Подъезжая ко двору, Чичиков заметил на крыльце самого
+хозяина, который стоял в зеленом шалоновом сюртуке, приставив руку ко
+лбу в виде зонтика над глазами, чтобы рассмотреть получше подъезжавший
+экипаж. По мере того как бричка близилась к крыльцу, глаза его
+делались веселее и улыбка раздвигалась более и более.
+
+— Павел Иванович! — вскричал он наконец, когда Чичиков вылезал из
+— брички. — Насилу вы таки нас вспомнили!
+
+Оба приятеля очень крепко поцеловались, и Манилов увел своего гостя в
+комнату. Хотя время, в продолжение которого они будут проходить сени,
+переднюю и столовую, несколько коротковато, но попробуем, не успеем ли
+как-нибудь им воспользоваться и сказать кое-что о хозяине дома. Но тут
+автор должен признаться, что подобное предприятие очень трудно.
+Гораздо легче изображать характеры большого размера: там просто бросай
+краски со всей руки на полотно, черные палящие глаза нависшие брови,
+перерезанный морщиною лоб, перекинутый через плечо черный или алый,
+как огонь, плащ — и портрет готов; но вот эти все господа, которых
+много на свете, которые с вида очень похожи между собою, а между тем
+как приглядишься, увидишь много самых неуловимых особенностей, — эти
+господа страшно трудны для портретов. Тут придется сильно напрягать
+внимание, пока заставишь перед собою выступить все тонкие, почти
+невидимые черты, и вообще далеко придется углублять уже изощренный в
+науке выпытывания взгляд.
+
+Один бог разве мог сказать, какой был характер Манилова. Есть род
+людей, известных под именем: люди так себе, ни то ни се, ни в городе
+Богдан ни в селе Селифан, по словам пословицы. Может быть, к ним
+следует примкнуть и Манилова. На взгляд он был человек видный; черты
+лица его были не лишены приятности, но в эту приятность, казалось,
+чересчур было передано сахару; в приемах и оборотах его было что-то
+заискивающее расположения и знакомства. Он улыбался заманчиво, был
+белокур, с голубыми глазами. В первую минуту разговора с ним не можешь
+не сказать: «Какой приятный и добрый человек!» В следующую за тем
+минуту ничего не скажешь, а в третью скажешь: «Черт знает что такое!»
+— и отойдешь подальше; если ж не отойдешь, почувствуешь скуку
+смертельную. От него не дождешься никакого живого или хоть даже
+заносчивого слова, какое можешь услышать почти от всякого, если
+коснешься задирающего его предмета. У всякого есть свой задор: у
+одного задор обратился на борзых собак; другому кажется, что он
+сильный любитель музыки и удивительно чувствует все глубокие места в
+ней; третий мастер лихо пообедать; четвертый сыграть роль хоть одним
+вершком повыше той, которая ему назначена; пятый, с желанием более
+ограниченным, спит и грезит о том, как бы пройтиться на гулянье с
+флигель-адъютантом, напоказ своим приятелям, знакомым и даже
+незнакомым; шестой уже одарен такою рукою, которая чувствует желание
+сверхъестественное заломить угол какому-нибудь бубновому тузу или
+двойке, тогда как рука седьмого так и лезет произвести где-нибудь
+порядок, подобраться поближе к личности станционного смотрителя или
+ямщиков, — словом, у всякого есть свое, но у Манилова ничего не было.
+Дома он говорил очень мало и большею частию размышлял и думал, но о
+чем он думал, тоже разве богу было известно. Хозяйством нельзя сказать
+чтобы он занимался, он даже никогда не ездил на поля, хозяйство шло
+как-то само собою. Когда приказчик говорил: «Хорошо бы, барин, то и то
+сделать», — «Да, недурно, — отвечал он обыкновенно, куря трубку,
+которую курить сделал привычку, когда еще служил в армии, где считался
+скромнейшим, деликатнейшим и образованнейшим офицером. „Да, именно
+недурно“, — повторял он. Когда приходил к нему мужик и, почесавши
+рукою затылок, говорил: „Барин, позволь отлучиться на работу, по'дать
+заработать“, — „Ступай“, — говорил он, куря трубку, и ему даже в
+голову не приходило, что мужик шел пьянствовать. Иногда, глядя с
+крыльца на двор и на пруд, говорил он о том, как бы хорошо было, если
+бы вдруг от дома провести подземный ход или чрез пруд выстроить
+каменный мост, на котором бы были по обеим сторонам лавки, и чтобы в
+них сидели купцы и продавали разные мелкие товары, нужные для
+крестьян. При этом глаза его делались чрезвычайно сладкими и лицо
+принимало самое довольное выражение; впрочем, все эти прожекты так и
+оканчивались только одними словами. В его кабинете всегда лежала
+какая-то книжка, заложенная закладкою на четырнадцатой странице,
+которую он постоянно читал уже два года. В доме его чего-нибудь вечно
+недоставало: в гостиной стояла прекрасная мебель, обтянутая щегольской
+шелковой материей, которая, верно, стоила весьма недешево; но на два
+кресла ее недостало, и кресла стояли обтянуты просто рогожею; впрочем,
+хозяин в продолжение нескольких лет всякий раз предостерегал своего
+гостя словами: „Не садитесь на эти кресла, они еще не готовы“. В иной
+комнате и вовсе не было мебели, хотя и было говорено в первые дни
+после женитьбы: „Душенька, нужно будет завтра похлопотать, чтобы в эту
+комнату хоть на время поставить мебель“. Ввечеру подавался на стол
+очень щегольской подсвечник из темной бронзы с тремя античными
+грациями, с перламутным щегольским щитом, и рядом с ним ставился
+какой-то просто медный инвалид, хромой, свернувшийся на сторону и весь
+в сале, хотя этого не замечал ни хозяин, ни хозяйка, ни слуги. Жена
+его… впрочем, они были совершенно довольны друг другом. Несмотря на то
+что минуло более восьми лет их супружеству, из них все еще каждый
+приносил другому или кусочек яблочка, или конфетку, или орешек и
+говорил трогательно-нежным голосом, выражавшим совершенную любовь:
+„Разинь, душенька, свой ротик, я тебе положу этот кусочек“. Само собою
+разумеется, что ротик раскрывался при этом случае очень грациозно. Ко
+дню рождения приготовляемы были сюрпризы: какой-нибудь бисерный
+чехольчик на зубочистку. И весьма часто, сидя на диване, вдруг,
+совершенно неизвестно из каких причин, один, оставивши свою трубку, а
+другая работу, если только она держалась на ту пору в руках, они
+напечатлевали друг другу такой томный и длинный поцелуй, что в
+продолжение его можно бы легко выкурить маленькую соломенную сигарку.
+Словом, они были, то что говорится, счастливы. Конечно, можно бы
+заметить, что в доме есть много других занятий, кроме продолжительных
+поцелуев и сюрпризов, и много бы можно сделать разных запросов. Зачем,
+например, глупо и без толку готовится на кухне? зачем довольно пусто в
+кладовой? зачем воровка ключница? зачем нечистоплотны и пьяницы слуги?
+зачем вся дворня спит немилосердым образом и повесничает все остальное
+время? Но все это предметы низкие, а Манилова воспитана хорошо. А
+хорошее воспитание, как известно, получается в пансионах. А в
+пансионах, как известно, три главные предмета составляют основу
+человеческих добродетелей: французский язык, необходимый для счастия
+семейственной жизни, фортепьяно, для составления приятных минут
+супругу, и, наконец, собственно хозяйственная часть: вязание кошельков
+и других сюрпризов. Впрочем, бывают разные усовершенствования и
+изменения в мето'дах, особенно в нынешнее время; все это более зависит
+от благоразумия и способностей самих содержательниц пансиона. В других
+пансионах бывает таким образом, что прежде фортепьяно, потом
+французский язык, а там уже хозяйственная часть. А иногда бывает и
+так, что прежде хозяйственная часть, то есть вязание сюрпризов, потом
+французский язык, а там уже фортепьяно. Разные бывают мето'ды. Не
+мешает сделать еще замечание, что Манилова… но, признаюсь, о дамах я
+очень боюсь говорить, да притом мне пора возвратиться к нашим героям,
+которые стояли уже несколько минут перед дверями гостиной, взаимно
+упрашивая друг друга пройти вперед.
+
+— Сделайте милость, не беспокойтесь так для меня, я пройду после, —
+— говорил Чичиков.
+
+— Нет, Павел Иванович, нет, вы гость, — говорил Манилов, показывая ему
+— рукою на дверь.
+
+— Не затрудняйтесь, пожалуйста, не затрудняйтесь. Пожалуйста,
+— проходите, — говорил Чичиков.
+
+— Нет уж извините, не допущу пройти позади такому приятному,
+— образованному гостю.
+
+— Почему ж образованному?.. Пожалуйста, проходите.
+
+— Ну да уж извольте проходить вы.
+
+— Да отчего ж?
+
+— Ну да уж оттого! — сказал с приятною улыбкою Манилов.
+
+Наконец оба приятеля вошли в дверь боком и несколько притиснули друг
+друга.
+
+— Позвольте мне вам представить жену мою, — сказал Манилов. —
+— Душенька! Павел Иванович!
+
+Чичиков, точно, увидел даму, которую он совершенно было не приметил,
+раскланиваясь в дверях с Маниловым. Она была недурна, одета к лицу. На
+ней хорошо сидел матерчатый шелковый капот бледного цвета; тонкая
+небольшая кисть руки ее что-то бросила поспешно на стол и сжала
+батистовый платок с вышитыми уголками. Она поднялась с дивана, на
+котором сидела; Чичиков не без удовольствия подошел к ее ручке.
+Манилова проговорила, несколько даже картавя, что он очень обрадовал
+их своим приездом и что муж ее не проходило дня, чтобы не вспоминал о
+нем.
+
+— Да, — примолвил Манилов, — уж она, бывало, все спрашивает меня: «Да
+— что же твой приятель не едет?» — «Погоди, душенька, приедет». А вот
+— вы наконец и удостоили нас своим посещением. Уж такое, право,
+— доставили наслаждение… майский день… именины сердца…
+
+Чичиков, услышавши, что дело уже дошло до именин сердца, несколько
+даже смутился и отвечал скромно, что ни громкого имени не имеет, ни
+даже ранга заметного.
+
+— Вы всё имеете, — прервал Манилов с такою же приятною улыбкою, — всё
+— имеете, даже еще более.
+
+— Как вам показался наш город? — примолвила Манилова. — Приятно ли
+— провели там время?
+
+— Очень хороший город, прекрасный город, — отвечал Чичиков, — и время
+— провел очень приятно: общество самое обходительное.
+
+— А как вы нашли нашего губернатора? — сказала Манилова.
+
+— Не правда ли, что препочтеннейший и прелюбезнейший человек? —
+— прибавил Манилов.
+
+— Совершенная правда, — сказал Чичиков, — препочтеннейший человек. И
+— как он вошел в свою должность, как понимает ее! Нужно желать
+— побольше таких людей.
+
+— Как он может этак, знаете, принять всякого, блюсти деликатность в
+— своих поступках, — присовокупил Манилов с улыбкою и от удовольствия
+— почти совсем зажмурил глаза, как кот, у которого слегка пощекотали
+— за ушами пальцем.
+
+— Очень обходительный и приятный человек, — продолжал Чичиков, — и
+— какой искусник! я даже никак не мог предполагать этого. Как хорошо
+— вышивает разные домашние узоры! Он мне показывал своей работы
+— кошелек: редкая дама может так искусно вышить.
+
+— А вице-губернатор, не правда ли, какой милый человек? — сказал
+— Манилов, опять несколько прищурив глаза.
+
+— Очень, очень достойный человек, — отвечал Чичиков.
+
+— Ну, позвольте, а как вам показался полицеймейстер? Не правда ли, что
+— очень приятный человек?
+
+— Чрезвычайно приятный, и какой умный, какой начитанный человек! Мы у
+— него проиграли в вист вместе с прокурором и председателем палаты до
+— самых поздних петухов; очень, очень достойный человек.
+
+— Ну, а какого вы мнения о жене полицеймейстера? — прибавила Манилова.
+— — Не правда ли, прелюбезная женщина?
+
+— О, это одна из достойнейших женщин, каких только я знаю, — отвечал
+— Чичиков
+
+Засим не пропустили председателя палаты, почтмейстера и таким образом
+перебрали почти всех чиновников города, которые все оказались самыми
+достойными людьми.
+
+— Вы всегда в деревне проводите время? — сделал наконец, в свою
+— очередь, вопрос Чичиков.
+
+— Больше в деревне, — отвечал Манилов. — впрочем, приезжаем в город
+— для того только, чтобы увидеться с образованными людьми. Одичаешь,
+— знаете, будешь все время жить взаперти.
+
+— Правда, правда, — сказал Чичиков.
+
+— Конечно, — продолжал Манилов, — другое дело, если бы соседство было
+— хорошее, если бы, например, такой человек, с которым бы в некотором
+— роде можно было поговорить о любезности, о хорошем обращении,
+— следить какую-нибудь этакую науку, чтобы этак расшевелило душу, дало
+— бы, так сказать, паренье этакое… — Здесь он еще что-то хотел
+— выразить, но, заметивши, что несколько зарапортовался, ковырнул
+— только рукою в воздухе и продолжал: — Тогда, конечно, деревня и
+— уединение имели бы очень много приятностей. Но решительно нет
+— никого… Вот только иногда почитаешь «Сын отечества».
+
+Чичиков согласился с этим совершенно, прибавивши, что ничего не может
+быть приятнее, как жить в уединенье, наслаждаться зрелищем природы и
+почитать иногда какую-нибудь книгу…
+
+— Но знаете ли, — прибавил Манилов, — все если нет друга, с которым бы
+— можно поделиться…
+
+— О, это справедливо, это совершенно справедливо! — прервал Чичиков. —
+— Что все сокровища тогда в мире! «Не имей денег, имей хороших людей
+— для обращения», сказал один мудрец.
+
+— И знаете, Павел Иванович! — сказал Манилов, явя в лице своем
+— выражение не только сладкое, но даже приторное, подобное той
+— микстуре, которую ловкий светский доктор засластил немилосердно,
+— воображая ею обрадовать пациента. — Тогда чувствуешь какое-то, в
+— некотором роде, духовное наслаждение… Вот как, например, теперь,
+— когда случай мне доставил счастие, можно сказать образцовое,
+— говорить с вами и наслаждаться приятным вашим разговоров…
+
+— Помилуйте, что ж за приятный разговор?.. Ничтожный человек, и больше
+— ничего, — отвечал Чичиков.
+
+— О! Павел Иванович, позвольте мне быть откровенным: я бы с радостию
+— отдал половину всего моего состояния, чтобы иметь часть тех
+— достоинств, которые имеете вы!..
+
+— Напротив, я бы почел с своей стороны за величайшее…
+
+Неизвестно, до чего бы дошло взаимное излияние чувств обоих приятелей,
+если бы вошедший слуга не доложил, что кушанье готово.
+
+— Прошу покорнейше, — сказал Манилов. — Вы извините, если у нас нет
+— такого обеда, какой на паркетах и в столицах, у нас просто, по
+— русскому обычаю, щи, но от чистого сердца. Покорнейше прошу.
+
+Тут они еще несколько времени поспорили о том, кому первому войти, и
+наконец Чичиков вошел боком в столовую.
+
+В столовой уже стояли два мальчика, сыновья Манилова, которые были в
+тех летах, когда сажают уже детей за стол, но еще на высоких стульях.
+При них стоял учитель, поклонившийся вежливо и с улыбкою. Хозяйка села
+за свою суповую чашку; гость был посажен между хозяином и хозяйкою,
+слуга завязал детям на шею салфетки.
+
+— Какие миленькие дети, — сказал Чичиков, посмотрев на них, — а
+— который год?
+
+— Старшему осьмой, а меньшему вчера только минуло шесть, — сказала
+— Манилова.
+
+— Фемистоклюс! — сказал Манилов, обратившись к старшему, который
+— старался освободить свой подбородок, завязанный лакеем в салфетку.
+
+Чичиков поднял несколько бровь, услышав такое отчасти греческое имя,
+которому, неизвестно почему, Манилов дал окончание на «юс», но
+постарался тот же час привесть лицо в обыкновенное положение.
+
+— Фемистоклюс, скажи мне, какой лучший город во Франции?
+
+Здесь учитель обратил все внимание на Фемистоклюса и казалось, хотел
+ему вскочить в глаза, но наконец совершенно успокоился и кивнул
+головою, когда Фемистоклюс сказал: «Париж».
+
+— А у нас какой лучший город? — спросил опять Манилов.
+
+Учитель опять настроил внимание.
+
+— Петербург, — отвечал Фемистоклюс.
+
+— А еще какой?
+
+— Москва, — отвечал Фемистоклюс.
+
+— Умница, душенька! — сказал на это Чичиков. — Скажите, однако ж… —
+— продолжал он, обратившись тут же с некоторым видом изумления к
+— Маниловым, — в такие лета и уже такие сведения! Я должен вам
+— сказать, что в этом ребенке будут большие способности.
+
+— О, вы еще не знаете его, — отвечал Манилов, — у него чрезвычайно
+— много остроумия. Вот меньшой, Алкид, тот не так быстр, а этот
+— сейчас, если что-нибудь встретит, букашку, козявку, так уж у него
+— вдруг глазенки и забегают; побежит за ней следом и тотчас обратит
+— внимание. Я его прочу по дипломатической части. Фемистоклюс, —
+— продолжал он, снова обратясь к нему, — хочешь быть посланником?
+
+— Хочу, — отвечал Фемистоклюс, жуя хлеб и болтая головой направо и
+— налево.
+
+В это время стоявший позади лакей утер посланнику нос, и очень хорошо
+сделал, иначе бы канула в суп препорядочная посторонняя капля.
+Разговор начался за столом об удовольствии спокойной жизни,
+прерываемый замечаниями хозяйки о городском театре и об актерах.
+Учитель очень внимательно глядел на разговаривающих и, как только
+замечал, что они были готовы усмехнуться, в ту же минуту открывал рот
+и смеялся с усердием. Вероятно, он был человек признательный и хотел
+заплатить этим хозяину за хорошее обращение. Один раз, впрочем, лицо
+его приняло суровый вид, и он строго застучал по столу, устремив глаза
+на сидевших насупротив его детей. Это было у места, потому что
+Фемистоклюс укусил за ухо Алкида, и Алкид, зажмурив глаза и открыв
+рот, готов был зарыдать самым жалким образом, но, почувствовав, что за
+это легко можно было лишиться блюда, привел рот в прежнее положение и
+начал со слезами грызть баранью кость, от которой у него обе щеки
+лоснились жиром. Хозяйка очень часто обращалась к Чичикову с словами:
+«Вы ничего не кушаете, вы очень мало взяли». На что Чичиков отвечал
+всякий раз: «Покорнейше благодарю, я сыт, приятный разговор лучше
+всякого блюда».
+
+Уже встали из-за стола. Манилов был доволен чрезвычайно и, поддерживая
+рукою спину своего гостя, готовился таким образом препроводить его в
+гостиную, как вдруг гость объявил с весьма значительным видом, что он
+намерен с ним поговорить об одном очень нужном деле.
+
+— В таком случае позвольте мне вас попросить в мой кабинет, — сказал
+— Манилов и повел в небольшую комнату, обращенную окном на синевший
+— лес. — Вот мой уголок, — сказал Манилов.
+
+— Приятная комнатка, — сказал Чичиков, окинувши ее глазами.
+
+Комната была, точно, не без приятности: стены были выкрашены какой-то
+голубенькой краской вроде серенькой, четыре стула, одно кресло, стол,
+на котором лежала книжка с заложенною закладкою, о которой мы уже
+имели случай упомянуть, несколько исписанных бумаг, но больше всего
+было табаку. Он был в разных видах: в картузах и в табачнице, и,
+наконец, насыпан был просто кучею на столе. На своих окнах тоже
+помещены были горки выбитой из трубки золы, расставленные не без
+старания очень красивыми рядками. Заметно было, что это иногда
+доставляло хозяину препровождение времени.
+
+— Позвольте вас попросить расположиться в этих креслах, — сказал
+— Манилов. — Здесь вам будет попокойнее.
+
+— Позвольте, я сяду на стуле.
+
+— Позвольте вам этого не позволить, — сказал Манилов с улыбкою. — Это
+— кресло у меня уж ассигновано для гостя: ради или не ради, но должны
+— сесть.
+
+Чичиков сел.
+
+— Позвольте мне вас попотчевать трубочкою.
+
+— Нет, не курю, — отвечал Чичиков ласково и как бы с видом сожаления.
+
+— Отчего? — сказал Манилов тоже ласково и с видом сожаления.
+
+— Не сделал привычки, боюсь; говорят, трубка сушит.
+
+— Позвольте мне вам заметить, что это предубеждение. Я полагаю даже,
+— что курить трубку гораздо здоровее, нежели нюхать табак. В нашем
+— полку был поручик, прекраснейший и образованнейший человек, который
+— не выпускал изо рта трубки не только за столом, но даже, с
+— позволения сказать, во всех прочих местах. И вот ему теперь уже
+— сорок с лишком лет, но, благодари бога, до сих пор так здоров, как
+— нельзя лучше.
+
+Чичиков заметил, что это, точно, случается и что натуре находится
+много вещей, неизъяснимых даже для обширного ума.
+
+— Но позвольте прежде одну просьбу… — проговорил он голосом, в котором
+— отдалось какое-то странное или почти странное выражение, и вслед за
+— тем неизвестно чего оглянулся назад. — Как давно вы изволили
+— подавать ревизскую сказку?
+
+— Да уж давно; а лучше сказать не припомню.
+
+— Как с того времени много у вас умерло крестьян?
+
+— А не могу знать; об этом, я полагаю, нужно спросить приказчика. Эй,
+— человек! позови приказчика, он должен быть сегодня здесь.
+
+Приказчик явился. Это был человек лет под сорок, бривший бороду,
+ходивший в сюртуке и, по-видимому, проводивший очень покойную жизнь,
+потому что лицо его глядело какою-то пухлою полнотою, а желтоватый
+цвет кожи и маленькие глаза показывали, что он знал слишком хорошо,
+что такое пуховики и перины. Можно было видеть тотчас, что он совершил
+свое поприще, как совершают его все господские приказчики: был прежде
+просто грамотным мальчишкой в доме, потом женился на какой-нибудь
+Агашке-ключнице, барыниной фаворитке, сделался сам ключником, а там и
+приказчиком. А сделавшись приказчиком, поступал, разумеется, как все
+приказчики: водился и кумился с теми, которые на деревне были
+побогаче, подбавлял на тягла победнее, проснувшись в девятом часу
+утра, поджидал самовара и пил чай.
+
+— Послушай, любезный! сколько у нас умерло крестьян с тех пор, как
+— подавали ревизию?
+
+— Да как сколько? Многие умирали с тех пор, — сказал приказчик и при
+— этом икнул, заслонив рот слегка рукою, наподобие щитка.
+
+— Да, признаюсь, а сам так думал, — подхватил Манилов, — именно, очень
+— многие умирали! — Тут он оборотился к Чичикову и прибавил еще: —
+— Точно, очень многие.
+
+— А как, например, числом? — спросил Чичиков.
+
+— Да, сколько числом? — подхватил Манилов.
+
+— Да как сказать числом? Ведь неизвестно, сколько умирало, их никто не
+— считал.
+
+— Да, именно, — сказал Манилов, обратясь к Чичикову, — я тоже
+— предполагал, большая смертность; совсем неизвестно, сколько умерло.
+
+— Ты, пожалуйста, их перечти, — сказал Чичиков, — и сделай подробный
+— реестрик всех поименно.
+
+— Да, всех поименно, — сказал Манилов.
+
+Приказчик сказал: «Слушаю!» — и ушел.
+
+— А для какие причин вам это нужно? — спросил по уходе приказчика
+— Манилов.
+
+Этот вопрос, казалось, затруднил гостя, в лице его показалось какое-то
+напряженное выражение, от которого он даже покраснел, — напряжение
+что-то выразить, не совсем покорное словам. И в самом деле, Манилов
+наконец услышал такие странные и необыкновенные вещи, какие еще
+никогда не слыхали человеческие уши.
+
+— Вы спрашиваете, для каких причин? причины вот какие: я хотел бы
+— купить крестьян… — сказал Чичиков, заикнулся и не кончил речи.
+
+— Но позвольте спросить вас, — сказал Манилов, — как желаете вы купить
+— крестьян: с землею или просто на вывод, то есть без земли?
+
+— Нет, я не то чтобы совершенно крестьян, — сказал Чичиков, — я желаю
+— иметь мертвых…
+
+— Как-с? извините… я несколько туг на ухо, мне послышалось престранное
+— слово…
+
+— Я полагаю приобресть мертвых, которые, впрочем, значились бы по
+— ревизии как живые, — сказал Чичиков.
+
+Манилов выронил тут же чубук с трубкою на пол и как разинул рот, так и
+остался с разинутым ртом в продолжение нескольких минут. Оба приятеля,
+рассуждавшие о приятностях дружеской жизни, остались недвижимы, вперя
+друг в друга глаза, как те портреты, которые вешались в старину один
+против другого по обеим сторонам зеркала. Наконец Манилов поднял
+трубку с чубуком и поглядел снизу ему в лицо, стараясь высмотреть, не
+видно ли какой усмешки на губах его, не пошутил ли он; но ничего не
+было видно такого, напротив, лицо даже казалось степеннее
+обыкновенного; потом подумал, не спятил ли гость как-нибудь невзначай
+с ума, и со страхом посмотрел на него пристально; но глаза гостя были
+совершенно ясны, не было в них дикого, беспокойного огня, какой бегает
+в глазах сумасшедшего человека, все было прилично и в порядке. Как ни
+придумывал Манилов, как ему быть и что ему сделать, но ничего другого
+не мог придумать, как только выпустить изо рта оставшийся дым очень
+тонкой струею.
+
+— Итак, я бы желал знать, можете ли вы мне таковых, не живых в
+— действительности, но живых относительно законной формы, передать,
+— уступить или как вам заблагорассудится лучше?
+
+Но Манилов так сконфузился и смешался, что только смотрел на него
+
+— Мне кажется, вы затрудняетесь?.. — заметил Чичиков.
+
+— Я?.. нет, я не то, — сказал Манилов, — но я не могу постичь…
+— извините… я, конечно, не мог получить такого блестящего образования,
+— какое, так сказать, видно во всяком вашем движении; не имею высокого
+— искусства выражаться… Может быть, здесь… в этом, вами сейчас
+— выраженном изъяснении… скрыто другое… Может быть, вы изволили
+— выразиться так для красоты слога?
+
+— Нет, — подхватил Чичиков, — нет, я разумею предмет таков как есть,
+— то есть те души, которые, точно, уже умерли.
+
+Манилов совершенно растерялся. Он чувствовал, что ему нужно что-то
+сделать, предложить вопрос, а какой вопрос — черт его знает. Кончил он
+наконец тем, что выпустил опять дым, но только уже не ртом, а чрез
+носовые ноздри.
+
+— Итак, если нет препятствий, то с богом можно бы приступить к
+— совершению купчей крепости, — сказал Чичиков.
+
+— Как, на мертвые души купчую?
+
+— А, нет! — сказал Чичиков. — Мы напишем, что они живы, так, как стоит
+— действительно в ревизской сказке. Я привык ни в чем не отступать от
+— гражданских законов, хотя за это и потерпел на службе, но уж
+— извините: обязанность для меня дело священное, закон — я немею пред
+— законом.
+
+Последние слова понравились Манилову, но в толк самого дела он все-
+таки никак не вник и вместо ответа принялся насасывать свой чубук так
+сильно, что тот начал наконец хрипеть, как фагот. Казалось, как будто
+он хотел вытянуть из него мнение относительно такого неслыханного
+обстоятельства; но чубук хрипел и больше ничего.
+
+— Может быть, вы имеете какие-нибудь сомнения?
+
+— О! помилуйте, ничуть. Я не насчет того говорю, чтобы имел какое-
+— нибудь, то есть, критическое предосуждение о вас. Но позвольте
+— доложить, не будет ли это предприятие или, чтоб еще более, так
+— сказать, выразиться, негоция, — так не будет ли эта негоция
+— несоответствующею гражданским постановлениям и дальнейшим видам
+— России?
+
+Здесь Манилов, сделавши некоторое движение головою, посмотрел очень
+значительно в лицо Чичикова, показав во всех чертах лица своего и
+сжатых губах такое глубокое выражение, какого, может быть, и не видано
+было на человеческом лице, разве только у какого-нибудь слишком умного
+министра, да и то в минуту самого головоломного дела.
+
+Но Чичиков сказал просто, что подобное предприятие, или негоция, никак
+не будет несоответствующею гражданским постановлениям и дальнейшим
+видам России, а чрез минуту потом прибавил, что казна получит даже
+выгоды, ибо получит законные пошлины.
+
+— Так вы полагаете?..
+
+— Я полагаю, что это будет хорошо.
+
+— А, если хорошо, это другое дело: я против этого ничего, — сказал
+— Манилов и совершенно успокоился.
+
+— Теперь остается условиться в цене.
+
+— Как в цене? — сказал опять Манилов и остановился. — Неужели вы
+— полагаете, что я стану брать деньги за души, которые в некотором
+— роде окончили свое существование? Если уж вам пришло этакое, так
+— сказать, фантастическое желание, то с своей стороны я передаю их вам
+— безынтересно и купчую беру на себя.
+
+Великий упрек был бы историку предлагаемых событий, если бы он упустил
+сказать, что удовольствие одолело гостя после таких слов,
+произнесенных Маниловым. Как он ни был степенен и рассудителен, но тут
+чуть не произвел даже скачок по образцу козла, что, как известно,
+производится только в самых сильных порывах радости. Он поворотился
+так сильно в креслах, что лопнула шерстяная материя, обтягивавшая
+подушку; сам Манилов посмотрел на него в некотором недоумении.
+Побужденный признательностию, он наговорил тут же столько
+благодарностей, что тот смешался, весь покраснел, производил головою
+отрицательный жест и наконец уже выразился, что это сущее ничего, что
+он, точно, хотел бы доказать чем-нибудь сердечное влечение, магнетизм
+души, а умершие души в некотором роде совершенная дрянь.
+
+— Очень не дрянь, — сказал Чичиков, пожав ему руку. Здесь был испущен
+— очень глубокий вздох. Казалось, он был настроен к сердечным
+— излияниям; не без чувства и выражения произнес он наконец следующие
+— слова: — Если б вы знали, какую услугу оказали сей, по-видимому,
+— дрянью человеку без племени и роду! Да и действительно, чего не
+— потерпел я? как барка какая-нибудь среди свирепых волн… Каких
+— гонений, каких преследований не испытал, какого горя не вкусил, а за
+— что? за то, что соблюдал правду, что был чист на своей совести, что
+— подавал руку и вдовице беспомощной, и сироте-горемыке!.. — Тут даже
+— он отер платком выкатившуюся слезу.
+
+Манилов был совершенно растроган. Оба приятеля долго жали друг другу
+руку и долго смотрели молча один другому в глаза, в которых видны были
+навернувшиеся слезы. Манилов никак не хотел выпустить руки нашего
+героя и продолжал жать ее так горячо, что тот уже не знал, как ее
+выручить. Наконец, выдернувши ее потихоньку, он сказал, что не худо бы
+купчую совершить поскорее и хорошо бы, если бы он сам понаведался в
+город. Потом взял шляпу и стал откланиваться.
+
+— Как? вы уж хотите ехать? — сказал Манилов, вдруг очнувшись и почти
+— испугавшись.
+
+В это время вошла в кабинет Манилова.
+
+— Лизанька, — сказал Манилов с несколько жалостливым видом, — Павел
+— Иванович оставляет нас!
+
+— Потому что мы надоели Павлу Ивановичу, — отвечала Манилова.
+
+— Сударыня! здесь, — сказал Чичиков, — здесь, вот где, — тут он
+— положил руку на сердце, — да, здесь пребудет приятность времени,
+— проведенного с вами! и поверьте, не было бы для меня большего
+— блаженства, как жить с вами если не в одном доме, то по крайней мере
+— в самом ближайшем соседстве.
+
+— А знаете, Павел Иванович, — сказал Манилов, которому очень
+— понравилась такая мысль, — как было бы в самом деле хорошо, если бы
+— жить этак вместе, под одною кровлею, или под тенью какого-нибудь
+— вяза пофилософствовать о чем-нибудь, углубиться!..
+
+— О! это была бы райская жизнь! — сказал Чичиков, вздохнувши. —
+— Прощайте, сударыня! — продолжал он, подходя к ручке Маниловой. —
+— Прощайте, почтеннейший друг! Не позабудьте просьбы!
+
+— О, будьте уверены! — отвечал Манилов. — Я с вами расстаюсь не долее
+— как на два дни.
+
+Все вышли в столовую.
+
+— Прощайте, миленькие малютки! — сказал Чичиков, увидевши Алкида и
+— Фемистоклюса, которые занимались каким-то деревянным гусаром, у
+— которого уже не было ни руки, ни носа. — Прощайте, мои крошки. Вы
+— извините меня, что я не привез вам гостинца, потому что, признаюсь,
+— не знал даже, живете ли вы на свете, но теперь, как приеду,
+— непременно привезу. Тебе привезу саблю; хочешь саблю?
+
+— Хочу, — отвечал Фемистоклюс.
+
+— А тебе барабан; не правда ли, тебе барабан? — продолжал он,
+— наклонившись к Алкиду.
+
+— Парапан, — отвечал шепотом и потупив голову Алкид.
+
+— Хорошо, а тебе привезу барабан. Такой славный барабан, этак все
+— будет: туррр… ру… тра-та-та, та-та-та… Прощай, душенька! прощай! —
+— Тут поцеловал он его в голову и обратился к Манилову и его супруге с
+— небольшим смехом, с какие обыкновенно обращаются к родителям, давая
+— им знать о невинности желаний их детей.
+
+— Право, останьтесь, Павел Иванович! — сказал Манилов, когда уже все
+— вышли на крыльцо. — Посмотрите, какие тучи.
+
+— Это маленькие тучки, — отвечал Чичиков.
+
+— Да знаете ли вы дорогу к Собакевичу?
+
+— Об этом хочу спросить вас.
+
+— Позвольте, я сейчас расскажу вашему кучеру.
+
+Тут Манилов с такою же любезностью рассказал дело кучеру и сказал ему
+даже один раз «вы».
+
+Кучер, услышав, что нужно пропустить два поворота и поворотить на
+третий, сказал: «Потрафим, ваше благородие», — и Чичиков уехал,
+сопровождаемый долго поклонами и маханьями платка приподымавшихся на
+цыпочках хозяев.
+
+Манилов долго стоял на крыльце, провожая глазами удалявшуюся бричку, и
+когда она уже совершенно стала не видна, он все еще стоял, куря
+трубку. Наконец вошел он в комнату, сел на стуле и предался
+размышлению, душевно радуясь, что доставил гостю своему небольшое
+удовольствие. Потом мысли его перенеслись незаметно к другим предметам
+и наконец занеслись бог знает куда. Он думал о благополучии дружеской
+жизни, о том, как бы хорошо было жить с другом на берегу какой-нибудь
+реки, потом чрез эту реку начал строиться у него мост, потом
+огромнейший дом с таким высоким бельведером, что можно оттуда видеть
+даже Москву и там пить вечером чай на открытом воздухе и рассуждать о
+каких-нибудь приятных предметах. Потом, что они вместе с Чичиковым
+приехали в какое-то общество в хороших каретах, где обворожают всех
+приятностию обращения, и что будто бы государь, узнавши о такой их
+дружбе, пожаловал их генералами, и далее, наконец, бог знает что
+такое, чего уже он и сам никак не мог разобрать. Странная просьба
+Чичикова прервала вдруг все его мечтания. Мысль о ней как-то особенно
+не варилась в его голове: как ни переворачивал он ее, но никак не мог
+изъяснить себе, и все время сидел он и курил трубку, что тянулось до
+самого ужина.
+
+
+
+
+
+
+Глава третья
+
+
+А Чичиков в довольном расположении духа сидел в своей бричке,
+катившейся давно по столбовой дороге. Из предыдущей главы уже видно, в
+чем состоял главный предмет его вкуса и склонностей, а потому не диво,
+что он скоро погрузился весь в него и телом и душою. Предположения,
+сметы и соображения, блуждавшие по лицу его, видно, были очень
+приятны, ибо ежеминутно оставляли после себя следы довольной усмешки.
+Занятый ими, он не обращал никакого внимания на то, как его кучер,
+довольный приемом дворовых людей Манилова, делал весьма дельные
+замечания чубарому пристяжному коню, запряженному с правой стороны.
+Этот чубарый конь был сильно лукав и показывал только для вида, будто
+бы везет, тогда как коренной гнедой и пристяжной каурой масти,
+называвшийся Заседателем, потому что был приобретен от какого-то
+заседателя, трудилися от всего сердца, так что даже в глазах их было
+заметно получаемое ими от того удовольствие. «Хитри, хитри! вот я тебя
+перехитрю! — говорил Селифан, приподнявшись и хлыснув кнутом ленивца.
+— Ты знай свое дело, панталонник ты немецкий! Гнедой — почтенный конь,
+он сполняет свой долг, я ему с охотою дам лишнюю меру, потому что он
+почтенный конь, и Заседатель тож хороший конь… Ну, ну! что
+потряхиваешь ушами? Ты, дурак, слушай, коли говорят! я тебя, невежа,
+не стану дурному учить. Ишь куда ползет!» Здесь он опять хлыснул его
+кнутом, примолвив; «У, варвар! Бонапарт ты проклятый!» Потом
+прикрикнул на всех: «Эй вы, любезные!» — и стегнул по всем по трем уже
+не в виде наказания, но чтобы показать, что был ими доволен. Доставив
+такое удовольствие, он опять обратил речь к чубарому: «Ты думаешь, что
+скроешь свое поведение. Нет, ты живи по правде, когда хочешь, чтобы
+тебе оказывали почтение. Вот у помещика, что мы были, хорошие люди. Я
+с удовольствием поговорю, коли хороший человек; с человеком хорошим мы
+всегда свои други, тонкие приятели; выпить ли чаю, или закусить — с
+охотою, коли хороший человек. Хорошему человеку всякой отдаст
+почтение. Вот барина нашего всякой уважает, потому что он, слышь ты,
+сполнял службу государскую, он сколеской советник…»
+
+Так рассуждая, Селифан забрался наконец в самые отдаленные
+отвлеченности. Если бы Чичиков прислушался, то узнал бы много
+подробностей, относившихся лично к нему; но мысли его так были заняты
+своим предметом, что один только сильный удар грома заставил его
+очнуться и посмотреть вокруг себя; все небо было совершенно обложено
+тучами, и пыльная почтовая дорога опрыскалась каплями дождя. Наконец
+громовый удар раздался в другой раз громче и ближе, и дождь хлынул
+вдруг как из ведра. Сначала, принявши косое направление, хлестал он в
+одну сторону кузова кибитки, потом в другую, потом, изменив и образ
+нападения и сделавшись совершенно прямым, барабанил прямо в верх его
+кузова; брызги наконец стали долетать ему в лицо. Это заставило его
+задернуться кожаными занавесками с двумя круглыми окошечками,
+определенными на рассматривание дорожных видов, и приказать Селифану
+ехать скорее. Селифан, прерванный тоже на самой середине речи,
+смекнул, что, точно, не нужно мешкать, вытащил тут же из-под козел
+какую-то дрянь из серого сукна, надел ее в рукава, схватил в руки
+вожжи и прикрикнул на свою тройку, которая чуть-чуть переступала
+ногами, ибо чувствовала приятное расслабление от поучительных речей.
+Но Селифан никак не мог припомнить, два или три поворота проехал.
+Сообразив и припоминая несколько дорогу, он догадался, что много было
+поворотов, которые все пропустил он мимо. Так как русский человек в
+решительные минуты найдется, что сделать, не вдаваясь в дальние
+рассуждения, то, поворотивши направо, на первую перекрестную дорогу,
+прикрикнул он: «Эй вы, други почтенные!» — и пустился вскачь, мало
+помышляя о том, куда приведет взятая дорога.
+
+Дождь, однако же, казалось, зарядил надолго. Лежавшая на дороге пыль
+быстро замесилась в грязь, и лошадям ежеминутно становилось тяжелее
+тащить бричку. Чичиков уже начинал сильно беспокоиться, не видя так
+долго деревни Собакевича. По расчету его, давно бы пора было приехать.
+Он высматривал по сторонам, но темнота была такая, хоть глаз выколи.
+
+— Селифан! — сказал он наконец, высунувшись из брички.
+
+— Что, барин? — отвечал Селифан.
+
+— Погляди-ка, не видно ли деревни?
+
+— Нет, барин, нигде не видно! — После чего Селифан, помахивая кнутом,
+— затянул песню не песню, но что-то такое длинное, чему и конца не
+— было. Туда все вошло: все ободрительные и побудительные крики,
+— которыми потчевают лошадей по всей России от одного конца до
+— другого; прилагательные всех родов без дальнейшего разбора, как что
+— первое попалось на язык. Таким образом дошло до того, что он начал
+— называть их наконец секретарями.
+
+Между тем Чичиков стал примечать, что бричка качалась на все стороны и
+наделяла его пресильными толчками; это дало ему почувствовать, что они
+своротили с дороги и, вероятно, тащились по взбороненному полю.
+Селифан, казалось, сам смекнул, но не говорил ни слова.
+
+— Что, мошенник, по какой дороге ты едешь? — сказал Чичиков.
+
+— Да что ж, барин, делать, время-то такое; кнута не видишь, такая
+— потьма! — Сказавши это, он так покосил бричку, что Чичиков принужден
+— был держаться обеими руками. Тут только заметил он, что Селифан
+— подгулял.
+
+— Держи, держи, опрокинешь! — кричал он ему.
+
+— Нет, барин, как можно, чтоб я опрокинул, — говорил Селифан. — Это
+— нехорошо опрокинуть, я уж сам знаю; уж я никак не опрокину. — Затем
+— начал он слегка поворачивать бричку, поворачивал, поворачивал и
+— наконец выворотил ее совершенно набок. Чичиков и руками и ногами
+— шлепнулся в грязь. Селифан лошадей, однако ж, остановил, впрочем,
+— они остановились бы и сами, потому что были сильно изнурены. Такой
+— непредвиденный случай совершенно изумил его. Слезши с козел, он стал
+— перед бричкою, подперся в бока обеими руками, в то время как барин
+— барахтался в грязи, силясь оттуда вылезть, и сказал после некоторого
+— размышления: «Вишь ты, и перекинулась!»
+
+— Ты пьян как сапожник! — сказал Чичиков.
+
+— Нет, барин, как можно, чтоб я был пьян! Я знаю, что это нехорошее
+— дело быть пьяным. С приятелем поговорил, потому что с хорошим
+— человеком можно поговорить, в том нет худого; и закусили вместе.
+— Закуска не обидное дело; с хорошим человеком можно закусить.
+
+— А что я тебе сказал последний раз, когда ты напился? а? забыл? —
+— сказал Чичиков.
+
+— Нет, ваше благородие, как можно, чтобы я позабыл. Я уже дело свое
+— знаю. Я знаю, что нехорошо быть пьяным. С хорошим человеком
+— поговорил, потому что…
+
+— Вот я тебя как высеку, так ты у меня будешь знать, как говорить с
+— хорошим человеком!
+
+— Как милости вашей будет угодно, — отвечал на все согласный Селифан,
+— — коли высечь, то и высечь; я ничуть не прочь от того. Почему ж не
+— посечь, коли за дело, на то воля господская. Оно нужно посечь,
+— потому что мужик балуется, порядок нужно наблюдать. Коли за дело, то
+— и посеки; почему ж не посечь?
+
+На такое рассуждение барин совершенно не нашелся, что отвечать. Но в
+это время, казалось, как будто сама судьба решилась над ним сжалиться.
+Издали послышался собачий лай. Обрадованный Чичиков дал приказание
+погонять лошадей. Русский возница имеет доброе чутье вместо глаз; от
+этого случается, что он, зажмуря глаза, качает иногда во весь дух и
+всегда куда-нибудь да приезжает. Селифан, не видя ни зги, направил
+лошадей так прямо на деревню, что остановился тогда только, когда
+бричка ударилася оглоблями в забор и когда решительно уже некуда было
+ехать. Чичиков только заметил сквозь густое покрывало лившего дождя
+что-то похожее на крышу. Он послал Селифана отыскивать ворота, что,
+без сомнения, продолжалось бы долго, если бы на Руси не было вместо
+швейцаров лихих собак, которые доложили о нем так звонко, что он
+поднес пальцы к ушам своим. Свет мелькнул в одном окошке и досягнул
+туманною струею до забора, указавши нашим дорожным ворота. Селифан
+принялся стучать, и скоро, отворив калитку, высунулась какая-то
+фигура, покрытая армяком, и барин со слугою услышали хриплый бабий
+голос:
+
+— Кто стучит? чего расходились?
+
+— Приезжие, матушка, пусти переночевать, — произнес Чичиков.
+
+— Вишь ты, какой востроногий, — сказала старуха, — приехал в какое
+— время! Здесь тебе не постоялый двор: помещица живет.
+
+— Что ж делать, матушка: вишь, с дороги сбились. Не ночевать же в
+— такое время в степи.
+
+— Да, время темное, нехорошее время, — прибавил Селифан.
+
+— Молчи, дурак, — сказал Чичиков.
+
+— Да кто вы такой? — сказала старуха.
+
+— Дворянин, матушка.
+
+Слово «дворянин» заставило старуху как будто несколько подумать.
+
+— Погодите, я скажу барыне, — произнесла она и минуты через две уже
+— возвратилась с фонарем в руке.
+
+Ворота отперлись. Огонек мелькнул и в другом окне. Бричка, въехавши на
+двор, остановилась перед небольшим домиком, который за темнотою трудно
+было рассмотреть. Только одна половина его была озарена светом,
+исходившим из окон; видна была еще лужа перед домом, на которую прямо
+ударял тот же свет. Дождь стучал звучно по деревянной крыше и
+журчащими ручьями стекал в подставленную бочку. Между тем псы
+заливались всеми возможными голосами: один, забросивши вверх голову,
+выводил так протяжно и с таким старанием, как будто за это получал бог
+знает какое жалованье; другой отхватывал наскоро, как пономарь; промеж
+них звенел, как почтовый звонок, неугомонный дискант, вероятно
+молодого щенка, и все это, наконец, повершал бас, может быть, старик,
+наделенный дюжею собачьей натурой, потому что хрипел, как хрипит
+певческий контрабас, когда концерт в полном разливе: тенора
+поднимаются на цыпочки от сильного желания вывести высокую ноту, и
+все, что ни есть, порывается кверху, закидывая голову, а он один,
+засунувши небритый подбородок в галстук, присев и опустившись почти до
+земли, пропускает оттуда свою ноту, от которой трясутся и дребезжат
+стекла. Уже по одному собачьему лаю, составленному из таких
+музыкантов, можно было предположить, что деревушка была порядочная; но
+промокший и озябший герой наш ни о чем не думал, как только о постели.
+Не успела бричка совершенно остановиться, как он уже соскочил на
+крыльцо, пошатнулся и чуть не упал. На крыльцо вышла опять какая-то
+женщина, помоложе прежней, но очень на нее похожая. Она проводила его
+в комнату. Чичиков кинул вскользь два взгляда: комната была обвешана
+старенькими полосатыми обоями; картины с какими-то птицами; между окон
+старинные маленькие зеркала с темными рамками в виде свернувшихся
+листьев; за всяким зеркалом заложены были или письмо, или старая
+колода карт, или чулок; стенные часы с нарисованными цветами на
+циферблате… невмочь было ничего более заметить. Он чувствовал, что
+глаза его липнули, как будто их кто-нибудь вымазал медом. Минуту
+спустя вошла хозяйка женщина пожилых лет, в каком-то спальном чепце,
+надетом наскоро, с фланелью на шее, одна из тех матушек, небольших
+помещиц, которые плачутся на неурожаи, убытки и держат голову
+несколько набок, а между тем набирают понемногу деньжонок в
+пестрядевые мешочки, размещенные по ящикам комодом. В один мешочек
+отбирают всё целковики, в другой полтиннички, в третий четвертачки,
+хотя с виду и кажется, будто бы в комоде ничего нет, кроме белья, да
+ночных кофточек, да нитяных моточков, да распоротого салопа, имеющего
+потом обратиться в платье, если старое как-нибудь прогорит во время
+печения праздничных лепешек со всякими пряженцами или поизотрется само
+собою. Но не сгорит платье и не изотрется само собою: бережлива
+старушка, и салопу суждено пролежать долго в распоротом виде, а потом
+достаться по духовному завещанию племяннице внучатной сестры вместе со
+всяким другим хламом.
+
+Чичиков извинился, что побеспокоил неожиданным приездом.
+
+— Ничего, ничего, — сказала хозяйка. — В какое это время вас бог
+— принес! Сумятица и вьюга такая… С дороги бы следовало поесть чего-
+— нибудь, да пора-то ночная, приготовить нельзя.
+
+Слова хозяйки были прерваны странным шипением, так что гость было
+испугался; шум походил на то, как бы вся комната наполнилась змеями;
+но, взглянувши вверх, он успокоился, ибо смекнул, что стенным часам
+пришла охота бить. За шипеньем тотчас же последовало хрипенье, и
+наконец, понатужась всеми силами, они пробили два часа таким звуком,
+как бы кто колотил палкой по разбитому горшку, после чего маятник
+пошел опять покойно щелкать направо и налево.
+
+Чичиков поблагодарил хозяйку, сказавши, что ему не нужно ничего, чтобы
+она не беспокоилась ни о чем, что, кроме постели, он ничего не
+требует, и полюбопытствовал только знать, в какие места заехал он и
+далеко ли отсюда пути к помещику Собакевичу, на что старуха сказала,
+что и не слыхивала такого имени и что такого помещика вовсе нет.
+
+— По крайней мере знаете Манилова? — сказал Чичиков
+
+— А кто таков Манилов?
+
+— Помещик, матушка.
+
+— Нет, не слыхивала, нет такого помещика.
+
+— Какие же есть?
+
+— Бобров, Свиньин, Канапатьев, Харпакин, Трепакин, Плешаков.
+
+— Богатые люди или нет?
+
+— Нет, отец, богатых слишком нет. У кого двадцать душ, у кого
+— тридцать, а таких, чтоб по сотне, таких нет.
+
+Чичиков заметил, что он заехал в порядочную глушь.
+
+— Далеко ли по крайней мере до города?
+
+— А верст шестьдесят будет. Как жаль мне, что нечего вам покушать! не
+— хотите ли, батюшка, выпить чаю?
+
+— Благодарю, матушка. Ничего не нужно, кроме постели.
+
+— Правда, с такой дороги и очень нужно отдохнуть. Вот здесь и
+— расположитесь, батюшка, на этом диване. Эй, Фетинья, принеси перину,
+— подушки и простыню. Какое-то время послал бог: гром такой — у меня
+— всю ночь горела свеча перед образом. Эх, отец мой, да у тебя-то, как
+— у борова, вся спина и бок в грязи! где так изволил засалиться?
+
+— Еще славу богу, что только засалился, нужно благодарить, что не
+— отломал совсем боков.
+
+— Святители, какие страсти! Да не нужно ли чем потереть спину?
+
+— Спасибо, спасибо. Не беспокойтесь, а прикажите только вашей девке
+— повысушить и вычистить мое платье.
+
+— Слышишь, Фетинья! — сказала хозяйка, обратясь к женщине, выходившей
+— на крыльцо со свечою, которая успела уже притащить перину и, взбивши
+— ее с обоих боков руками, напустила целый потоп перьев по всей
+— комнате. — Ты возьми ихний-то кафтан вместе с исподним и прежде
+— просуши их перед огнем, как делывали покойнику барину, а после
+— перетри и выколоти хорошенько.
+
+— Слушаю, сударыня! — говорила Фетинья, постилая сверх перины простыню
+— и кладя подушки.
+
+— Ну, вот тебе постель готова, — сказала хозяйка. — Прощай, батюшка,
+— желаю покойной ночи. Да не нужно ли еще чего? Может, ты привык, отец
+— мой, чтобы кто-нибудь почесал на ночь пятки? Покойник мой без этого
+— никак не засыпал.
+
+Но гость отказался и от почесывания пяток. Хозяйка вышла, и он тот же
+час поспешил раздеться, отдав Фетинье всю снятую с себя сбрую, как
+верхнюю, так и нижнюю, и Фетинья, пожелав также с своей стороны
+покойной ночи, утащила эти мокрые доспехи. Оставшись один, он не без
+удовольствия взглянул на свою постель, которая была почти до потолка.
+Фетинья, как видно, была мастерица взбивать перины. Когда, подставивши
+стул, взобрался он на постель, она опустилась под ним почти до самого
+пола, и перья, вытесненные им из пределов, разлетелись во все углы
+комнаты. Погасив свечу, он накрылся ситцевым одеялом и, свернувшись
+под ним кренделем, заснул в ту же минуту. Проснулся на другой лень он
+уже довольно поздним утром. Солнце сквозь окно блистало ему прямо в
+глаза, и мухи, которые вчера спали спокойно на стенах и на потолке,
+все обратились к нему: одна села ему на губу, другая на ухо, третья
+норовила как бы усесться на самый глаз, ту же, которая имела
+неосторожность подсесть близко к носовой ноздре, он потянул впросонках
+в самый нос, что заставило его крепко чихнуть, — обстоятельство,
+бывшее причиною его пробуждения. Окинувши взглядом комнату, он теперь
+заметил, что на картинах не всё были птицы: между ними висел портрет
+Кутузова и писанный масляными красками какой-то старик с красными
+обшлагами на мундире, как нашивали при Павле Петровиче. Часы опять
+испустили шипение и пробили десять; в дверь выглянуло женское лицо и в
+ту же минуту спряталось, ибо Чичиков, желая получше заснуть, скинул с
+себя совершенно все. Выглянувшее лицо показалось ему как будто
+несколько знакомо. Он стал припоминать себе: кто бы это был, и наконец
+вспомнил, что это была хозяйка. Он надел рубаху; платье, уже
+высушенное и вычищенное, лежало возле него. Одевшись, подошел он к
+зеркалу и чихнул опять так громко, что подошедший в это время к окну
+индейский петух — окно же было очень близко от земли — заболтал ему
+что-то вдруг и весьма скоро на своем странном языке, вероятно «желаю
+здравствовать», на что Чичиков сказал ему дурака. Подошедши к окну, он
+начал рассматривать бывшие перед ним виды: окно глядело едва ли не в
+курятник; по крайней мере, находившийся перед ним узенький дворик весь
+был наполнен птицами и всякой домашней тварью. Индейкам и курам не
+было числа; промеж них расхаживал петух мерными шагами, потряхивая
+гребнем и поворачивая голову набок, как будто к чему-то прислушиваясь;
+свинья с семейством очутилась тут же; тут же, разгребая кучу сора,
+съела она мимоходом цыпленка и, не замечая этого, продолжала уписывать
+арбузные корки своим порядком. Этот небольшой дворик, или курятник,
+переграждал дощатый забор, за которым тянулись пространные огороды с
+капустой, луком, картофелем, светлой и прочим хозяйственным овощем. По
+огороду были разбросаны кое-где яблони и другие фруктовые деревья,
+накрытые сетями для защиты от сорок и воробьев, из которых последние
+целыми косвенными тучами переносились с одного места на другое. Для
+этой же самой причины водружено было несколько чучел на длинных
+шестах, с растопыренными руками; на одном из них надет был чепец самой
+хозяйки. За огородами следовали крестьянские избы, которые хотя были
+выстроены врассыпную и не заключены в правильные улицы, но, по
+замечанию, сделанному Чичиковым, показывали довольство обитателей, ибо
+были поддерживаемы как следует: изветшавший тес на крышах везде был
+заменен новым; ворота нигде не покосились, а в обращенных к нему
+крестьянских крытых сараях заметил он где стоявшую запасную почти
+новую телегу, а где и две. «Да у ней деревушка не маленька», — сказал
+он и положил тут же разговориться и познакомиться с хозяйкой покороче.
+Он заглянул в щелочку двери, из которой она было высунула голову, и,
+увидев ее, сидящую за чайным столиком, вошел к ней с веселым и
+ласковым видом.
+
+— Здравствуйте, батюшка. Каково почивали? — сказала хозяйка,
+— приподнимаясь с места. Она была одета лучше, нежели вчера, — в
+— темном платье и уже не в спальном чепце, но на шее все так же было
+— что-то завязано.
+
+— Хорошо, хорошо, — говорил Чичиков, садясь в кресла. — Вы как,
+— матушка?
+
+— Плохо, отец мой.
+
+— Как так?
+
+— Бессонница. Все поясница болит, и нога, что повыше косточки, так вот
+— и ломит.
+
+— Пройдет, пройдет, матушка. На это нечего глядеть.
+
+— Дай бог, чтобы прошло. Я-то смазывала свиным салом и скипидаром тоже
+— смачивала. А с чем прихлебаете чайку? Во фляжке фруктовая.
+
+— Недурно, матушка, хлебнем и фруктовой.
+
+Читатель, я думаю, уже заметил, что Чичиков, несмотря на ласковый вид,
+говорил, однако же, с большею свободою, нежели с Маниловым, и вовсе не
+церемонился. Надобно сказать, кто у нас на Руси если не угнались еще
+кой в чем другою за иностранцами, то далеко перегнали их в умении
+обращаться. Пересчитать нельзя всех оттенков и тонкостей нашего
+обращения. Француз или немец век не смекнет и не поймет всех его
+особенностей и различий; он почти тем же голосом и тем же языком
+станет говорить и с миллионщиком, и с мелким табачным торгашом, хотя,
+конечно, в душе поподличает в меру перед первым. У нас не то: у нас
+есть такие мудрецы, которые с помещиком, имеющим двести душ, будут
+говорить совсем иначе, нежели с тем, у которого их триста, а у
+которого их триста, будут говорить опять не так, как с тем, у которого
+их пятьсот, а с тем, у которого их пятьсот, опять не так, как с тем, у
+которого их восемьсот, — словом, хоть восходи до миллиона, всё найдут
+оттенки. Положим, например, существует канцелярия, не здесь, а в
+тридевятом государстве, а в канцелярии, положим, существует правитель
+канцелярии. Прошу смотреть на него, когда он сидит среди своих
+подчиненных, — да просто от страха и слова не выговоришь! гордость и
+благородство, и уж чего не выражает лицо его? просто бери кисть, да и
+рисуй: Прометей, решительный Прометей! Высматривает орлом, выступает
+плавно, мерно. Тот же самый орел, как только вышел из комнаты и
+приближается к кабинету своего начальника, куропаткой такой спешит с
+бумагами под мышкой, что мочи нет. В обществе и на вечеринке, будь все
+небольшого чина, Прометей так и останется Прометеем, а чуть немного
+повыше его, с Прометеем сделается такое превращение, какого и Овидий
+не выдумает: муха, меньше даже мухи, уничтожился в песчинку! «Да это
+не Иван Петрович, — говоришь, глядя на него. — Иван Петрович выше
+ростом, а этот и низенький и худенький; тот говорит громко, басит и
+никогда не смеется, а этот черт знает что: пищит птицей и все
+смеется». Подходишь ближе, глядишь — точно Иван Петрович! «Эхе-хе», —
+думаешь себе… Но, однако ж, обратимся к действующим лицам. Чичиков,
+как уж мы видели, решился вовсе не церемониться и потому, взявши в
+руки чашку с чаем и вливши туда фруктовой, повел такие речи:
+
+— У вас, матушка, хорошая деревенька. Сколько в ней душ?
+
+— Душ-то в ней, отец мой, без малого восемьдесят, — сказала хозяйка, —
+— да беда, времена плохи, вот и прошлый год был такой неурожай, что
+— боже храни.
+
+— Однако ж мужички на вид дюжие, избенки крепкие. А позвольте узнать
+— фамилию вашу. Я так рассеялся… приехал в ночное время…:
+
+— Коробочка, коллежская секретарша.
+
+— Покорнейше благодарю. А имя и отчество?
+
+— Настасья Петровна.
+
+— Настасья Петровна? хорошее имя Настасья Петровна. У меня тетка
+— родная, сестра моей матери, Настасья Петровна.
+
+— А ваше имя как? — спросила помещица. — Ведь вы, я чай, заседатель?
+
+— Нет, матушка, — отвечал Чичиков, усмехнувшись, — чай, не заседатель,
+— а так ездим по своим делишкам.
+
+— А, так вы покупщик! Как же жаль, право, что я продала мед купцам так
+— дешево, а вот ты бы, отец мой, у меня, верно, его купил.
+
+— А вот меду и не купил бы.
+
+— Что ж другое? Разве пеньку? Да вить и пеньки у меня теперь маловато:
+— полпуда всего.
+
+— Нет, матушка, другого рода товарец: скажите, у вас умирали
+— крестьяне?
+
+— Ох, батюшка, осьмнадцать человека — сказала старуха, вздохнувши. — И
+— умер такой всё славный народ, всё работники. После того, правда,
+— народилось, да что в них: все такая мелюзга; а заседатель подъехал —
+— подать, говорит, уплачивать с души. Народ мертвый, а плати, как за
+— живого. На прошлой неделе сгорел у меня кузнец, такой искусный
+— кузнец и слесарное мастерство знал.
+
+— Разве у вас был пожар, матушка?
+
+— Бог приберег от такой беды, пожар бы еще хуже; сам сгорел, отец мой.
+— Внутри у него как-то загорелось, чересчур выпил, только синий огонек
+— пошел от него, весь истлел, истлел и почернел, как уголь, а такой
+— был преискусный кузнец! и теперь мне выехать не на чем: некому
+— лошадей подковать.
+
+— На все воля божья, матушка! — сказал Чичиков, вздохнувши, — против
+— мудрости божией ничего нельзя сказать… Уступите-ка их мне, Настасья
+— Петровна?
+
+— Кого, батюшка?
+
+— Да вот этих-то всех, что умерли.
+
+— Да как же уступить их?
+
+— Да так просто. Или, пожалуй, продайте. Я вам за них дам деньги.
+
+— Да как же? Я, право, в толк-то не возьму. Нешто хочешь ты их
+— откапывать из земли?
+
+Чичиков увидел, что старуха хватила далеко и что необходимо ей нужно
+растолковать, в чем дело. В немногих словах объяснил он ей, что
+перевод или покупка будет значиться только на бумаге и души будут
+прописаны как бы живые.
+
+— Да на что ж они тебе? — сказала старуха, выпучив на него глаза.
+
+— Это уж мое дело.
+
+— Да ведь они ж мертвые.
+
+— Да кто же говорит, что они живые? Потому-то и в убыток вам, что
+— мертвые: вы за них платите, а теперь я вас избавлю от хлопот и
+— платежа. Понимаете? Да не только избавлю, да еще сверх того дам вам
+— пятнадцать рублей. Ну, теперь ясно?
+
+— Право, не знаю, — произнесла хозяйка с расстановкой. — Ведь я
+— мертвых никогда еще не продавала
+
+— Еще бы! Это бы скорей походило на диво, если бы вы их кому нибудь
+— продали. Или вы думаете, что в них есть в самом деле какой-нибудь
+— прок?
+
+— Нет, этого-то я не думаю. Что ж в них за прок, проку никакого нет.
+— Меня только то и затрудняет, что они уже мертвые.
+
+«Ну, баба, кажется, крепколобая!» — подумал про себя Чичиков.
+
+— Послушайте, матушка. Да вы рассудите только хорошенько: — ведь вы
+— разоряетесь, платите за него подать, как за живого…
+
+— Ох, отец мой, и не говори об этом! — подхватила помещица. — Еще
+— третью неделю взнесла больше полутораста. Да заседателя подмаслила.
+
+— Ну, видите, матушка. А теперь примите в соображение только то, что
+— заседателя вам подмасливать больше не нужно, потому что теперь я
+— плачу за них; я, а не вы; я принимаю на себя все повинности. Я
+— совершу даже крепость на свои деньги, понимаете ли вы это?
+
+Старуха задумалась. Она видела, что дело, точно, как будто выгодно, да
+только уж слишком новое и небывалое; а потому начала сильно
+побаиваться, чтобы как-нибудь не надул ее этот покупщик; приехал же
+бог знает откуда, да еще и в ночное время.
+
+— Так что ж, матушка, по рукам, что ли? — говорил Чичиков.
+
+— Право, отец мой, никогда еще не случалось продавать мне покойников.
+— Живых-то я уступила, вот и третьего года протопопу двух девок, по
+— сту рублей каждую, и очень благодарил, такие вышли славные
+— работницы: сами салфетки ткут.
+
+— Ну, да не о живых дело; бог с ними. Я спрашиваю мертвых.
+
+— Право, я боюсь на первых-то порах, чтобы как-нибудь не понести
+— убытку. Может быть, ты, отец мой, меня обманываешь, а они того… они
+— больше как-нибудь стоят.
+
+— Послушайте, матушка… эх, какие вы! что ж они могут стоить?
+— Рассмотрите: ведь это прах. Понимаете ли? это просто прах. Вы
+— возьмите всякую негодную, последнюю вещь, например даже простую
+— тряпку, и тряпке есть цена: ее хоть по крайней мере купят на
+— бумажную фабрику, а ведь это ни на что не нужно. Ну, скажите сами,
+— на что оно нужно?
+
+— Уж это, точно, правда. Уж совсем ни на что не нужно; да ведь меня
+— одно только и останавливает, что ведь они уже мертвые.
+
+«Эк ее, дубинноголовая какая! — сказал про себя Чичиков, уже начиная
+«выходить из терпения. — Пойди ты сладь с нею! в пот бросила,
+«проклятая старуха!» Тут он, вынувши из кармана платок, начал отирать
+«пот, в самом деле выступивший на лбу. Впрочем, Чичиков напрасно
+«сердился: иной и почтенный, и государственный даже человек, а на деле
+«выходит совершенная Коробочка. Как зарубил что себе в голову, то уж
+«ничем его не пересилить; сколько ни представляй ему доводов, ясных
+«как день, все отскакивает от него, как резинный мяч отскакивает от
+«стены. Отерши пот, Чичиков решился попробовать, нельзя ли ее навести
+«на путь какою-нибудь иною стороною.
+
+— Вы, матушка, — сказал он, — или не хотите понимать слов моих, или
+— так нарочно говорите, лишь бы что-нибудь говорить… Я вам даю деньги:
+— пятнадцать рублей ассигнациями. Понимаете ли? Ведь это деньги. Вы их
+— не сыщете на улице. Ну, признайтесь, почем продали мед?
+
+— По двенадцати рублей пуд.
+
+— Хватили немножко греха на душу, матушка. По двенадцати не продали.
+
+— Ей-богу, продала.
+
+— Ну видите ль? Так зато это мед. Вы собирали его, может быть, около
+— года, с заботами, со старанием, хлопотами; ездили, морили пчел,
+— кормили их в погребе целую зиму; а мертвые души дело не от мира
+— сего. Тут вы с своей стороны никакого не прилагали старания, на то
+— была воля божия, чтоб они оставили мир сей, нанеся ущерб вашему
+— хозяйству. Там вы получили за труд, за старание двенадцать рублей, а
+— тут вы берете ни за что, даром, да и не двенадцать, а пятнадцать, да
+— и не серебром, а все синими ассигнациями. — После таких сильных
+— убеждений Чичиков почти уже не сомневался, что старуха наконец
+— подастся.
+
+— Право, — отвечала помещица, — мое такое неопытное вдовье дело! лучше
+— ж я маненько повременю, авось понаедут купцы, да примерюсь к ценам.
+
+— Страм, страм, матушка! просто страм! Ну что вы это говорите,
+— подумайте сами! Кто же станет покупать их? Ну какое употребление он
+— может из них сделать ?
+
+— А может, в хозяйстве-то как-нибудь под случай понадобятся… —
+— возразила старуха, да и не кончила речи, открыта рот и смотрела на
+— него почти со страхом, желая знать, что он на это скажет.
+
+— Мертвые в хозяйстве! Эк куда хватили! Воробьев разве пугать по ночам
+— в вашем огороде, что ли?
+
+— С нами крестная сила! Какие ты страсти говоришь! — проговорила
+— старуха, крестясь.
+
+— Куда ж еще вы их хотели пристроить? Да, впрочем, ведь кости и могилы
+— — все вам остается, перевод только на бумаге. Ну, так что же? Как
+— же? отвечайте по крайней мере.
+
+Старуха вновь задумалась.
+
+— О чем же вы думаете, Настасья Петровна?
+
+— Право, я все не приберу, как мне быть; лучше я вам пеньку продам.
+
+— Да что ж пенька? Помилуйте, я вас прошу совсем о другом, а вы мне
+— пеньку суете! Пенька пенькою, в другой раз приеду, заберу и пеньку.
+— Так как же, Настасья Петровна?
+
+— Ей-богу, товар такой странный, совсем небывалый!
+
+Здесь Чичиков вышел совершенно из границ всякого терпения, хватил в
+сердцах стулом об пол и посулил ей черта.
+
+Черта помещица испугалась необыкновенно.
+
+— Ох, не припоминай его, бог с ним! — вскрикнула она, вся побледнев. —
+— Еще третьего дня всю ночь мне снился окаянный. Вздумала было на ночь
+— загадать на картах после молитвы, да, видно, в наказание-то бог и
+— наслал его. Такой гадкий привиделся; а рога-то длиннее бычачьих.
+
+— Я дивлюсь, как они вам десятками не снятся. Из одного христианского
+— человеколюбия хотел: вижу, бедная вдова убивается, терпит нужду… да
+— пропади и околей со всей вашей деревней!..
+
+— Ах, какие ты забранки пригинаешь! — сказала старуха, глядя на него
+— со страхом.
+
+— Да не найдешь слов с вами! Право, словно какая-нибудь, не говоря
+— дурного слова, дворняжка, что лежит на сене и сам не ест сена, и
+— другим не лает. Я хотел было закупать у вас хозяйственные продукты
+— разные, потому что я и казенные подряды тоже веду… — Здесь он
+— прилгнул, хоть и вскользь и без всякого дальнейшего размышления, но
+— неожиданно удачно. Казенные подряды подействовали сильно на Настасью
+— Петровну, по крайней мере, она произнесла уже почти просительным
+— голосом:
+
+— Да чего ж ты рассердился так горячо? Знай я прежде, что ты такой
+— сердитый, да я бы совсем тебе и не прекословила.
+
+— Есть из чего сердиться! Дело яйца выеденного не стоит, а я стану из-
+— за него сердиться!
+
+— Ну, да изволь, я готова отдать за пятнадцать ассигнацией! Только
+— смотри, отец мой, а насчет подрядов-то: если случится муки брать
+— ржаной, или гречневой, или круп, или скотины битой, так уж,
+— пожалуйста, не обидь меня.
+
+— Нет, матушка, не обижу, — говорил он, а между тем отирал рукою пот,
+— который в три ручья катился по лицу его. Он расспросил ее, не имеет
+— ли она в городе какого-нибудь поверенного или знакомого, которого бы
+— могла уполномочить на совершение крепости и всего, что следует.
+
+— Как же, протопопа, отца Кирила, сын служит в палате, — сказала
+— Коробочка.
+
+Чичиков попросил ее написать к нему доверенное письмо и, чтобы
+избавить от лишних затруднений, сам даже взялся сочинить.
+
+«Хорошо бы было, — подумала между тем про себя Коробочка, — если бы он
+«забрал у меня в казну муку и скотину. Нужно его задобрить: теста со
+«вчерашнего вечера еще осталось, так пойти сказать Фетинье, чтоб
+«спекла блинов; хорошо бы также загнуть пирог пресный с яйцом, у меня
+«его славно загибают, да и времени берет немного». Хозяйка вышла с тем
+«чтобы привести в исполнение мысль насчет загнутия пирога и, вероятно,
+«пополнить ее другими произведениями домашней пекарни и стряпни; а
+«Чичиков вышел в гостиную, где провел ночь, с тем чтобы вынуть нужные
+«бумаги из своей шкатулки. В гостиной давно уже было все прибрано,
+«роскошные перины вынесены вон, перед диваном стоял покрытый стол.
+«Поставив на него шкатулку, он несколько отдохнул, ибо чувствовал, что
+«был весь в поту, как в реке: все, что ни было на нем, начиная от
+«рубашки до чулок, все было мокро. Эк уморила как проклятая старуха» —
+«сказал он, немного отдохнувши, и отпер шкатулку. Автор уверен, что
+«есть читатели такие любопытные, которые пожелают даже узнать план и
+«внутреннее расположение шкатулки. Пожалуй, почему же не
+«удовлетворить! Вот оно, внутреннее расположение: в самой средине
+«мыльница, за мыльницею шесть-семь узеньких перегородок для бритв;
+«потом квадратные закоулки для песочницы и чернильницы с выдолбленною
+«между ними лодочкой для перьев, сургучей и всего, что подлиннее;
+«потом всякие перегородки с крышечками и без крышечек для того, что
+«покороче, наполненные билетами визитными, похоронными, театральными и
+«другими, которые складывались на память. Весь верхний ящик со всеми
+«перегородками вынимался, и под ним находилось пространство, занятое
+«кипами бумаг в лист, потом следовал маленький потаенный ящик для
+«денег, выдвигавшийся незаметно сбоку шкатулки. Он всегда так поспешно
+«выдвигался и задвигался в ту же минуту хозяином, что наверно нельзя
+«сказать, сколько было там денег. Чичиков тут же занялся и, очинив
+«перо, начал писать. В это время вошла хозяйка.
+
+— Хорош у тебя ящик, отец мой, — сказала она, подсевши к нему. — Чай,
+— в Москве купил его?
+
+— В Москве, — отвечал Чичиков, продолжая писать.
+
+— Я уж знала это: там все хорошая работа. Третьего года сестра моя
+— привезла оттуда теплые сапожки для детей: такой прочный товар, до
+— сих пор носится. Ахти, сколько у тебя тут гербовой бумаги! —
+— продолжала она заглянувши к нему в шкатулку. И в самом деле,
+— гербовой бумаги было там немало. — Хоть бы мне листок подарил! а у
+— меня такой недостаток; случится в суд просьбу подать, а и не на чем.
+
+Чичиков объяснил ей, что эта бумага не такого рода, что она назначена
+для совершения крепостей, а не для просьб. Впрочем, чтобы успокоить
+ее, он дал ей какой-то лист в рубль ценою. Написавши письмо, дал он ей
+подписаться и попросил маленький списочек мужиков. Оказалось, что
+помещица не вела никаких записок, ни списков, а знала почти всех
+наизусть; он заставил ее тут же продиктовать их. Некоторые крестьяне
+несколько изумили его своими фамилиями, а еще более прозвищами, так
+что он всякий раз, слыша их, прежде останавливался, а потом уже
+начинал писать. Особенно поразил его какой-то Петр Савельев Неуважай-
+Корыто, так что он не мог не сказать: «Экой длинный!» Другой имел
+прицепленный к имени «Коровий кирпич», иной оказался просто: Колесо
+Иван. Оканчивая писать, он потянул несколько к себе носом воздух и
+услышал завлекательный запах чего-то горячего в масле.
+
+— Прошу покорно закусить, — сказала хозяйка.
+
+Чичиков оглянулся и увидел, что на столе стояли уже грибки, пирожки,
+скородумки, шанишки, пряглы, блины, лепешки со всякими припеками:
+припекой с лучком, припекой с маком, припекой с творогом, припекой со
+сняточками, и невесть чего не было.
+
+— Пресный пирог с яйцом! — сказала хозяйка.
+
+Чичиков подвинулся к пресному пирогу с яйцом, и, съевши тут же с
+небольшим половину, похвалил его. И в самом деле, пирог сам по себе
+был вкусен, а после всей возни и проделок со старухой показался еще
+вкуснее.
+
+— А блинков? — сказала хозяйка.
+
+В ответ на это Чичиков свернул три блина вместе и, обмакнувши их в
+растопленное масло, отправил в рот, а губы и руки вытер салфеткой.
+Повторивши это раза три, он попросил хозяйку приказать заложить его
+бричку. Настасья Петровна тут же послала Фетинью, приказавши в то же
+время принести еще горячих блинов.
+
+— У вас, матушка, блинцы очень вкусны, — сказал Чичиков, принимаясь за
+— принесенные горячие.
+
+— Да у меня-то их хорошо пекут, — сказала хозяйка, — да вот беда:
+— урожай плох, мука уж такая неважная… Да что же, батюшка, вы так
+— спешите? — проговорила она, увидя, что Чичиков взял в руки картуз, —
+— ведь и бричка еще не заложена.
+
+— Заложат, матушка, заложат. У меня скоро закладывают.
+
+— Так уж, пожалуйста, не позабудьте насчет подрядов.
+
+— Не забуду, не забуду, — говорил Чичиков, выходя в сени.
+
+— А свиного сала не покупаете? — сказала хозяйка, следуя за ним.
+
+— Почему не покупать? Покупаю, только после.
+
+— У меня о святках и свиное сало будет.
+
+— Купим, купим, всего купим, и свиного сала купим.
+
+— Может быть, понадобится птичьих перьев. У меня к Филиппову посту
+— будут и птичьи перья.
+
+— Хорошо, хорошо, — говорил Чичиков.
+
+— Вот видишь, отец мой, и бричка твоя еще не готова, — сказала
+— хозяйка, когда они вышли на крыльцо.
+
+— Будет, будет готова. Расскажите только мне, как добраться до большой
+— дороги.
+
+— Как же бы это сделать? — сказала хозяйка. — Рассказать-то мудрено,
+— поворотов много; разве я тебе дам девчонку, чтобы проводила. Ведь у
+— тебя, чай, место есть на козлах, где бы присесть ей.
+
+— Как не быть.
+
+— Пожалуй, я тебе дам девчонку; она у меня знает дорогу, только ты
+— смотри! не завези ее, у меня уже одну завезли купцы.
+
+Чичиков уверил ее, что не завезет, и Коробочка, успокоившись, уже
+стала рассматривать все, что было во дворе ее; вперила глаза на
+ключницу, выносившую из кладовой деревянную побратиму с медом, на
+мужика, показавшегося в воротах, и мало-помалу вся переселилась в
+хозяйственную жизнь. Но зачем так долго заниматься Коробочкой?
+Коробочка ли, Манилова ли, хозяйственная ли жизнь, или нехозяйственная
+— мимо их! Не то на свете дивно устроено: веселое мигом обратится в
+печальное, если только долго застоишься перед ним, и тогда бог знает
+что взбредет в голову. Может быть, станешь даже думать: да полно,
+точно ли Коробочка стоит так низко на бесконечной лестнице
+человеческого совершенствования? Точно ли так велика пропасть,
+отделяющая ее от сестры ее, недосягаемо огражденной стенами
+аристократического дома с благовонными чугунными лестницами, сияющей
+медью, красным деревом и коврами, зевающей за недочитанной книгой в
+ожидании остроумно-светского визита, где ей предстанет поле блеснуть
+умом и высказать вытверженные мысли, мысли, занимающие по законам моды
+на целую неделю город, мысли не о том, что делается в ее доме и в ее
+поместьях, запутанных и расстроенных благодаря незнанью хозяйственного
+дела, а о том, какой политический переворот готовится во Франции,
+какое направление принял модный католицизм. Но мимо, мимо! зачем
+говорить об этом? Но зачем же среди недумающих, веселых, беспечных
+минут сама собою вдруг пронесется иная чудная струя: еще смех не успел
+совершенно сбежать с лица, а уже стал другим среди тех же людей, и уже
+другим светом осветилось лицо…
+
+— А вот бричка, вот бричка! — вскричал Чичиков, увидя наконец
+— подъезжавшую свою бричку. — Что ты, болван, так долго копался?
+— Видно, вчерашний хмель у тебя не весь еще выветрило.
+
+Селифан на это ничего не отвечал.
+
+— Прощайте, матушка! А что же, где ваша девчонка?
+
+— Эй, Пелагея! — сказала помещица стоявшей около крыльца девчонке лет
+— одиннадцати, в платье из домашней крашенины и с босыми ногами,
+— которые издали можно было принять за сапоги, так они были облеплены
+— свежею грязью. — Покажи-ка барину дорогу.
+
+Селифан помог взлезть девчонке на козлы, которая, ставши одной ногой
+на барскую ступеньку, сначала запачкала ее грязью, а потом уже
+взобралась на верхушку и поместилась возле него. Вслед за нею и сам
+Чичиков занес ногу на ступеньку и, понагнувши бричку на правую
+сторону, потому что был тяжеленек, наконец поместился, сказавши:
+
+— А! теперь хорошо! прощайте, матушка!
+
+Кони тронулись.
+
+Селифан был во всю дорогу суров и с тем вместе очень внимателен к
+своему делу, что случалося с ним всегда после того, когда либо в чем
+провинился, либо был пьян. Лошади были удивительно как вычищены. Хомут
+на одной из них, надевавшийся дотоле почти всегда в разодранном виде,
+так что из-под кожи выглядывала пакля, был искусно зашит. Во всю
+дорогу был он молчалив, только похлестывал кнутом, и не обращал
+никакой поучительной речи к лошадям, хотя чубарому коню, конечно,
+хотелось бы выслушать что-нибудь наставительное, ибо в это время вожжи
+всегда как-то лениво держались в руках словоохотного возницы и кнут
+только для формы гулял поверх спин. Но из угрюмых уст слышны были на
+сей раз одни однообразно неприятные восклицания: «Ну же, ну, ворона!
+зевай! зевай!» — и больше ничего. Даже сам гнедой и Заседатель были
+недовольны, не услышавши ни разу ни «любезные», ни «почтенные».
+Чубарый чувствовал пренеприятные удары по своим полным и широким
+частям. «Вишь ты, как разнесло его! — думал он сам про себя, несколько
+припрядывая ушами. — Небось знает, где бить! Не хлыснет прямо по
+спине, а так и выбирает место, где поживее: по ушам зацепит или под
+брюхо захлыснет».
+
+— Направо, что ли? — с таким сухим вопросом обратился Селифан к
+— сидевшей возле него девчонке, показывая ей кнутом на почерневшую от
+— дождя дорогу между яркозелеными, освещенными полями.
+
+— Нет, нет, я уж покажу, — отвечала девчонка.
+
+— Куда ж? — сказал Селифан, когда подъехали поближе.
+
+— Вот куды, — отвечала девчонка, показывая рукою.
+
+— Эх ты! — сказал Селифан. — Да это и есть направо: не знает, где
+— право, где лево!
+
+Хотя день был очень хорош, но земля до такой степени загрязнилась, что
+колеса брички, захватывая ее, сделались скоро покрытыми ею, как
+войлоком, что значительно отяжелило экипаж; к тому же почва была
+глиниста и цепка необыкновенно. То и другое было причиною, что они не
+могли выбраться из проселков раньше полудня. Без девчонки было бы
+трудно сделать и это, потому что дороги расползались во все стороны,
+как пойманные раки, когда их высыпают из мешка, и Селифану довелось бы
+поколесить уже не по своей вине. Скоро девчонка показала рукою на
+черневшее вдали строение, сказавши:
+
+— Вон столбовая дорога!
+
+— А строение? — спросил Селифан.
+
+— Трактир, — сказала девчонка.
+
+— Ну, теперь мы сами доедем, — сказал Селифан, — ступай себе домой.
+
+Он остановился и помог ей сойти, проговорив сквозь зубы: «Эх ты,
+черноногая!»
+
+Чичиков дал ей медный грош, и она побрела восвояси, уже довольная тем,
+что посидела на козлах.
+
+
+
+
+
+
+Глава четвертая
+
+
+Подъехавши к трактиру, Чичиков велел остановиться по двум причинам. С
+одной стороны, чтоб дать отдохнуть лошадям, а с другой стороны, чтоб и
+самому несколько закусить и подкрепиться. Автор должен признаться, что
+весьма завидует аппетиту и желудку такого рода людей. Для него
+решительно ничего не значат все господа большой руки, живущие в
+Петербурге и Москве, проводящие время в обдумывании, что бы такое
+поесть завтра и какой бы обед сочинить на послезавтра, и принимающиеся
+за этот обед не иначе, как отправивши прежде в рот пилюлю; глотающие
+устерс, морских пауков и прочих чуд, а потом отправляющиеся в Карлсбад
+или на Кавказ. Нет, эти господа никогда не возбуждали в нем зависти.
+Но господа средней руки, что на одной станции потребуют ветчины, на
+другой поросенка, на третьей ломоть осетра или какую-нибудь запеканную
+колбасу с луком и потом как ни в чем не бывало садятся за стол в какое
+хочешь время, и стерляжья уха с налимами и молоками шипит и ворчит у
+них меж зубами, заедаемая расстегаем или кулебякой с сомовьим плёсом,
+так что вчуже пронимает аппетит, — вот эти господа, точно, пользуются
+завидным даянием неба! Не один господин большой руки пожертвовал бы
+сию же минуту половину душ крестьян и половину имений, заложенных и
+только, чтобы иметь такой желудок, какой имеет господин средней руки;
+но то беда, что ни за какие деньги, ниже' имения, с улучшениями и без
+улучшений, нельзя приобресть такого желудка, какой бывает у господина
+средней руки.
+
+Деревянный потемневший трактир принял Чичикова под свой узенький
+гостеприимный навес на деревянных выточенных столбиках, похожих на
+старинные церковные подсвечники. Трактир был что-то вроде русской
+избы, несколько в большем размере. Резные узорочные карнизы из свежего
+дерева вокруг окон и под крышей резко и живо пестрели темные его
+стены; на ставнях были нарисованы кувшины с цветами.
+
+Взобравшись узенькою деревянною лестницею наверх, в широкие сени, он
+встретил отворявшуюся со скрипом дверь и толстую старуху в пестрых
+ситцах, проговорившую: «Сюда пожалуйте!» В комнате попались всё старые
+приятели, попадающиеся всякому в небольших деревянных трактирах, каких
+немало выстроено по дорогам, а именно заиндевелый самовар,
+выскобленные гладко сосновые стены, трехугольный шкаф с чайниками и
+чашками в углу, фарфоровые вызолоченные яички пред образами, висевшие
+на голубых и красных ленточках, окотившаяся недавно кошка, зеркало,
+показывавшее вместо двух четыре глаза, а вместо лица какую-то лепешку;
+наконец натыканные пучками душистые травы и гвоздики у образов,
+высохшие до такой степени, что желавший понюхать их только чихал и
+больше ничего.
+
+— Поросенок есть? — с таким вопросом обратился Чичиков к стоявшей
+— бабе.
+
+— Есть.
+
+— С хреном и со сметаною?
+
+— С хреном и со сметаною.
+
+— Давай его сюда!
+
+Старуха пошла копаться и принесла тарелку, салфетку, накрахмаленную до
+того что дыбилась, как засохшая кора, потом нож с пожелтевшею костяною
+колодочкою, тоненький, как перочинный, двузубую вилку и солонку,
+которую никак нельзя было поставить прямо на стол.
+
+Герой наш, по обыкновению, сейчас вступил с нею в разговор и
+расспросил, сама ли она держит трактир, или есть хозяин, а сколько
+дает доходу трактир, и с ними ли живут сыновья, и что старший сын
+холостой или женатый человек, и какую взял жену, с большим ли
+приданым, или нет, и доволен ли был тесть, и не сердился ли, что мало
+подарков получил на свадьбе, — словом, не пропустил ничего. Само собою
+разумеется, что полюбопытствовал узнать, какие в окружности находятся
+у них помещики, и узнал, что всякие есть помещики: Плотин, Почитаев,
+Мыльной, Чепраков-полковник, Собакевич. «А! Собакевича знаешь?» —
+спросил он и тут же услышал, что старуха знает не только Собакевича,
+но и Манилова, и что Манилов будет поделикатней Собакевича: велит
+тотчас сварить курицу, спросит и телятинки; коли есть баранья печенка,
+то и бараньей печенки спросит, и всего только что попробует, а
+Собакевич одного чего-нибудь спросит, да уж зато всё съест, даже и
+подбавки потребует за ту же цену.
+
+Когда он таким образом разговаривал, кушая поросенка, которого
+оставался уже последний кусок, послышался стук колес подьехавшего
+экипажа. Взглянувши в окно, увидел он остановившуюся перед трактиром
+легонькую бричку, запряженную тройкою добрых лошадей. Из брички
+вылезали двое какие-то мужчин. Один белокурый, высокого роста; другой
+немного пониже, чернявый. Белокурый был в темно-синей венгерке,
+чернявый просто в полосатом архалуке. Издали тащилась еще колясчонка,
+пустая, влекомая какой-то длинношерстной четверней с изорванными
+хомутами и веревочной упряжью. Белокурый тотчас же отправился по
+лестнице наверх, между тем как черномазый еще оставался и щупал что-то
+в бричке, разговаривая тут же со слугою и махая в то же время ехавшей
+за ними коляске. Голос его показался Чичикову как будто несколько
+знакомым. Пока он его рассматривал, белокурый успел уже нащупать дверь
+и отворить ее. Это был мужчина высокого роста, лицом худощавый, или
+что называют издержанный, с рыжими усиками. По загоревшему лицу его
+можно было заключить, что он знал, что такое дым, если не пороховой,
+то по крайней мере табачный. Он вежливо поклонился Чичикову, на что
+последний ответил тем же. В продолжение немногих минут они вероятно бы
+разговорились и хорошо познакомились между собою, потому что уже
+начало было сделано, и оба почти в одно и то же время изъявили
+удовольствие, что пыль по дороге была совершенно прибита вчерашним
+дождем и теперь ехать и прохладно и приятно, как вошел чернявый его
+товарищ, сбросив с головы на стол картуз свой, молодцевато взъерошив
+рукой свои черные густые волосы. Это был среднего роста, очень недурно
+сложенный молодец с полными румяными щеками, с белыми, как снег,
+зубами и черными, как смоль, бакенбардами. Свеж он был, как кровь с
+молоком; здоровье, казалось, так и прыскало с лица его.
+
+— Ба, ба, ба! — вскричал он вдруг, расставив обе руки при виде
+— Чичикова. — Какими судьбами?
+
+Чичиков узнал Ноздрева, того самого, с которым он вместе обедал у
+прокурора и который с ним в несколько минут сошелся на такую короткую
+ногу, что начал уже говорить «ты», хотя, впрочем, он с своей стороны
+не подал к тому никакого повода.
+
+— Куда ездил? — говорил Ноздрев и, не дождавшись ответа, продолжал: —
+— А я, брат, с ярмарки. Поздравь: продулся в пух! Веришь ли, что
+— никогда в жизни так не продувался. Ведь я на обывательских приехал!
+— Вот посмотри нарочно в окно! — Здесь он нагнул сам голову Чичикова,
+— так что тот чуть не ударился ею об рамку. — Видишь, какая дрянь!
+— Насилу дотащили, проклятые, я уже перелез вот в его бричку. — Говоря
+— это, Ноздрев показал пальцем на своего товарища. — А вы еще не
+— знакомы? Зять мой Мижуев! Мы с ним все утро говорили о тебе. «Ну,
+— смотри, говорю, если мы не встретим Чичикова» Ну, брат, если б ты
+— знал, как я продулся! Поверишь ли, что не только убухал четырех
+— рысаков — всё спустил. Ведь на мне нет ни цепочки, ни часов… —
+— Чичиков взглянул и увидел точно, что на нем не было ни цепочки, ни
+— часов. Ему даже показалось, что и один бакенбард был у него меньше и
+— не так густ, как другой. — А ведь будь только двадцать рублей в
+— кармане, — продолжал Ноздрев, — именно не больше как двадцать, я
+— отыграл бы все, то есть кроме того, что отыграл бы, вот как честный
+— человек, тридцать тысяч сейчас положил бы в бумажник.
+
+— Ты, однако, и тогда так говорил, — отвечал белокурый, — а когда я
+— тебе дал пятьдесят рублей, тут же просадил их.
+
+— И не просадил бы! ей-богу, не просадил бы! Не сделай я сам глупость,
+— право, не просадил бы. Не загни я после пароле на проклятой семерке
+— утку, я бы мог сорвать весь банк.
+
+— Однако ж не сорвал, — сказал белокурый.
+
+— Не сорвал потому, что загнул утку не вовремя. А ты думаешь, майор
+— твой хорошо играет?
+
+— Хорошо или не хорошо, однако ж он тебя обыграл.
+
+— Эка важность! — сказал Ноздрев, — этак и я его обыграю. Нет, вот
+— попробуй он играть дублетом, так вот тогда я посмотрю, я посмотрю
+— тогда, какой он игрок! Зато, брат Чичиков, как покатили мы в первые
+— дни! Правда, ярмарка была отличнейшая. Сами купцы говорят, что
+— никогда не было такого съезда. У меня все, что ни привезли из
+— деревни, продали по самой выгоднейшей цене. Эх, братец, как
+— покутили! Теперь даже, как вспомнишь… черт возьми! то есть как жаль,
+— что ты не был. Вообрази, что в трех верстах от города стоял
+— драгунский полк. Веришь ли, что офицеры, сколько их ни было, сорок
+— человек одних офицеров было в городе; как начали мы, братец, пить…
+— Штабс-ротмистр Поцелуев… такой славный! усы, братец, такие! Бордо
+— называет просто бурдашкой. «Принеси-ка, брат, говорит, бурдашки!»
+— Поручик Кувшинников… Ах, братец, какой премилый человек! вот уж,
+— можно сказать, во всей форме кутила. Мы все были с ним вместе.
+— Какого вина отпустил нам Пономарев! Нужно тебе знать, что он
+— мошенник и в его лавке ничего нельзя брать: в вино мешает всякую
+— дрянь: сандал, жженую пробку и даже бузиной, подлец, затирает; но
+— зато уж если вытащит из дальней комнатки, которая называется у него
+— особенной, какую-нибудь бутылочку — ну просто, брат, находишься в
+— эмпиреях. Шампанское у нас было такое — что пред ним губернаторское?
+— просто квас. Вообрази, не клико, а какое-то клико-матрадура, это
+— значит двойное клико. И еще достал одну бутылочку французского под
+— названием: бонбон. Запах? — розетка и все что хочешь. Уж так
+— покутили!.. После нас приехал какой-то князь, послал в лавку за
+— шампанским, нет ни одной бутылки во всем городе, все офицеры выпили.
+— Веришь ли, что я один в продолжение обеда выпил семнадцать бутылок
+— шампанского!
+
+— Ну, семнадцать бутылок ты не выпьешь, — заметил белокурый.
+
+— Как честный человек говорю, что выпил, — отвечал Ноздрев.
+
+— Ты можешь себе говорить все что хочешь, а я тебе говорю, что и
+— десяти не выпьешь.
+
+— Ну хочешь об заклад, что выпью!
+
+— К чему же об заклад?
+
+— Ну, поставь ружье, которое купил в городе.
+
+— Не хочу.
+
+— Ну да поставь, попробуй.
+
+— И пробовать не хочу
+
+— Да, был бы ты без ружья, как без шапки. Эх, брат Чичиков, то есть
+— как я жалел, что тебя не было Я знаю, что ты бы не расстался с
+— поручиком Кувшинниковым. Уж как бы вы с ним хорошо сошлись! Это не
+— то что прокурор и все губернские скряги в нашем городе, которые так
+— и трясутся за каждую копейку. Этот, братец, и в гальбик, и в
+— банчишку, и во все что хочешь. Эх, Чичиков, ну что бы тебе стоило
+— приехать? Право, свинтус ты за это, скотовод эдакой! Поцелуй меня,
+— душа, смерть люблю тебя! Мижуев, смотри, вот судьба свела: ну что он
+— мне или я ему? Он приехал бог знает откуда, я тоже здесь живу… А
+— сколько было, брат, карет, и все это en gros[[1 - В большом
+— количестве (франц.)]]. В фортунку крутнул: выиграл две банки помады,
+— фарфоровую чашку и гитару; потом опять поставил один раз и
+— прокрутил, канальство, еще сверх шесть целковых. А какой, если б ты
+— знал, волокита Кувшинников! Мы с ним были на всех почти балах. Одна
+— была такая разодетая, рюши на ней, и трюши, и черт знает чего не
+— было… я думаю себе только: «черт возьми!» А Кувшинников, то есть это
+— такая бестия, подсел к ней и на французском языке подпускает ей
+— такие комплименты… Поверишь ли, простых баб не пропустил. Это он
+— называет: попользоваться насчет клубнички. Рыб и балыков навезли
+— чудных. Я таки привез с собою один; хорошо, что догадался купить,
+— когда были еще деньги. Ты куда теперь едешь?
+
+— А я к человечку к одному, — сказал Чичиков.
+
+— Ну, что человечек, брось его! поедем во мне!
+
+— Нет, нельзя, есть дело.
+
+— Ну вот уж и дело! уж и выдумал! Ах ты, Оподелок Иванович!
+
+— Право, дело, да еще и нужное.
+
+— Пари держу, врешь! Ну скажи только, к кому едешь?
+
+— Ну, к Собакевичу.
+
+Здесь Ноздрей захохотал тем звонким смехом, каким заливается только
+свежий, здоровый человек, у которого все до последнего выказываются
+белые, как сахар, зубы, дрожат и прыгают щеки, а сосед за двумя
+дверями, в третьей комнате, вскидывается со сна, вытаращив очи и
+произнося: «Эк его разобрало!»
+
+— Что ж тут смешного? — сказал Чичиков, отчасти недовольный таким
+— смехом.
+
+Но Ноздрев продолжал хохотать во все горло, приговаривая:
+
+— Ой, пощади, право, тресну со смеху!
+
+— Ничего нет смешного: я дал ему слово, — сказал Чичиков.
+
+— Да ведь ты жизни не будешь рад, когда приедешь к нему, это просто
+— жидомор! Ведь я знаю твой характер, ты жестоко опешишься, если
+— думаешь найти там банчишку и добрую бутылку какого-нибудь бонбона.
+— Послушай, братец: ну к черту Собакевича, поедем во мне! каким
+— балыком попотчую! Пономарев, бестия, так раскланивался, говорит:
+— «Для вас только, всю ярмарку, говорит, обыщите, не найдете такого».
+— Плут, однако ж, ужасный. Я ему в глаза это говорил: «Вы, говорю, с
+— нашим откупщиком первые мошенники!» Смеется, бестия, поглаживая
+— бороду. Мы с Кувшинниковым каждый день завтракали в его лавке. Ах,
+— брат, вот позабыл тебе сказать: знаю, что ты теперь не отстанешь, но
+— за десять тысяч не отдам, наперед говорю. Эй, Порфирий! — закричал
+— он, подошедши к окну, на своего человека, который держал в одной
+— руке ножик, а в другой корку хлеба с куском балыка, который
+— посчастливилось ему мимоходом отрезать, вынимая что-то из брички. —
+— Эй, Порфирий, — кричал Ноздрев, — принеси-ка щенка! Каков щенок! —
+— продолжал он, обращаясь к Чичикову. — Краденый, ни за самого себя не
+— отдавал хозяин. Я ему сулил каурую кобылу, которую, помнишь, выменял
+— у Хвостырева… — Чичиков, впрочем, отроду не видел ни каурой кобылы,
+— ни Хвостырева.
+
+— Барин! ничего не хотите закусить? — сказала в это время, подходя к
+— нему, старуха.
+
+— Ничего. Эх, брат, как покутили! Впрочем, давай рюмку водки; какая у
+— тебя есть?
+
+— Анисовая, — отвечала старуха.
+
+— Ну, давай анисовой, — сказал Ноздрей.
+
+— Давай уж и мне рюмку! — сказал белокурый.
+
+— В театре одна актриса так, каналья, пела, как канарейка!
+— Кувшинников, который сидел возле меня, «Вот, говорит, брат,
+— попользоваться бы насчет клубнички!» Одних балаганов, я думаю, было
+— пятьдесят. Фенарди четыре часа вертелся мельницею. — Здесь он принял
+— рюмку из рук старухи, которая ему за то низко поклонилась. — А,
+— давай его сюда! — закричал он увидевши Порфирия, вошедшего с щенком.
+— Порфирий был одет, так же как и барин, в каком-то архалуке,
+— стеганном на вате, но несколько позамасленней.
+
+— Давай его, клади сюда на пол!
+
+Порфирий положил щенка на пол, который, растянувшись на все четыре
+лапы, нюхал землю.
+
+— Вот щенок! — сказал Ноздрев, взявши его за приподнявши рукою. Щенок
+— испустил довольно жалобный вой.
+
+— Ты, однако ж, не сделал того, что я тебе говорил, — сказал Ноздрев,
+— обратившись к Порфирию и рассматривая брюхо щенка, — и не подумал
+— вычесать его?
+
+— Нет, я его вычесывал.
+
+— А отчего же блохи?
+
+— Не могу знать. Статься может, как-нибудь из брички поналезли.
+
+— Врешь, врешь, и не воображал чесать; я думаю, дурак, еще своих
+— напустил. Вот посмотри-ка, Чичиков, посмотри, какие уши, на-ка
+— пощупай рукою.
+
+— Да зачем, я и так вижу: доброй породы! — отвечал Чичиков.
+
+— Нет, возьми-ка нарочно, пощупай уши!
+
+Чичиков в угодность ему пощупал уши, примолвивши:
+
+— Да, хорошая будет собака.
+
+— А нос, чувствуешь, какой холодный? возьми-на рукою.
+
+Не желая обидеть его, Чичиков взял и за нос, сказавши:
+
+— Хорошее чутье.
+
+— Настоящий мордаш, — продолжал Ноздрев, — а, признаюсь, давно острил
+— зубы на мордаша. На, Порфирий, отнеси его!
+
+Порфирий, взявши щенка под брюхо, унес его в бричку.
+
+— Послушай, Чичиков, ты должен непременно теперь ехать ко мне, пять
+— верст всего, духом домчимся, а там, пожалуй, можешь и к Собакевичу.
+
+«А что ж, — подумал про себя Чичиков, — заеду я в самом деле к
+«Ноздреву. Чем же он хуже других, такой же человек, да еще и
+«проигрался. Горазд он, как видно, на все, стало быть у него даром
+«можно кое-что выпросить».
+
+— Изволь, едем, — сказал он, — но чур не задержать, мне время дорого.
+
+— Ну, душа, вот это так! Вот это хорошо, постой же, я тебя поцелую за
+— это. — Здесь Ноздрев и Чичиков поцеловались. — И славно: втроем и
+— покатим!
+
+— Нет, ты уж, пожалуйста, меня-то отпусти, — говорил белокурый, — мне
+— нужно домой.
+
+— Пустяки, пустяки, брат, не пущу.
+
+— Право, жена будет сердиться; теперь же ты можешь, пересесть вот в
+— ихнюю бричку.
+
+— Ни, ни, ни! И не думай.
+
+Белокурый был один из тех людей, в характере которых на первый взгляд
+есть какое-то упорство. Еще не успеешь открыть рта, как они уже готовы
+спорить и, кажется, никогда не согласятся на то, что явно
+противуположно их образу мыслей, что никогда не назовут глупого умным
+и что в особенности не согласятся плясать по чужой дудке; а кончится
+всегда тем, что в характере их окажется мягкость, что они согласятся
+именно на то, что отвергали, глупое назовут умным и пойдут потом
+поплясывать как нельзя лучше под чужую дудку, — словом, начнут гладью,
+а кончат гадью.
+
+— Вздор! — сказал Ноздрев в ответ на каков-то ставление белокурого,
+— надел ему на голову картуз, и — белокурый отправился вслед за ними.
+
+— За водочку, барин, не заплатили… — сказала старуха
+
+— А, хорошо, хорошо, матушка. Послушай, зятек! заплати, пожалуйста. У
+— меня нет ни копейки в кармане.
+
+— Сколько тебе? — сказал зятек.
+
+— Да что, батюшка, двугривенник всего, — сказала старуха.
+
+— Врешь, врешь. Дай ей полтину, предовольно с нее.
+
+— Маловато, барин, — сказала старуха, однако ж взяла деньги с
+— благодарностию и еще побежала впопыхах отворять им дверь. Она была
+— не в убытке, потому что запросила вчетверо против того, что стоила
+— водка.
+
+Приезжие уселись. Бричка Чичикова ехала рядом с бричкой, в которой
+сидели Ноздрев и его зять, и потому они все трое могли свободно между
+собою разговаривать в продолжение дороги. За ними следовала,
+беспрестанно отставая, небольшая колясчонка Ноздрева на тощих
+обывательских лошадях. В ней сидел Порфирий с щенком.
+
+Так как разговор, который путешественники вели между собою, был не
+очень интересен для читателя, то сделаем лучше, если скажем что-нибудь
+о самом Ноздреве, которому, может быть, доведется сыграть не вовсе
+последнюю роль в нашей поэме.
+
+Лицо Ноздрева, верно, уже сколько-нибудь знакомо читателю. Таких людей
+приходилось всякому встречать немало. Они называются разбитными
+малыми, слывут еще в детстве и в школе за хороших товарищей и при всем
+том бывают весьма больно поколачиваемы. В их лицах всегда видно что-то
+открытое, прямое, удалое. Они скоро знакомятся, и не успеешь
+оглянуться, как уже говорят тебе «ты». Дружбу заведут, кажется, навек:
+но всегда почти так случается, что подружившийся подерется с ними того
+же вечера на дружеской пирушке. Они всегда говоруны, кутилы, лихачи,
+народ видный. Ноздрев в тридцать пять лет был таков же совершенно,
+каким был в осьмнадцать и двадцать: охотник погулять. Женитьба его
+ничуть не переменила, тем более что жена скоро отправилась на тот
+свет, оставивши двух ребятишек, которые решительно ему были не нужны.
+За детьми, однако ж, присматривала смазливая нянька. Дома он больше
+дня никак не мог усидеть. Чуткий нос его слышал за несколько десятков
+верст, где была ярмарка со всякими съездами и балами; он уж в одно
+мгновенье ока был там, спорил и заводил сумятицу за зеленым столом,
+ибо имел, подобно всем таковым, страстишку к картишкам. В картишки,
+как мы уже видели из первой главы, играл он не совсем безгрешно и
+чисто, зная много разных передержек и других тонкостей, и потому игра
+весьма часто оканчивалась другою игрою: или поколачивали его сапогами,
+или же задавали передержку его густым и очень хорошим бакенбардам, так
+что возвращался домой он иногда с одной только бакенбардой, и то
+довольно жидкой. Но здоровые и полные щеки его так хорошо были
+сотворены и вмещали в себе столько растительной силы, что бакенбарды
+скоро вырастали вновь, еще даже лучше прежних. И что всего страннее,
+что может только на одной Руси случиться, он чрез несколько времени
+уже встречался опять с теми приятелями, которые его тузили, и
+встречался как ни в чем не бывало, и он, как говорится, ничего, и они
+ничего.
+
+Ноздрев был в некотором отношении исторический человек. Ни на одном
+собрании, где он был, не обходилось без истории. Какая-нибудь история
+непременно происходила: или выведут его под руки из зала жандармы, или
+принуждены бывают вытолкать свои же приятели. Если же этого не
+случится, то все-таки что-нибудь да будет такое, чего с другим никак
+не будет: или нарежется в буфете таким образом, что только смеется,
+или проврется самым жестоким образом, так что наконец самому сделается
+совестно. И наврет совершенно без всякой нужды: вдруг расскажет, что у
+него была лошадь какой-нибудь голубой или розовой шерсти, и тому
+подобную чепуху, так что слушающие наконец все отходят, произнесши:
+«Ну, брат, ты, кажется, уже начал пули лить». Есть люди, имеющие
+страстишку нагадить ближнему, иногда вовсе без всякой причины. Иной,
+например, даже человек в чинах, с благородною наружностию, со звездой
+на груди, будет вам жать руку, разговорится с вами о предметах
+глубоких, вызывающих на размышления, а потом, смотришь, тут же, пред
+вашими глазами, и нагадит вам. И нагадит так, как простой коллежский
+регистратор, а вовсе не так, как человек во звездой на груди,
+разговаривающий о предметах, вызывающих на размышление, так что стоишь
+только да дивишься, пожимая плечами, да и ничего более. Такую же
+странную страсть имел и Ноздрев. Чем кто ближе с ним сходился, тому он
+скорее всех насаливал: распускал небылицу, глупее которой трудно
+выдумать, расстроивал свадьбу, торговую сделку и вовсе не почитал себя
+вашим неприятелем; напротив, если случай приводил его опять
+встретиться с вами, он обходился вновь по-дружески и даже говорил:
+«Ведь ты такой подлец, никогда ко мне не заедешь». Ноздрев во многих
+отношениях был многосторонний человек, то есть человек на все руки. В
+ту же минуту он предлагал вам ехать куда угодно, хоть на край света,
+войти в какое хотите предприятие, менять все что ни есть на все, что
+хотите. Ружье, собака, лошадь — все было предметом мены, но вовсе не с
+тем, чтобы выиграть: это происходило просто от какой-то неугомонной
+юркости и бойкости характера. Если ему на ярмарке посчастливилось
+напасть на простака и обыграть его, он накупал кучу всего, что прежде
+попадалось ему на глаза в лавках: хомутов, курительных свечек, платков
+для няньки, жеребца, изюму, серебряный рукомойник, голландского
+холста, крупичатой муки, табаку, пистолетов, селедок, картин,
+точильный инструмент, горшков, сапогов, фаянсовую посуду — насколько
+хватало денег. Впрочем, редко случалось, чтобы это было довезено
+домой; почти в тот же день спускалось оно все другому, счастливейшему
+игроку, иногда даже прибавлялась собственная трубка с кисетом и
+мундштуком, а в другой раз и вся четверня со всем: с коляской и
+кучером, так что сам хозяин отправлялся в коротеньком сюртучке или
+архалуке искать какого-нибудь приятеля, чтобы попользоваться его
+экипажем. Вот какой был Ноздрев! Может быть, назовут его характером
+избитым, станут говорить, что теперь нет уже Ноздрева. Увы!
+несправедливы будут те, которые станут говорить так. Ноздрев долго еще
+не выведется из мира. Он везде между нами и, может быть, только ходит
+в другом кафтане; но легкомысленно непроницательны люди, и человек в
+другом кафтане кажется им другим человеком.
+
+Между тем три экипажа подкатили уже к крыльцу дома Ноздрева. В доме не
+было никакого приготовления к их принятию. Посередине столовой стояли
+деревянные козлы, и два мужика, стоя на них, белили стены, затягивая
+какую-то бесконечную песню; пол весь был обрызган белилами. Ноздрев
+приказал тот же час мужиков и козлы вон и выбежал в другую комнату
+отдавать повеления. Гости слышали, как он заказывал повару обед;
+сообразив это, Чичиков, начинавший уже несколько чувствовать аппетит,
+увидел, что раньше пяти часов они не сядут за стол. Ноздрев,
+возвратившись, повел гостей осматривать все, что ни было у него на
+деревне, и в два часа с небольшим показал решительно все, так что
+ничего уж больше не осталось показывать. Прежде всего пошли они
+обсматривать конюшню, где видели двух кобыл, одну серую в яблоках,
+другую каурую, потом гнедого жеребца, на вид и неказистого, но за
+которого Ноздрев божился, что заплатил десять тысяч.
+
+— Десять тысяч ты за него не дал, — заметил зять. — Он и одной не
+— стоит.
+
+— Ей-богу, дал десять тысяч, — сказал Ноздрев.
+
+— Ты себе можешь божиться, сколько хочешь, — отвечал зять.
+
+— Ну, хочешь, побьемся об заклад! — сказал Ноздрев.
+
+Об заклад зять не захотел биться.
+
+Потом Ноздрев показал пустые стойла, где были прежде тоже хорошие
+лошади. В этой же конюшне видели козла, которого, по старому поверью,
+почитали необходимым держать при лошадях, который, как казалось, был с
+ними в ладу, гулял под их брюхами, как у себя дома. Потом Ноздрев
+повел их глядеть волчонка, бывшего на привязи. «Вот волчонок! — сказал
+он. — Я его нарочно кормлю сырым мясом. Мне хочется, чтобы он был
+совершенным зверем!» Пошли смотреть пруд, в котором, по словам
+Ноздрева, водилась рыба такой величины, что два человека с трудом
+вытаскивали штуку, в чем, однако ж, родственник не преминул
+усомниться. «Я тебе, Чичиков, — сказал Ноздрев, — покажу отличнейшую
+пару собак: крепость черных мясом просто наводит изумление, щиток —
+игла!» — и повел их к выстроенному очень красиво маленькому домику,
+окруженному большим загороженным со всех сторон двором. Вошедши на
+двор, увидели там всяких собак, и густопсовых, и чистопсовых, всех
+возможных цветов и мастей: муругих, черных с подпалинами, полво-пегих,
+муруго-пегих, красно-пегих, черноухих, сероухих… Тут были все клички,
+все повелительные наклонения: стреляй, обругай, порхай, пожар,
+скосырь, черкай, допекай, припекай, северга, касатка, награда,
+попечительница. Ноздрев был среди их совершенно как отец среди
+семейства; все они, тут же пустивши вверх хвосты, зовомые у собачеев
+прави'лами, полетели прямо навстречу гостям и стали с ними
+здороваться. Штук десять из них положили свои лапы Ноздреву на плеча.
+Обругай оказал такую же дружбу Чичикову и, поднявшись на задние ноги,
+лизнул его языком в самые губы, так что Чичиков тут же выплюнул.
+Осмотрели собак, наводивших изумление крепостью черных мясов, —
+хорошие были собаки. Потом пошли осматривать крымскую суку, которая
+была уже слепая и, по словам Ноздрева, должна была скоро издохнуть, но
+года два тому назад была очень хорошая сука; осмотрели и суку — сука,
+точно, была слепая. Потом пошли осматривать водяную мельницу, где
+недоставало порхлицы, в которую утверждается верхний камень, быстро
+вращающийся на веретене, — «порхающий», по чудному выражению русского
+мужика.
+
+— А вот тут скоро будет и кузница! — сказал Ноздрев. Немного прошедши,
+— они увидели, точно, кузницу, осмотрели и кузницу.
+
+— Вот на этом поле, — сказал Ноздрев, указывая пальцем на поле, —
+— русаков такая гибель, что земли не видно; я сам своими руками поймал
+— одного за задние ноги.
+
+— Ну, русака ты не поймаешь рукою! — заметил зять.
+
+— А вот же поймал, нарочно поймал! — отвечал Ноздрев — Теперь я поведу
+— тебя посмотреть, — продолжал он, обращаясь к Чичикову, — границу,
+— где оканчивается моя земля.
+
+Ноздрев повел своих гостей полем, которое во многих местах состояло из
+кочек. Гости должны были пробираться между перелогами и взбороненными
+нивами. Чичиков начинал чувствовать усталость. Во многих местах ноги
+их выдавливали под собою воду, до такой степени место было низко.
+Сначала они было береглись и переступали осторожно, но потом, увидя,
+что это ни к чему не служит, брели прямо, не разбирая, где бо'льшая, а
+где меньшая грязь. Прошедши порядочное расстояние, увидели, точно,
+границу, состоявшую из деревянного столбика и узенького рва.
+
+— Вот граница! — сказал Ноздрев. — Все, что ни видишь по эту сторону,
+— все это мое, и даже по ту сторону, весь этот лес, которым вон
+— синеет, и все, что за лесом, все мое.
+
+— Да когда же этот лес сделался твоим? — спросил зять. — Разве ты
+— недавно купил его? Ведь он не был твой.
+
+— Да, я купил его недавно, — отвечал Ноздрев.
+
+— Когда же ты успел его так скоро купить?
+
+— Как же, я еще третьего дня купил, и дорого, черт возьми, дал.
+
+— Да ведь ты был в то время на ярмарке.
+
+— Эх ты, Софрон! Разве нельзя быть в одно время и на ярмарке и купить
+— землю? Ну, я был на ярмарке, а приказчик мой тут без меня и купил.
+
+— Да, ну разве приказчик! — сказал зять, но и тут усумнился и покачал
+— головою.
+
+Гости воротились тою же гадкою дорогою к дому. Ноздрев повел их в свой
+кабинет, в котором, впрочем, не было заметно следов того, что бывает в
+кабинетах, то есть книг или бумаги; висели только сабли и два ружья —
+одно в триста, а другое в восемьсот рублей. Зять, осмотревши, покачал
+только головою. Потом были показаны турецкие кинжалы, на одном из
+которых по ошибке было вырезано: «Мастер Савелий Сибиряков». Вслед за
+тем показалась гостям шарманка. Ноздрев тут же провертел пред ними
+кое-что. Шарманка играла не без приятности, но в средине ее, кажется,
+что-то случилось, ибо мазурка оканчивалась песнею: «Мальбруг в поход
+поехал», а «Мальбруг в поход поехал» неожиданно завершался каким-то
+давно знакомым вальсом. Уже Ноздрев давно перестал вертеть, но в
+шарманке была одна дудка очень бойкая, никак не хотевшая угомониться,
+и долго еще потому свистела она одна. Потом показались трубки —
+деревянные, глиняные, пенковые, обкуренные и необкуренные, обтянутые
+замшею и необтянутые, чубук с янтарным мундштуком, недавно выигранный,
+кисет, вышитый какою-то графинею, где-то на почтовой станции
+влюбившеюся в него по уши, у которой ручки, по словам его, были самой
+субдительной сюперфлю, — слово, вероятно означавшее у него высочайшую
+точку совершенства. Закусивши балыком, они сели за стол близ пяти
+часов. Обед, как видно, не составлял у Ноздрева главного в жизни;
+блюда не играли большой роли: кое-что и пригорело, кое-что и вовсе не
+сварилось. Видно, что повар руководствовался более каким-то
+вдохновеньем и клал первое, что попадалось под руку: стоял ли возле
+него перец — он сыпал перец, капуста ли попалась — совал капусту,
+пичкал молоко, ветчину, горох — словом, катай-валяй, было бы горячо, а
+вкус какой-нибудь, верно, выдет. Зато Ноздрев налег на вина: еще не
+подавали супа, он уже налил гостям по большому стакану портвейна и по
+другому госотерна, потому что в губернских и уездных городах не бывает
+простого сотерна. Потому Ноздрев велел принести бутылку мадеры, лучше
+которой не пивал сам фельдмаршал. Мадера, точно, даже горела во рту,
+ибо купцы, зная уже вкус помещиков, любивших добрую мадеру, заправляли
+ее беспощадно ромом, а иной раз вливали туда и царской водки, в
+надежде, что всё вынесут русские желудки. Потом Ноздрев велел еще
+принесть какую-то особенную бутылку, которая, по словам его, была и
+бургоньон и шампаньон вместе. Он наливал очень усердно в оба стакана,
+и направо и налево, и зятю и Чичикову; Чичиков заметил, однако же,
+как-то вскользь, что самому себе он не много прибавлял. Это заставило
+его быть осторожным, и как только Ноздрев как-нибудь заговаривался или
+наливал зятю, он опрокидывал в ту же минуту свой стакан в тарелку. В
+непродолжительном времени была принесена на стол рябиновка, имевшая,
+по словам Ноздрева, совершенный вкус сливок, но в которой, к
+изумлению, слышна была сивушища во всей своей силе. Потом пили какой-
+то бальзам, носивший такое имя, которое даже трудно было припомнить,
+да и сам хозяин в другой раз назвал его уже другим именем. Обед давно
+уже кончился, и вина были перепробованы, но гости всё еще сидели за
+столом. Чичиков никак не хотел заговорить с Ноздревым при зяте насчет
+главного предмета. Все-таки зять был человек посторонний, а предмет
+требовал уединенного и дружеского разговора. Впрочем, зять вряд ли мог
+быть человеком опасным, потому что нагрузился, кажется, вдоволь и,
+сидя на стуле, ежеминутно клевался носом. Заметив и сам, что находился
+не в надежном состоянии, он стал наконец отпрашиваться домой, но таким
+ленивым и вялым голосом, как будто бы, по русскому выражению,
+натаскивал клещами на лошадь хомут.
+
+— И ни-ни! не пущу! — сказал Ноздрев
+
+— Нет, не обижай меня, друг мой, право, поеду, — говорил зять, — ты
+— меня очень обидишь.
+
+— Пустяки, пустяки! мы соорудим сию минуту банчишку.
+
+— Нет, сооружай, брат, сам, а я не могу, жена будет в большой
+— претензии, право, я должен ей рассказать о ярмарке. Нужно, брат,
+— право, нужно доставить ей удовольствие. Нет, ты не держи меня!
+
+— Ну ее, жену, к..! важное в самом деле дело станете делать вместе!
+
+— Нет, брат! она такая почтенная и верная! Услуги оказывает такие…
+— поверишь, у меня слезы на глазах. Нет, ты не держи меня; как честный
+— человек, поеду. Я тебя в этом уверяю по истинной совести.
+
+— Пусть его едет, что в нем проку! — сказал тихо Чичиков Ноздреву.
+
+— А и вправду! — сказал Ноздрев. — Смерть не люблю таких растепелей! —
+— и прибавил вслух: — Ну, черт с тобою, поезжай бабиться с женою,
+— фетюк![[2 - Фетюк — слово, обидное для мужчины, происхоит от Фиты —
+— буквы, почитаемой некоторыми неприличною буквою. (Прим. Н. В.
+— Гоголя.)]]
+
+— Нет, брат, ты не ругай меня фетюком, — отвечал зять, — я ей жизнью
+— обязан. Такая, право, добрая, милая, такие ласки оказывает… до слез
+— разбирает; спросит, что видел на ярмарке — нужно все рассказать,
+— такая, право, милая.
+
+— Ну поезжай, ври ей чепуху! Вот картуз твой.
+
+— Нет, брат, тебе совсем не следует о ней так отзываться; этим ты,
+— можно сказать, меня самого обижаешь, она такая милая.
+
+— Ну, так и убирайся к ней скорее!
+
+— Да, брат, поеду, извини, что не могу остаться. Душой рад бы был, но
+— не могу.
+
+Зять еще долго повторял свои извинения, не замечая, что сам уже давно
+сидел в бричке, давно выехал за ворота и перед ним давно были одни
+пустые поля. Должно думать, что жена не много слышала подробностей о
+ярмарке.
+
+— Такая дрянь! — говорил Ноздрев, стоя перед окном и глядя на
+— уезжавший экипаж. — Вон как потащился! конек пристяжной недурен, я
+— давно хотел подцепить его. Да ведь с ним нельзя никак сойтиться.
+— Фетюк, просто фетюк!
+
+Засим вошли они в комнату. Порфирий подал свечи, и Чичиков заметил в
+руках хозяина неизвестно откуда взявшуюся колоду карт.
+
+— А что брат, — говорил Ноздрев, прижавши бока колоды пальцами и
+— несколько погнувши ее, так что треснула и отскочила бумажка. — Ну,
+— для препровождения времени, держу триста рублей банку!
+
+Но Чичиков прикинулся, как будто и не слышал, о чем речь, и сказал,
+как бы вдруг припомнив:
+
+— А! чтоб не позабыть: у меня к тебе просьба.
+
+— Какая?
+
+— Дай прежде слово, что исполнишь.
+
+— Да какая просьба?
+
+— Ну, да уж дай слово!
+
+— Изволь
+
+— Честное слово?
+
+— Честное слово.
+
+— Вот какая просьба: у тебя есть, чай, много умерших крестьян, которые
+— еще не вычеркнуть из ревизии?
+
+— Ну есть, а что?
+
+— Переведи их на меня, на мое имя.
+
+— А на что тебе?
+
+— Ну да мне нужно.
+
+— Да на что?
+
+— Ну да уж нужно… уж это мое дело, — словом, нужно.
+
+— Ну уж, верно, что-нибудь затеял. Признайся, что?
+
+— Да что ж затеял? из этакого пустяка и затеять ничего нельзя.
+
+— Да зачем же они тебе?
+
+— Ох, какой любопытный! ему всякую дрянь хотелось бы пощупать рукой,
+— да еще и понюхать!
+
+— Да к чему ж ты не хочешь сказать?
+
+— Да что же тебе за прибыль знать? ну, просто так, пришла фантазия.
+
+— Так вот же: до тех пор, пока не скажешь, не сделаю!
+
+— Ну вот видишь, вот уж и нечестно с твоей стороны: слово дал, да и на
+— попятный двор.
+
+— Ну, как ты себе хочешь, а не сделаю, пока не скажешь, на что.
+
+«Что бы такое сказать ему?» — подумал Чичиков в после минутного
+«размышления объявил, что мертвые души нужны ему для приобретения весу
+«в обществе, что он поместьев больших не имеет, так до того времени
+«хоть бы какие-нибудь душонки.
+
+— Врешь, врешь! — сказал Ноздрев, не давши окончить. — Врешь, брат!
+
+Чичиков и сам заметил, что придумал не очень ловко и предлог довольно
+слаб.
+
+— Ну, так я ж тебе скажу прямее, — сказал он, поправившись, — только,
+— пожалуйста, не проговорись никому. Я задумал жениться; но нужно тебе
+— знать, что отец и мать невесты преамбициозные люди. Такая, право,
+— комиссия: не рад, что связался, хотят непременно, чтоб у жениха было
+— никак не меньше трехсот душ, а так как у меня целых почти
+— полутораста крестьян недостает…
+
+— Ну врешь! врешь! — закричал опять Ноздрев.
+
+— Ну вот уж здесь, — сказал Чичиков, — ни вот на столько не солгал, —
+— и показал большим пальцем на своем мизинце самую маленькую часть.
+
+— Голову ставлю, что врешь!
+
+— Однако ж это обидно! что же я такое в самом деле! почему я
+— непременно лгу?
+
+— Ну да ведь я знаю тебя: ведь ты большой мошенник, позволь мне это
+— сказать тебе по дружбе! Ежели бы я был твоим начальником, я бы тебя
+— повесил на первом дереве.
+
+Чичиков оскорбился таким замечанием. Уже всякое выражение, сколько-
+нибудь грубое или оскорбляющее благопристойность, было ему неприятно.
+Он даже не любил допускать с собой ни в каком случае фамильярного
+обращения, разве только если особа была слишком высокого звания. И
+потому теперь он совершенно обиделся.
+
+— Ей-богу, повесил бы, — повторил Ноздрев, — я тебе говорю это
+— откровенно, не с тем чтобы тебя обидеть, а просто по-дружески
+— говорю.
+
+— Всему есть границы, — сказал Чичиков с чувством достоинства. — Если
+— хочешь пощеголять подобными речами, так ступай в казармы, — и потом
+— присовокупил: — Не хочешь подарить, так продай.
+
+— Продать! Да ведь я знаю тебя, ведь ты подлец, ведь ты дорого не дашь
+— за них?
+
+— Эх, да ты ведь тоже хорош! смотри ты! что они у тебя бриллиантовые,
+— что ли?
+
+— Ну, так и есть. Я уж тебя знал.
+
+— Помилуй, брат, что ж у тебя за жидовское побуждение. Ты бы должен
+— просто отдать мне их.
+
+— Ну, послушай, чтоб доказать тебе, что я вовсе не какой-нибудь
+— скалдырник, я не возьму за них ничего. Купи у меня жеребца, я тебе
+— дам их в придачу.
+
+— Помилуй, на что ж мне жеребец? — сказал Чичиков, изумленный в самом
+— деле таким предложением.
+
+— Как на что? да ведь я за него заплатил десять тысяч, а тебе отдаю за
+— четыре.
+
+— Да на что мне жеребец? завода я не держу.
+
+— Да послушай, ты не понимаешь: ведь я с тебя возьму теперь всего
+— только три тысячи, а остальную тысячу ты можешь заплатить мне после.
+
+— Да не нужен мне жеребец, бог с ним!
+
+— Ну, купи каурую кобылу.
+
+— И кобылы не нужно.
+
+— За кобылу и за серого коня, которого ты у меня видел, возьму я с
+— тебя только две тысячи.
+
+— Да не нужны мне лошади.
+
+— Ты их продашь, тебе на первой ярмарке дадут за них втрое больше.
+
+— Так лучше ж ты их сам продай, когда уверен, что выиграешь втрое.
+
+— Я знаю, что выиграю, да мне хочется, чтобы и ты получил выгоду.
+
+Чичиков поблагодарил за расположение и напрямик отказался и от серого
+коня, и от каурой кобылы.
+
+— Ну так купи собак. Я тебе продам такую пару, просто мороз по коже
+— подирает! брудастая, с усами, шерсть стоит вверх, как щетина.
+— Бочковатость ребр уму непостижимая, лапа вся в комке, земли не
+— заденет.
+
+— Да зачем мне собаки? я не охотник.
+
+— Да мне хочется, чтобы у тебя были собаки. Послушай, если уж не
+— хочешь собак, так купи у меня шарманку, чудная шарманка; самому, как
+— честный человек, обошлась в полторы тысячи. тебе отдаю за девятьсот
+— рублей.
+
+— Да зачем же мне шарманка? Ведь я не немец, чтобы, тащася с ней по
+— дорогам, выпрашивать деньги.
+
+— Да ведь это не такая шарманка, как носят немцы. Это орган; посмотри
+— нарочно: вся из красного дерева. Вот я тебе покажу ее еще! — Здесь
+— Ноздрев, схвативши за руку Чичикова, стал тащить его в другую
+— комнату, и как тот ни упирался ногами в пол и ни уверял, что он
+— знает уже, какая шарманка, но должен был услышать еще раз, каким
+— образом поехал в поход Мальбруг. — Когда ты не хочешь на деньги, так
+— вот что, слушай: я тебе дам шарманку и все, сколько ни есть у меня,
+— мертвые души, а ты мне дай свою бричку и триста рублей придачи.
+
+— Ну вот еще, а я-то в чем поеду?
+
+— Я тебе дам другую бричку. Вот пойдем в сарай, я тебе покажу ее! Ты
+— ее только перекрасишь, и будет чудо бричка.
+
+«Эк его неугомонный бес как обуял!» — подумал про себя Чичиков и
+«решился во что бы то ни стало отделаться от всяких бричек, шарманок и
+«всех возможных собак, несмотря на непостижимую уму бочковатость ребр
+«и комкость лап.
+
+— Да ведь бричка, шарманка и мертвые души, все вместе!
+
+— Не хочу, — сказал еще раз Чичиков.
+
+— Отчего ж ты не хочешь?
+
+— Оттого, что просто не хочу, да и полно.
+
+— Экой ты, право, такой! с тобой, как я вижу, нельзя, как водится
+— между хорошими друзьями и товарищами, такой, право!.. Сейчас видно,
+— что двуличный человек!
+
+— Да что же я, дурак, что ли? ты посуди сам: зачем же приобретать
+— вещь, решительно для меня ненужную?
+
+— Ну уж, пожалуйста, не говори. Теперь я очень хорошо тебя знаю.
+— Такая, право, ракалия! Ну, послушай, хочешь метнем банчик? Я
+— поставлю всех умерших на карту, шарманку тоже.
+
+— Ну, решаться в банк, значит подвергаться неизвестности, — говорил
+— Чичиков и между тем взглянул искоса на бывшие в руках у него карты.
+— Обе талии ему показались очень похожими на искусственные, и самый
+— крап глядел весьма подозрительно.
+
+— Отчего ж неизвестности? — сказал Ноздрев. — Никакой неизвестности!
+— будь только на твоей стороне счастие, ты можешь выиграть чертову
+— пропасть. Вон она! экое счастье! — говорил он, начиная метать для
+— возбуждения задору. — Экое счастье! экое счастье! вон: так и
+— колотит! вот та проклятая девятка, на которой я все просадил!
+— Чувствовал, что продаст, да уже, зажмурив глаза, думаю себе: «Черт
+— тебя побери, продавай, проклятая!»
+
+Когда Ноздрев это говорил, Порфирий принес бутылку. Но Чичиков
+отказался решительно как играть, так и пить.
+
+— Отчего ж ты не хочешь играть? — сказал Ноздрев.
+
+— Ну оттого, что не расположен. Да, признаться сказать, я вовсе не
+— охотник играть.
+
+— Отчего ж не охотник?
+
+Чичиков пожал плечами и прибавил:
+
+— Потому что не охотник.
+
+— Дрянь же ты!
+
+— Что ж делать? так бог создал.
+
+— Фетюк просто! Я думал было прежде, что ты хоть сколько-нибудь
+— порядочный человек, а ты никакого не понимаешь обращения. С тобой
+— никак нельзя говорить, как с человеком близким… никакого прямодушия,
+— ни искренности! совершенный Собакевич, такой подлец!
+
+— Да за что же ты бранишь меня? Виноват разве я, что не играю? Продай
+— мне душ одних, если уж ты такой человек, что дрожишь из-за этого
+— вздору.
+
+— Черта лысого получишь! хотел было, даром хотел отдать, но теперь вот
+— не получишь же! Хоть три царства давай, не отдам. Такой шильник,
+— печник гадкий! С этих пор с тобой никакого дела не хочу иметь.
+— Порфирий, ступай скажи конюху, чтобы не давал овса лошадям его,
+— пусть их едят одно сено.
+
+Последнего заключения Чичиков никак не ожидал.
+
+— Лучше б ты мне просто на глаза не показывался! — сказал Ноздрев.
+
+Несмотря, однако ж, на такую размолвку, гость и хозяин поужинали
+вместе, хотя на этот раз не стояло на столе никаких вин с затейливыми
+именами. Торчала одна только бутылка с какие-то кипрским, которое было
+то, что называют кислятина во всех отношениях. После ужина Ноздрев
+сказал Чичикову, отведя его в боковую комнату, где была приготовлена
+для него постель:
+
+— Вот тебе постель! Не хочу и доброй ночи желать тебе!
+
+Чичиков остался по уходе Ноздрева в самом неприятном расположении
+духа. Он внутренно досадовал на себя, бранил себя за то, что к нему
+заехал и потерял даром время. Но еще более бранил себя за то, что
+заговорил с ним о деле, поступил неосторожно, как ребенок, как дурак:
+ибо дело совсем не такого роду, чтобы быть вверену Ноздреву… Ноздрев
+человек-дрянь, Ноздрев может наврать, прибавить, распустить черт знает
+что, выйдут еще какие-нибудь сплетни — нехорошо, нехорошо. «Просто
+дурак я». — говорил он сам себе. Ночь спал он очень дурно. Какие-то
+маленькие пребойкие насекомые кусали его нестерпимо больно, так что он
+всей горстью скреб по уязвленному месту, приговаривая: «А, чтоб вас
+черт побрал вместе с Ноздревым!» Проснулся он ранним утром. Первым
+делом его было, надевши халат и сапоги, отправиться через двор в
+конюшню приказать Селифану сей же час закладывать бричку. Возвращаясь
+через двор, он встретился с Ноздревым, который был также в халате, с
+трубкою в зубах.
+
+Ноздрев приветствовал его по-дружески и спросил, каково ему спалось.
+
+— Так себе, — отвечал Чичиков весьма сухо.
+
+— А я, брат, — говорил Ноздрев, — такая мерзость лезла всю ночь, что
+— гнусно рассказывать, и во рту после вчерашнего точно эскадрон
+— переночевал. Представь: снилось, что меня высекли, ей-ей! и,
+— вообрази, кто? Вот ни за что не угадаешь: штабс-ротмистр Поцелуев
+— вместе с Кувшинниковым.
+
+«Да, — подумал про себя Чичиков, — хорошо бы, если б тебя отодрали
+«наяву».
+
+— Ей-богу! да пребольно! Проснулся: черт возьми, в самом деле что-то
+— почесывается, — верно, ведьмы блохи. Ну, ты ступай теперь одевайся,
+— я к тебе сейчас приду. Нужно только ругнуть подлеца приказчика.
+
+Чичиков ушел в комнату одеться и умыться. Когда после того вышел он в
+столовую, там уже стоял на столе чайный прибор с бутылкою рома. В
+комнате были следы вчерашнего обеда и ужина; кажется, половая щетка не
+притрогивалась вовсе. На полу валялись хлебные крохи, а табачная зола
+видна даже была на скатерти. Сам хозяин, не замедливший скоро войти,
+ничего не имел у себя под халатом, кроме открытой груди, на которой
+росла какая-то борода. Держа в руке чубук и прихлебывая из чашки, он
+был очень хорош для живописца, не любящего страх господ прилизанных и
+завитых, подобно цирюльным вывескам, или выстриженных под гребенку.
+
+— Ну, так как же думаешь? — сказал Ноздрев, немного помолчавши. — Не
+— хочешь играть на души?
+
+— Я уже сказал тебе, брат, что не играю; купить — изволь, куплю.
+
+— Продать я не хочу, это будет не по-приятельски. Я не стану снимать
+— плевы с черт знает чего. В бантик — другое дело. Прокинем хоть
+— талию!
+
+— Я уж сказал, что нет.
+
+— А меняться не хочешь?
+
+— Не хочу.
+
+— Ну, послушай, сыграем в шашки, выиграешь — твои все. Ведь у меня
+— много таких, которых нужно вычеркнуть из ревизии. Эй, Порфирий,
+— принеси-ка сюда шашечницу.
+
+— Напрасен труд, я не буду играть.
+
+— Да ведь это не в банк; тут никакого не может быть счастия или
+— фальши: все ведь от искусства; я даже тебя предваряю, что я совсем
+— не умею играть, разве что-нибудь мне дашь вперед.
+
+«Сем-ка я, — подумал про себя Чичиков, — сыграю с ним в шашки! В шашки
+«игрывал я недурно, а на штуки ему здесь трудно подняться».
+
+— Изволь, так и быть, в шашки сыграю.
+
+— Души идут в ста рублях!
+
+— Зачем же? довольно, если пойдут в пятидесяти.
+
+— Нет, что ж за куш пятьдесят? Лучше ж в эту сумму я включу тебе
+— какого-нибудь щенка средней руки или золотую печатку к часам.
+
+— Ну, изволь! — сказал Чичиков.
+
+— Сколько же ты мне дашь вперед? — сказал Ноздрев.
+
+— Это с какой стати? Конечно, ничего.
+
+— По крайней мере пусть будут мои два хода.
+
+— Не хочу, я сам плохо играю.
+
+— Знаем мы вас, как вы плохо играете! — сказал Ноздрев, выступая
+— шашкой.
+
+— Давненько не брал я в руки шашек! — говорил Чичиков, подвигая тоже
+— шашку.
+
+— Знаем мы вас, как вы плохо играете! — сказал Ноздрев, выступая
+— шашкой.
+
+— Давненько не брал я в руки шашек! — говорил Чичиков, подвигая шашку.
+
+— Знаем мы вас, как вы плохо играете! — сказал Ноздрев, подвигая
+— шашку, да в то же самое время подвинул обшлагом рукава и другую
+— шашку.
+
+— Давненько не брал я в руки!.. Э, э! это, брат, что? отсади-ка ее
+— назад! — говорил Чичиков.
+
+— Кого?
+
+— Да шашку-то, — сказал Чичиков и в то же время увидел перед самым
+— носом своим другую, которая, как казалось, пробиралась в дамки;
+— откуда она взялась это один только бог знал. — Нет, — сказал
+— Чичиков, вставши из-за стола, — с тобой нет никакой возможности
+— играть! Этак не ходят, по три шашки вдруг!
+
+— Отчего ж по три? Это по ошибке. Одна подвинулась нечаянно, я ее
+— отодвину, изволь.
+
+— А другая-то откуда взялась?
+
+— Какая другая?
+
+— А вот эта, что пробирается в дамки?
+
+— Вот тебе на, будто не помнишь!
+
+— Нет, брат, я все ходы считал и все помню; ты ее только теперь
+— пристроил. Ей место вон где!
+
+— Как, где место? — сказал Ноздрев, покрасневши. — Да, ты, брат, как я
+— вижу, сочинитель!
+
+— Нет, брат, это, кажется, ты сочинитель, да только неудачно.
+
+— За кого ж ты меня почитаешь? — говорил Ноздрев. — Стану я разве
+— плутоватать?
+
+— Я тебя ни за кого не почитаю, но только играть с этих пор никогда не
+— буду.
+
+— Нет, ты не можешь отказаться, — говорил Ноздрев, горячась, — игра
+— начата!
+
+— Я имею право отказаться, потому что ты не так играешь, как прилично
+— честному человеку.
+
+— Нет, врешь, ты этого не можешь сказать!
+
+— Нет, брат, сам ты врешь!
+
+— Я не плутовал, а ты отказаться не можешь, ты должен кончить партию!
+
+— Этого ты меня не заставишь сделать, — сказал Чичиков хладнокровно и,
+— подошедши к доске, смешал шашки.
+
+Ноздрев вспыхнул и подошел к Чичикову так близко, что тот отступил
+шага два назад.
+
+— Я тебя заставлю играть! Это ничего, что ты смешал шашки, я помню все
+— ходы. Мы их поставим опять так, как были.
+
+— Нет, брат, дело кончено, я с тобою не стану играть.
+
+— Так ты не хочешь играть?
+
+— Ты сам видишь, что с тобою нет возможности играть.
+
+— Нет, скажи напрямик, ты не хочешь играть? — говорил Ноздрев,
+— подступая еще ближе.
+
+— Не хочу! — сказал Чичиков и поднес, однако ж, обе руки на всякий
+— случай поближе к лицу, ибо дело становилось в самом деле жарко.
+
+Эта предосторожность была весьма у места, потому что Ноздрев
+размахнулся рукой… и очень бы могло статься, что одна из приятных и
+полных щек нашего героя покрылась бы несмываемым бесчестием; но,
+счастливо отведши удар, он схватил Ноздрева за обе задорные его руки и
+держал его крепко.
+
+— Порфирий, Павлушка! — кричал Ноздрев в бешенстве, порываясь
+— вырваться.
+
+Услыша эти слова, Чичиков, чтобы не сделать дворовых людей свидетелями
+соблазнительной сцены и вместе с тем чувствуя, что держать Ноздрева
+было бесполезно, выпустил его руки. В это самое время вошел Порфирий и
+с ним Павлушка, парень дюжий, с которым иметь дело было совсем
+невыгодно.
+
+— Так ты не хочешь оканчивать партии? — говорил Ноздрев. — Отвечай мне
+— напрямик!
+
+— Партии нет возможности оканчивать, — говорил Чичиков и заглянул в
+— окно. Он увидел свою бричку, которая стояла совсем готовая, а
+— Селифан ожидал, казалось, мановения, чтобы подкатить под крыльцо, но
+— из комнаты не было никакой возможности выбраться: в дверях стояли
+— два дюжих крепостных дурака.
+
+— Так ты не хочешь доканчивать партии? — повторил Ноздрев с лицом,
+— горевшим, как в огне.
+
+— Если бы ты играл, как прилично честному человеку. Но теперь не могу.
+
+— А! так ты не можешь, подлец! когда увидел, что не твоя берет, так и
+— не можешь! Бейте его! — кричал он исступленно, обратившись к
+— Порфирию и Павлушке, а сам схватил в руку черешневый чубук. Чичиков
+— стал бледен как полотно. Он хотел что-то сказать, но чувствовал, что
+— губы его шевелились без звука.
+
+— Бейте его! — кричал Ноздрев, порываясь вперед с черешневым чубуком,
+— весь в жару, в поту, как будто подступал под неприступную крепость.
+— — Бейте его! — кричал он таким же голосом, как во время великого
+— приступа кричит своему взводу: «Ребята, вперед!» какой-нибудь
+— отчаянный поручик, которого взбалмошная храбрость уже приобрела
+— такую известность, что дается нарочный приказ держать его за руки во
+— время горячих дел. Но поручик уже почувствовал бранный задор, все
+— пошло кругом в голове его; перед ним носится Суворов, он лезет на
+— великое дело. «Ребята, вперед!» — кричит он, порываясь, не помышляя,
+— что вредит уже обдуманному плану общего приступа, что миллионы
+— ружейных дул выставились в амбразуры неприступных, уходящих за-
+— облака крепостных стен, что взлетит, как пух, на воздух его
+— бессильный взвод и что уже свищет роковая пуля, готовясь захлопнуть
+— его крикливую глотку. Но если Ноздрев выразил собою подступившего
+— под крепость отчаянного, потерявшегося поручика, то крепость, на
+— которую он шел, никак не была похожа на неприступную. Напротив,
+— крепость чувствовала такой страх, что душа ее спряталась в самые
+— пятки. Уже стул, которым он вздумал было защищаться, был вырван
+— крепостными людьми из рук его, уже, зажмурив глаза, ни жив ни мертв,
+— он готовился отведать черкесского чубука своего хозяина, и бог знает
+— чего бы ни случилось с ним; но судьбам угодно было спасти бока,
+— плеча и все благовоспитанные части нашего героя. Неожиданным образом
+— звякнули вдруг, как с облаков, задребезжавшие звуки колокольчика,
+— раздался ясно стук колес подлетевшей к крыльцу телеги, и отозвались
+— даже в самой комнате тяжелый храп и тяжкая одышка разгоряченных
+— коней остановившейся тройки. Все невольно глянули в окно: кто-то, с
+— усами, в полувоенном сюртуке, вылезал из телеги. Осведомившись в
+— передней, вошел он в ту самую минуту, когда Чичиков не успел еще
+— опомниться от своего страха и был в самом жалком положении, в каком
+— когда-либо находился смертный.
+
+— Позвольте узнать, кто здесь господин Ноздрев? — сказал незнакомец,
+— посмотревши в некотором недоумении на Ноздрева, который стоял с
+— чубуком в руке, и на Чичикова, который едва начинал оправляться от
+— своего невыгодного положения.
+
+— Позвольте прежде узнать, с кем имею честь говорить? — сказал
+— Ноздрев, подходя к нему ближе.
+
+— Капитан-исправник.
+
+— А что вам угодно?
+
+— Я приехал вам объявить сообщенное мне извещение, что вы находитесь
+— под судом до времени окончания решения по вашему делу.
+
+— Что за вздор, по какому делу? — сказал Ноздрев.
+
+— Вы были замешаны в историю, по случаю нанесения помещику Максимову
+— личной обиды розгами в пьяном виде.
+
+— Вы врете! я и в глаза не видал помещика Максимова!
+
+— Милостивый государь! позвольте вам доложить, что я офицер. Вы можете
+— это сказать вашему слуге, а не мне!
+
+Здесь Чичиков, не дожидаясь, что будет отвечать на это Ноздрев, скорее
+за шапку да по-за спиною капитана-исправника выскользнул на крыльцо,
+сел в бричку и велел Селифану погонять лошадей во весь дух.
+
+
+
+
+
+
+Глава пятая
+
+
+Герой наш трухнул, однако ж, порядком. Хотя бричка мчалась во всю
+пропащую и деревня Ноздрева давно унеслась из вида, закрывшись полями,
+отлогостями и пригорками, но он все еще поглядывал назад со страхом,
+как бы ожидая, что вот-вот налетит погоня. Дыхание его переводилось с
+трудом, и когда он попробовал приложить руку к сердцу, то
+почувствовал, что оно билось, как перепелка в клетке. «Эк какую баню
+задал! смотри ты какой!» Тут много было посулено Ноздреву всяких
+нелегких и сильных желаний; попались даже и нехорошие слова. Что ж
+делать? Русский человек, да еще и в сердцах. К тому ж дело было совсем
+нешуточное. «Что ни говори, — сказал он сам в себе, — а не подоспей
+капитан-исправник, мне бы, может быть, не далось бы более и на свет
+божий взглянуть! Пропал бы, как волдырь на воде, без всякого следа, не
+оставивши потомков, не доставив будущим детям ни состояния, ни
+честного имени!» Герой наш очень заботился о своих потомках.
+
+«Экой скверный барин! — думал про себя Селифан. — Я еще не видал
+«такого барина. То есть плюнуть бы ему за это! Ты лучше человеку не
+«дай есть, а коня ты должен кормить, потому что конь любит овес. Это
+«его продовольство: что, примером, нам кошт, то для него овес, он его
+«продовольство».
+
+Кони тоже, казалось, думали невыгодно об Ноздреве: не только гнедой и
+Заседатель, но и сам чубарый был не в духе. Хотя ему на часть и
+доставался всегда овес потуже и Селифан не иначе всыпал ему в корыто,
+как сказавши прежде: «Эх ты, подлец!» — но, однако ж, это все-таки был
+овес, а не простое сено, он жевал его с удовольствием и часто
+засовывал длинную морду свою в корытца к товарищам поотведать, какое у
+них было продовольствие, особливо когда Селифана не было в конюшне, но
+теперь одно сено… нехорошо; все были недовольны.
+
+Но скоро все недовольные были прерваны среди излияний своих внезапным
+и совсем неожиданным образом. Все, не исключая и самого кучера,
+опомнились и очнулись только тогда, когда на них наскакала коляска с
+шестериком коней и почти над головами их раздалися крик сидевших в
+коляске дам, брань и угрозы чужого кучера: «Ах ты мошенник эдакой;
+ведь я тебе кричал в голос: сворачивай, ворона, направо! Пьян ты, что
+ли?» Селифан почувствовал свою оплошность, но так как русский человек
+не любит сознаться перед другим, что он виноват, то тут же вымолвил
+он, приосанясь: «А ты что так расскакался? глаза-то свои в кабаке
+заложил, что ли?» Вслед за сим он принялся отсаживать назад бричку,
+чтобы высвободиться таким образом из чужой упряжи, но не тут-то было,
+все перепуталось. Чубарый с любопытством обнюхивал новых своих
+приятелей, которые очутились по обеим сторонам его. Между тем сидевшие
+в коляске дамы глядели на все это с выражением страха в лицах. Одна
+была старуха, другая молоденькая, шестнадцатилетняя, с золотистыми
+волосами весьма ловко и мило приглаженными на небольшой головке.
+Хорошенький овал лица ее круглился, как свеженькое яичко, и, подобно
+ему, белел какою-то прозрачною белизною, когда свежее, только что
+снесенное, оно держится против света в смуглых руках испытующей его
+ключницы и пропускает сквозь себя лучи сияющего солнца; ее тоненькие
+ушки также сквозили, рдея проникавшим их теплым светом. При этом испуг
+в открытых, остановившихся устах, на глазах слезы — все это в ней было
+так мило, что герой наш глядел на нее несколько минут, не обращая
+никакого внимания на происшедшую кутерьму между лошадьми и кучерами.
+«Отсаживай, что ли, нижегородская ворона!» — кричал чужой кучер.
+Селифан потянул поводья назад, чужой кучер сделал то же, лошади
+несколько попятились назад и потом опять сшиблись, переступивши
+постромки. При этом обстоятельстве чубарому коню так понравилось новое
+знакомство, что он никак не хотел выходить из колеи, в которую попал
+непредвиденными судьбами, и, положивши свою морду на шею своего нового
+приятеля, казалось, что-то нашептывал ему в самое ухо, вероятно,
+чепуху страшную, потому что приезжий беспрестанно встряхивал ушами.
+
+На такую сумятицу успели, однако ж, собраться мужики из деревни,
+которая была, к счастию, неподалеку. Так как подобное зрелище для
+мужика сущая благодать, все равно что для немца газеты или клуб, то
+скоро около экипажа накопилась их бездна, и в деревне остались только
+старые бабы да малые ребята. Постромки отвязали; несколько тычков
+чубарому коню в морду заставали его попятиться; словом, их разрознили
+и развели. Но досада ли, которую почувствовали приезжие кони за то,
+что разлучили их с приятелями, или просто дурь, только, сколько ни
+хлестал их кучер, они не двигались и стояли как вкопанные. Участие
+мужиков возросло до невероятной степени. Каждый наперерыв совался с
+советом: «Ступай, Андрюшка, проведи-ка ты пристяжного, что с правой
+стороны, а дядя Митяй пусть сядет верхом на коренного! Садись, дядя
+Митяй!» Сухощавый и длинный дядя Митяй с рыжей бородой взобрался на
+коренного коня и сделался похожим на деревенскую колокольню, или,
+лучше, на крючок, которым достают воду в колодцах. Кучер ударил по
+лошадям, но не тут-то было, ничего не пособил дядя Митяй. «Стой, стой!
+— кричали мужики. — Садись-ка ты, дядя Митяй, на пристяжную, а на
+коренную пусть сядет дядя Миняй!» Дядя Миняй, широкоплечий мужик с
+черною, как уголь, бородою и брюхом, похожим на тот исполинский
+самовар, в котором варится сбитень для всего прозябнувшего рынка, с
+охотою сел на коренного, который чуть не пригнулся под ним до земли.
+«Теперь дело пойдет! — кричали мужики. — Накаливай, накаливай его!
+пришпандорь кнутом вон того, того, солового, что он горячится, как
+корамора!»[[3 - Корамора — большой, длинный, вялый комар; иногда
+залетает в комнату и торчит где-нибудь одиночкой на стене. К нему
+спокойно можно подойти и ухватить его за ногу, в ответ на что он
+только топырится или горячится, как говорит народ. (Прим. Н. В.
+Гоголя.)]] Но, увидевши, что дело не шло и не помогло никакое
+накаливанье, дядя Митяй и дядя Миняй сели оба на коренного, а на
+пристяжного посадили Андрюшку. Наконец, кучер, потерявши терпение,
+прогнал и дядю Митяя и дядю Миняя, и хорошо сделал, потому что от
+лошадей пошел такой пар, как будто бы они отхватали не переводя духа
+станцию. Он дал им минуту отдохнуть, после чего они пошли сами собою.
+Во все продолжение этой проделки Чичиков глядел очень внимательно на
+молоденькую незнакомку. Он пытался несколько раз с нею заговорить, но
+как-то не пришлось так. А между тем дамы уехали, хорошенькая головка с
+тоненькими чертами лица и тоненьким станом скрылась, как что-то
+похожее на виденье, и опять осталась дорога, бричка, тройка знакомых
+читателю лошадей, Селифан, Чичиков, гладь и пустота окрестных полей.
+Везде, где бы ни было в жизни, среди ли черствых, шероховато-бедных и
+неопрятно-плесневеющих низменных рядов ее, или среди однообразно-
+хладных и скучно-опрятных сословий высших, везде хоть раз встретится
+на пути человеку явленье, не похожее на все то, что случалось ему
+видеть дотоле, которое хоть раз пробудит в нем чувство, не похожее на
+те, которые суждено ему чувствовать всю жизнь. Везде поперек каким бы
+ни было печалям, из которых плетется жизнь наша, весело промчится
+блистающая радость, как иногда блестящий экипаж с золотой упряжью,
+картинными конями и сверкающим блеском стекол вдруг неожиданно
+пронесется мимо какой-нибудь заглохнувшей бедной деревушки, не
+видавшей ничего, кроме сельской телеги, и долго мужики стоят, зевая, с
+открытыми ртами, не надевая шапок, хотя давно уже унесся и пропал из
+виду дивный экипаж. Так и блондинка тоже вдруг совершенно неожиданным
+образом показалась в нашей повести и так же скрылась. Попадись на ту
+пору вместо Чичикова какой-нибудь двадцатилетний юноша, гусар ли он,
+студент ли он, или просто только что начавший жизненное поприще, — и
+боже! чего бы не проснулось, не зашевелилось, не заговорило в нем!
+Долго бы стоял он бесчувственно на одном месте, вперивши бессмысленно
+очи в даль, позабыв и дорогу, и все ожидающие впереди выговоры, и
+распеканья за промедление, позабыв и себя, и службу, и мир, и все, что
+ни есть в мире.
+
+Но герой наш уже был средних лет и осмотрительно-охлажденного
+характера. Он тоже задумался и думал, но положительнее, не так
+безотчетны и даже отчасти очень основательны были его мысли. «Славная
+бабешка! — сказал он, открывши табакерку и понюхавши табаку. — Но ведь
+что, главное, в ней хорошо? Хорошо то, что она сейчас только, как
+видно, выпущена из какого-нибудь пансиона или института, что в ней,
+как говорится, нет еще ничего бабьего, то есть именно того, что у них
+есть самого неприятного. Она теперь как дитя, все в ней просто, она
+скажет, что ей вздумается, засмеется, где захочет засмеяться. Из нее
+все можно сделать, она может быть чудо, а может выйти и дрянь, и выдет
+дрянь! Вот пусть-на только за нее примутся теперь маменьки и тетушки.
+В один год так ее наполнят всяким бабьем, что сам родной отец не
+узнает. Откуда возьмется и надутость, и чопорность, станет ворочаться
+по вытверженным наставлениям, станет ломать голову и придумывать, с
+кем, и как, и сколько нужно говорить, как на кого смотреть, всякую
+минуту будет бояться, чтобы не сказать больше, чем нужно, запутается
+наконец сама, и кончится тем, что станет наконец врать всю жизнь, и
+выдет просто черт знает что!» Здесь он несколько времени помолчал и
+потом прибавил: «А любопытно бы знать, чьих она? что, как ее отец?
+богатый ли помещик почтенного нрава, или просто благомыслящий человек
+с капиталом, приобретенным на службе? Ведь если, положим, этой девушке
+да придать тысячонок двести приданого, из нее бы мог выйти очень,
+очень лакомый кусочек. Это бы могло составить, так сказать, счастье
+порядочного человека». Двести тысячонок так привлекательно стали
+рисоваться в голове его, что он внутренно начал досадовать на самого
+себя, зачем в продолжение хлопотни около экипажей не разведал от
+форейтора или кучера, кто такие были проезжающие. Скоро, однако ж,
+показавшаяся деревня Собакевича рассеяла его мысли и заставила их
+обратиться к своему постоянному предмету.
+
+Деревня показалась ему довольно велика; два леса, березовый и
+сосновый, как два крыла, одно темнее, другое светлее, были у ней
+справа и слева; посреди виднелся деревянный дом с мезонином, красной
+крышей и темными или, лучше, дикими стенами, — дом вроде тех, как у
+нас строят для военных поселений и немецких колонистов. Было заметно,
+что при постройке его зодчий беспрестанно боролся со вкусом хозяина.
+Зодчий был педант и хотел симметрии, хозяин — удобства и, как видно,
+вследствие того заколотил на одной стороне все отвечающие окна и
+провертел на место их одно маленькое, вероятно понадобившееся для
+темного чулана. Фронтон тоже никак не пришелся посреди дома, как ни
+бился архитектор, потому что хозяин приказал одну колонну сбоку
+выкинуть, и оттого очутилось не четыре колонны, как было назначено, а
+только три. Двор окружен был крепкою и непомерно толстою деревянною
+решеткой. Помещик, казалось, хлопотал много о прочности. На конюшни,
+сараи и кухни были употреблены полновесные и толстые бревна,
+определенные на вековое стояние. Деревенские избы мужиков тож срублены
+были на диво: не было кирчёных стен, резных узоров и прочих затей, но
+все было пригнано плотно и как следует. Даже колодец был обделан в
+такой крепкий дуб, какой идет только на мельницы да на корабли.
+Словом, все, на что ни глядел он, было упористо, без пошатки, в каком-
+то крепком и неуклюжем порядке. Подъезжая к крыльцу, заметил он
+выглянувшие из окна почти в одно время два лица: женское, в венце,
+узкое, длинное, как огурец, и мужское, круглое, широкое, как
+молдаванские тыквы, называемые горлянками, изо которых делают на Руси
+балалайки, двухструнные легкие балалайки, красу и потеху ухватливого
+двадцатилетнего парня, мигача и щеголя, и подмигивающего и
+посвистывающего на белогрудых и белошейных девиц, собравшихся
+послушать его тихострунного треньканья. Выглянувши, оба лица в ту же
+минуту спрятались. На крыльцо вышел лакей в серой куртке с голубым
+стоячим воротником и ввел Чичикова в сени, куда вышел уже сам хозяин.
+Увидев гостя, он сказал отрывисто: «Прошу» — и повел его во внутренние
+жилья.
+
+Когда Чичиков взглянул искоса на Собакевича, он ему на этот раз
+показался весьма похожим на средней величины медведя. Для довершение
+сходства фрак на нем был совершенно медвежьего цвета, рукава длинны,
+панталоны длинны, ступнями ступал он и вкривь и вкось и наступал
+беспрестанно на чужие ноги. Цвет лица имел каленый, горячий, какой
+бывает на медном пятаке. Известно, что есть много на свете таких лиц,
+над отделкою которых натура недолго мудрила, не употребляла никаких
+мелких инструментов, как-то: напильников, буравчиков и прочего, но
+просто рубила со своего плеча: хватила топором раз — вышел нос,
+хватила в другой — вышли губы, большим сверлом ковырнула глаза и, не
+обскобливши, пустила на свет, сказавши: «Живет!» Такой же самый
+крепкий и на диво стаченный образ был у Собакевича: держал он его
+более вниз, чем вверх, шеей не ворочал вовсе и в силу такого
+неповорота редко глядел на того, с которым говорил, но всегда или на
+угол печки, или на дверь. Чичиков еще раз взглянул на него искоса,
+когда проходили они столовую: медведь! совершенный медведь! Нужно же
+такое странное сближение: его даже звали Михайлом Семеновичем. Зная
+привычку его наступать на ноги, он очень осторожно передвигал своими и
+давал ему дорогу вперед. Хозяин, казалось, сам чувствовал за собою
+этот грех и тот же час спросил: «Не побеспокоил ли я вас?» Но Чичиков
+поблагодарил, сказав, что еще не произошло никакого беспокойства.
+
+Вошел в гостиную, Собакевич показал на кресла, сказавши опять:
+«Прошу!» Садясь, Чичиков взглянул на стены и на висевшие на них
+картины. На картинах все были молодцы, всё греческие полководцы,
+гравированные во весь рост: Маврокордато в красных панталонах и
+мундире, с очками на носу, Миаули, Канами. Все эти герои были с такими
+толстыми ляжками и неслыханными усами, что дрожь проходила по телу.
+Между крепкими греками, неизвестно каким образом и для чего,
+поместился Багратион, тощий, худенький, с маленькими знаменами и
+пушками внизу и в самых узеньких рамках. Потом опять следовала героиня
+греческая Бобелина, которой одна нога казалась больше всего туловища
+тех щеголей, которые наполняют нынешние гостиные. Хозяин, будучи сам
+человек здоровый и крепкий, казалось, хотел, чтобы и комнату его
+украшали тоже люди крепкие и здоровые. Возле Бобелины, у самого окна,
+висела клетка, из которой глядел дрозд темного цвета с белыми
+крапинками, очень похожий тоже на Собакевича. Гость и хозяин не успели
+помолчать двух минут, как дверь в гостиной отворилась и вошла хозяйка,
+дама весьма высокая, в чепце с лентами, перекрашенными домашнею
+краскою. Вошла она степенно, держа голову прямо, как пальма.
+
+— Это моя Феодулия Ивановна! — сказал Собакевич.
+
+Чичиков подошел к ручке Феодулии Ивановны, которую она почти впихнула
+ему в губы, причем он имел случай заметить, что руки были вымыты
+огуречным рассолом.
+
+— Душенька, рекомендую тебе, — продолжал Собакевич, — Павел Иванович
+— Чичиков! У губернатора и почтмейстера имел честь познакомиться.
+
+Феодулия Ивановна попросила садиться, сказавши тоже: «Прошу!» — и
+сделав движение головою, подобно актрисам, представляющим королев.
+Затем она уселась на диване, накрылась своим мериносовым платком и уже
+не двигнула более ни глазом, ни бровью.
+
+Чичиков опять поднял глаза вверх и опять увидел Канари с толстыми
+ляжками и нескончаемыми усами, Бобелину и дрозда в клетке.
+
+Почти в течение целых пяти минут все хранили молчание; раздавался
+только стук, производимый носом дрозда о дерево деревянной клетки, на
+дне которой удил он хлебные зернышки. Чичиков еще раз окинул комнату,
+и все, что в ней ни было, — все было прочно, неуклюже в высочайшей
+степени и имело какое-то странное сходство с самим хозяином дома; в
+углу гостиной стояло пузатое ореховое бюро на пренелепых четырех
+ногах, совершенный медведь. Стол, кресла, стулья — все было самого
+тяжелого и беспокойного свойства, — словом, каждый предмет, каждый
+стул, казалось, говорил: «И я тоже Собакевич!» или: «И я тоже очень
+похож на Собакевича!»
+
+— Мы об вас вспоминали у председателя палаты, у Ивана Григорьевича, —
+— сказал наконец Чичиков, видя, что никто не располагается начинать
+— разговора, — в прошедший четверг. Очень приятно провели там время.
+
+— Да, я не был тогда у председателя, — отвечал Собакевич.
+
+— А прекрасный человек!
+
+— Кто такой? — сказал Собакевич, глядя на угол печи.
+
+— Председатель.
+
+— Ну, может быть, это вам так показалось: он только что масон, а такой
+— дурак, какого свет не производил.
+
+Чичиков немного озадачился таким отчасти резким определением, но
+потом, поправившись, продолжал:
+
+— Конечно, всякий человек не без слабостей, но зато губернатор какой
+— превосходный человек!
+
+— Губернатор превосходный человек?
+
+— Да, не правда ли?
+
+— Первый разбойник в мире!
+
+— Как, губернатор разбойник? — сказал Чичиков и совершенно не мог
+— понять, как губернатор мог попасть в разбойники. — Признаюсь, этого
+— я бы никак не подумал, — продолжал он. — Но позвольте, однако же,
+— заметить: поступки его совершенно не такие, напротив, скорее даже
+— мягкости в нем много. — Тут он привел в доказательство даже
+— кошельки, вышитые его собственными руками, и отозвался с похвалою об
+— ласковом выражении лица его.
+
+— И лицо разбойничье! — сказал Собакевич. — Дайте ему только нож да
+— выпустите его на большую дорогу — зарежет, за копейку зарежет! Он да
+— еще вице-губернатор — это Гога и Магога!
+
+«Нет, он с ними не в ладах, — подумал про себя Чичиков. — А вот
+«заговорю я с ним о полицеймейстере: он, кажется, друг его».
+
+— Впрочем, что до меня, — сказал он, — мне, признаюсь, более всех
+— нравится полицеймейстер. Какой-то этакой характер прямой, открытый;
+— в лице видно что-то простосердечное.
+
+— Мошенник! — сказал Собакевич очень хладнокровно, — продаст, обманет,
+— еще и пообедает с вами! Я их знаю всех: это всё мошенники, весь
+— город там такой: мошенник на мошеннике сидит и мошенником погоняет.
+— Все христопродавцы. Один там только и есть порядочный человек:
+— прокурор; да и тот, если сказать правду, свинья.
+
+После таких похвальных, хотя несколько кратких биографий Чичиков
+увидел, что о других чиновниках нечего упоминать и вспомнил, что
+Собакевич не любил ни о ком хорошо отзываться.
+
+— Что ж, душенька, пойдем обедать, — сказала Собакевичу его супруга.
+
+— Прошу! — сказал Собакевич.
+
+Засим, подошевши к столу, где была закуска, гость и хозяин выпили как
+следует по рюмке водки, закусили, как закусывает вся пространная
+Россия по городам и деревням, то есть всякими соленостями и иными
+возбуждающими благодатями, и потекли все в столовую; впереди их, как
+плавный гусь, понеслась хозяйка. Небольшой стол был накрыт на четыре
+прибора. На четвертое место явилась очень скоро, трудно сказать
+утвердительно, кто такая, дама или девица, родственница, домоводка или
+просто проживающая в доме: что-то без чепца, около тридцати лет, в
+пестром платке. Есть лица, которые существуют на свете не как предмет,
+а как посторонние крапинки или пятнышки на предмете. Сидят они на том
+же месте, одинаково держат голову, их почти готов принять за мебель и
+думаешь, что отроду еще не выходило слово из таких уст; а где-нибудь в
+девичьей или в кладовой окажется просто: ого-го!
+
+— Щи, моя душа, сегодня очень хороши! — сказал Собакевич, хлебнувши
+— щей и отваливши себе с блюда огромный кусок няни, известного блюда,
+— которое подается к щам и состоит из бараньего желудка, начиненного
+— гречневой кашей, мозгом и ножками. — Эдакой няни, — продолжал он,
+— обратившись к Чичикову, — вы не будете есть в городе, там вам черт
+— знает что подадут!
+
+— У губернатора, однако ж, недурен стол, — сказал Чичиков.
+
+— Да знаете ли, из чего это все готовится? вы есть не станете, когда
+— узнаете.
+
+— Не знаю, как приготовляется, об этом я не могу судить, но свиные
+— котлеты и разварная рыба были превосходны.
+
+— Это вам так показалось. Ведь я знаю, что они на рынке покупают.
+— Купит вон тот каналья повар, что выучился у француза, кота, обдерет
+— его, да и подает на стол вместо зайца.
+
+— Фу! какую ты неприятность говоришь, — сказала супруга Собакевича.
+
+— А что ж, душенька, так у них делается, я не виноват, так у них у
+— всех делается. Все что ни есть ненужного, что Акулька у нас бросает,
+— с позволения сказать, в помойную лохань, они его в суп! да в суп!
+— туда его!
+
+— Ты за столом всегда эдакое расскажешь! — возразила опять супруга
+— Собакевича.
+
+— Что ж, душа моя, — сказал Собакевич, — если б я сам это делал, но я
+— тебе прямо в глаза скажу, что я гадостей не стану есть. Мне лягушку
+— хоть сахаром облепи, не возьму ее в рот, и устрицы тоже не возьму: я
+— знаю, на что устрица похожа. Возьмите барана, — продолжал он,
+— обращаясь к Чичикову, — это бараний бок с кашей! Это не те фрикасе,
+— что делаются на барских кухнях из баранины, какая суток по четыре на
+— рынке валяется! Это все выдумали доктора немцы да французы, я бы их
+— перевешал за это! Выдумали диету, лечить голодом! Что у них немецкая
+— жидкостная натура, так они воображают, что и с русским желудком
+— сладят! Нет, это все не то, это всё выдумки, это всё… — Здесь
+— Собакевич даже сердито покачал головою. — Толкуют: просвещенье,
+— просвещенье, а это просвещенье — фук! Сказал бы и другое слово, да
+— вот только что за столом неприлично. У меня не так. У меня когда
+— свинина — всю свинью давай на стол, баранина — всего барана тащи,
+— гусь — всего гуся! Лучше я съем двух блюд, да съем в меру, как душа
+— требует. — Собакевич подтвердил это делом: он опрокинул половину
+— бараньего бока к себе на тарелку, съел все, обгрыз, обсосал до
+— последней косточки.
+
+«Да, — подумал Чичиков, — у этого губа не дура».
+
+— У меня не так, — говорил Собакевич, вытирая салфеткою руки, — у меня
+— не так, как у какого-нибудь Плюшкина: восемьсот душ имеет, а живет и
+— обедает хуже моего пастуха!
+
+— Кто такой этот Плюшкин? — спросил Чичиков.
+
+— Мошенник, — отвечал Собакевич. — Такой скряга, какого вообразитъ
+— трудно. В тюрьме колодники лучше живут, чем он: всех людей переморил
+— голодом.
+
+— Вправду! — подхватил с участием Чичиков. — И вы говорите, что у
+— него, точно, люди умирают в большом количестве?
+
+— Как мухи мрут.
+
+— Неужели как мухи! А позвольте спросить, как далеко живет он от вас?
+
+— В пяти верстах.
+
+— В пяти верстах! — воскликнул Чичиков и даже почувствовал небольшое
+— сердечное биение. — Но если выехать из ваших ворот, это будет
+— направо или налево?
+
+— Я вам даже не советую дороги знать к этой собаке! — сказал
+— Собакевич. — Извинительней сходить в какое-нибудь непристойное
+— место, чем к нему.
+
+— Нет, я спросил не для каких-либо, а потому только, что интересуюсь
+— познанием всякого рода мест, — отвечал на это Чичиков.
+
+За бараньим боком последовали ватрушки, из которых каждая была гораздо
+больше тарелки, потом индюк ростом в теленка, набитый всяким добром:
+яйцами, рисом, печенками и невесть чем, что все ложилось комом в
+желудке. Этим обед и кончился; но когда встали из-за стола, Чичиков
+почувствовал в себе тяжести на целый пуд больше. Пошли в гостиную, где
+уже очутилось на блюдечке варенье — ни груша, ни слива, ни иная ягода,
+до которого, впрочем, не дотронулись ни гость, ни хозяин. Хозяйка
+вышла, с тем чтобы накласть его и на другие блюдечки. Воспользовавшись
+ее отсутствием, Чичиков обратился к Собакевичу, который, лежа в
+креслах, только покряхтывал после такого сытного обеда и издавал ртом
+какие-то невнятные звуки, крестясь и закрывая поминутно его рукою.
+Чичиков обратился к нему с такими словами:
+
+— Я хотел было поговорить с вами об одном дельце.
+
+— Вот еще варенье, — сказала хозяйка, возвращаясь с блюдечком, —
+— редька, варенная в меду!
+
+— А вот мы его после! — сказал Собакевич. — Ты ступай теперь в свою
+— комнату, мы с Павлом Ивановичем скинем фраки, маленько приотдохнем!
+
+Хозяйка уже изъявила было готовность послать за пуховиками и
+подушками, но хозяин сказал: «Ничего, мы отдохнем в креслах», — и
+хозяйка ушла.
+
+Собакевич слегка принагнул голову, приготовляясь слышать, в чем было
+дельце.
+
+Чичиков начал как-то очень отдаленно, коснулся вообще всего русского
+государства и отозвался с большою похвалою об его пространстве,
+сказал, что даже самая древняя римская монархия не была так велика, и
+иностранцы справедливо удивляются… Собакевич все слушал, наклонивши
+голову. И что по существующим положениям этого государства, в славе
+которому нет равного, ревизские души, окончивши жизненное поприще,
+числятся, однако ж, до подачи новой ревизской сказки наравне с живыми,
+чтоб таким образом не обременить присутственные места множеством
+мелочных и бесполезных справок и не увеличить сложность и без того уже
+весьма сложного государственного механизма… Собакевич все слушал,
+наклонивши голову, — и что, однако же, при всей справедливости этой
+меры она бывает отчасти тягостна для многих владельцев, обязывая их
+взносить подати так, как бы за живой предмет, и что он, чувствуя
+уважение личное к нему, готов бы даже отчасти принять на себя эту
+действительно тяжелую обязанность. Насчет главного предмета Чичиков
+выразился очень осторожно: никак не назвал души умершими, а только
+несуществующими.
+
+Собакевич слушал все по-прежнему, нагнувши голову, и хоть бы что-
+нибудь похожее на выражение показалось на лице его. Казалось, в этом
+теле совсем не было души, или она у него была, но вовсе не там, где
+следует, а, как у бессмертного кощея, где-то за горами и закрыта такою
+толстою скорлупою, что все, что ни ворочалось на дне ее, не
+производило решительно никакого потрясения на поверхности
+
+— Итак?.. — сказал Чичиков, ожидая не без некоторого волнения ответа.
+
+— Вам нужно мертвых душ? — спросил Собакевич очень просто, без
+— малейшего удивления, как бы речь шла о хлебе.
+
+— Да, — отвечал Чичиков и опять смягчил выражение, прибавивши: —
+— несуществующих.
+
+— Найдутся, почему не быть… — сказал Собакевич.
+
+— А если найдутся, то вам, без сомнения… будет приятно от них
+— избавиться?
+
+— Извольте, я готов продать, — сказал Собакевич, уже несколько
+— приподнявши голову и смекнувши, что покупщик, верно, должен иметь
+— здесь какую-нибудь выгоду.
+
+«Черт возьми, — подумал Чичиков про себя, — этот уж продает прежде,
+«чем я заикнулся!» — и проговорил вслух:
+
+— А, например, как же цена? хотя, впрочем, это такой предмет… что о
+— цене даже странно…
+
+— Да чтобы не запрашивать с вас лишнего, по сту рублей за штуку! —
+— сказал Собакевич.
+
+— По сту! — вскричал Чичиков, разинув рот и поглядевши ему в самые
+— глаза, не зная, сам ли он ослышался, или язык Собакевича по своей
+— тяжелой натуре, не так поворотившись, брякнул вместо одного другое
+— слово.
+
+— Что ж, разве это для вас дорого? — произнес Собакевич и потом
+— прибавил: — А какая бы, однако ж, ваша цена?
+
+— Моя цена! Мы, верно, как-нибудь ошиблись или не понимаем друг друга,
+— позабыли, в чем состоит предмет. Я полагаю с своей стороны, положа
+— на руку на сердце: по восьми гривен за душу, это самая красная ценз!
+
+— Эк куда хватили — по восьми гривенок!
+
+— Что ж, по моему суждению, как я думаю, больше нельзя.
+
+— Ведь я продаю не лапти.
+
+— Однако ж согласитесь сами: ведь это тоже и не люди.
+
+— Так вы думаете, сыщете такого дурака, который бы вам продал по
+— двугривенному ревизскую душу?
+
+— Но позвольте: зачем вы их называете ревизскими, ведь души-то самые
+— давно уже умерли, остался один неосязаемый чувствами звук. Впрочем,
+— чтобы не входить в дальнейшие разговоры по этой части, по полтора
+— рубли, извольте, дам, а больше не могу.
+
+— Стыдно вам и говорить такую сумму! вы торгуйтесь, говорите настоящую
+— цену!
+
+— Не могу, Михаил Семенович, поверьте моей совести, не могу: чего уж
+— невозможно сделать, того невозможно сделать, — говорил Чичиков,
+— однако ж по полтинке еще прибавил.
+
+— Да чего вы скупитесь? — сказал Собакевич. — Право, недорого! Другой
+— мошенник обманет вас, продаст вам дрянь, а не души; а у меня что
+— ядреный орех, все на отбор: не мастеровой, так иной какой-нибудь
+— здоровый мужик. Вы рассмотрите: вот, например, каретник Михеев! ведь
+— больше никаких экипажей и не делал, как только рессорные. И не то,
+— как бывает московская работа, что на один час, — прочность такая,
+— сам и обобьет, и лаком покроет!
+
+Чичиков открыл рот, с тем чтобы заметить, что Михеева, однако же,
+давно нет на свете; но Собакевич вошел, как говорится, в самую силу
+речи, откуда взялась рысь и дар слова:
+
+— А Пробка Степан, плотник? я голову прозакладую, если вы где сыщете
+— такого мужика. Ведь что за силища была! Служи он в гвардии, ему бы
+— бог знает что дали, трех аршин с вершком ростом!
+
+Чичиков опять хотел заметить, что и Пробки нет на свете; но
+Собакевича, как видно, пронесло: полились такие потоки речей, что
+только нужно было слушать:
+
+— Милушкин, кирпичник! мог поставить печь в каком угодно доме. Максим
+— Телятников, сапожник: что шилом кольнет, то и сапоги, что сапоги, то
+— и спасибо, и хоть бы в рот хмельного. А Еремей Сорокоплёхин! да этот
+— мужик один станет за всех, в Москве торговал, одного оброку приносил
+— по пятисот рублей. Ведь вот какой народ! Это не то, что вам продаст
+— какой-нибудь Плюшкин.
+
+— Но позвольте, — сказал наконец Чичиков, изумленный таким обильным
+— наводнением речей, которым, казалось, и конца не было, — зачем вы
+— исчисляете все их качества, ведь в них толку теперь нет никакого,
+— ведь это все народ мертвый. Мертвым телом хоть забор подпирай,
+— говорит пословица.
+
+— Да, конечно, мертвые, — сказал Собакевич, как бы одумавшись и
+— припомнив, что они в самом деле были уже мертвые, а потом прибавил:
+— — Впрочем, и то сказать что из этих людей, которые числятся теперь
+— живущими? Что это за люди? мухи, а не люди.
+
+— Да все же они существуют, а это ведь мечта.
+
+— Ну нет, не мечта! Я вам доложу, каков был Михеев, так вы таких людей
+— не сыщете: машинища такая, что в эту комнату не войдет; нет, это не
+— мечта! А в плечищах у него была такая силища, какой нет у лошади;
+— хотел бы а знать, где бы вы в другом месте нашли такую мечту!
+
+Последние слова он уже сказал, обратившись к висевшим на стене
+портретам Багратиона и Колокотрони, как обыкновенно случается с
+разговаривающими, когда один из них вдруг, неизвестно почему,
+обратится не к тому лицу, к которому относятся слова, а к какому-
+нибудь нечаянно пришедшему третьему, даже вовсе незнакомому, от
+которого знает, что не услышит ни ответа, ни мнения, ни подтверждения,
+но на которого, однако ж, так устремит взгляд, как будто призывает его
+в посредники; и несколько смешавшийся в первую минуту незнакомец не
+знает, отвечать ли ему на то дело, о котором ничего не слышал, или так
+постоять, соблюдши надлежащее приличие, и потом уже уйти прочь.
+
+— Нет, больше двух рублей я не могу дать, — сказал Чичиков.
+
+— Извольте, чтоб не претендовали на меня, что дорого запрашиваю и не
+— хочу сделать вам никакого одолжения, извольте — по семидесяти пяти
+— рублей за душу, только ассигнациями, право только для знакомства!
+
+«Что он в самом деле, — подумал про себя Чичиков, — за дурака, что ли,
+«принимает меня?» — и прибавил потом вслух:
+
+— Мне странно, право: кажется, между нами происходит какое-то
+— театральное представление или комедия, иначе я не могу себе
+— объяснить… Вы, кажется, человек довольно умный, владеете сведениями
+— образованности. Ведь предмет просто фу-фу. Что ж он стоит? кому
+— нужен?
+
+— Да вот вы же покупаете, стало быть нужен.
+
+Здесь Чичиков закусил губу и не нашелся, что отвечать. Он стал было
+говорить про какие-то обстоятельства фамильные и семейственные, но
+Собакевич отвечал просто:
+
+— Мне не нужно знать, какие у вас отношения; я в дела фамильные не
+— мешаюсь, это ваше дело. Вам понадобились души, я и продаю вам, и
+— будете раскаиваться, что не купили.
+
+— Два рублика, — сказал Чичиков.
+
+— Эк, право, затвердила сорока Якова одно про всякого, как говорит
+— пословица; как наладили на два, так не хотите с них и съехать. Вы
+— давайте настоящую цену!
+
+«Ну, уж черт его побери, — подумал про себя Чичиков, — по полтине ему
+«прибавлю, собаке, на орехи!»
+
+— Извольте, по полтине прибавлю.
+
+— Ну, извольте, и я вам скажу тоже мое последнее слово: пятьдесят
+— рублей! Право, убыток себе, дешевле нигде не купите такого хорошего
+— народа!
+
+«Экой кулак!» — сказал про себя Чичиков и потом продолжал вслух с
+«некоторою досадою:
+
+— Да что в самом деле… как будто точно сурьезное дело; да я в другом
+— месте нипочем возьму. Еще мне всякий с охотой сбудет их, чтобы
+— только поскорей избавиться. Дурак разве станет держать их при себе и
+— платить за них подати!
+
+— Но знаете ли, что такого рода покупки, я это говорю между нами, по
+— дружбе, не всегда позволительны, и расскажи я или кто иной — такому
+— человеку не будет никакой доверенности относительно контрактов или
+— вступления в какие-нибудь выгодные обязательства.
+
+«Вишь, куды метит, подлец!» — подумал Чичиков и тут же произнес с
+«самым хладнокровным видом:
+
+— Как вы себе хотите, я покупаю не для какой-либо надобности, как вы
+— думаете, а так, по наклонности собственных мыслей. Два с полтиною не
+— хотите — прощайте!
+
+«Его не собьешь, неподатлив!» — подумал Собакевич.
+
+— Ну, бог с вами, давайте по тридцати и берите их себе!
+
+— Нет, я вижу, вы не хотите продать, прощайте!
+
+— Позвольте, позвольте! — сказал Собакевич, не выпуская его руки и
+— наступив ему на ногу, ибо герой наш позабыл поберечься, в наказанье
+— за что должен был зашипеть и подскочить на одной ноге.
+
+— Прошу прощенья! я, кажется, вас побеспокоил. Пожалуйте, садитесь
+— сюда! Прошу! — Здесь он усадил его в кресла с некоторою даже
+— ловкостию, как такой медведь, который уже побывал в руках, умеет и
+— перевертываться, и делать разные штуки на вопросы: «А покажи, Миша,
+— как бабы парятся» или: «А как, Миша, малые ребята горох крадут?»
+
+— Право, я напрасно время трачу, мне нужно спешить.
+
+— Посидите одну минуточку, я вам сейчас скажу одно приятное для вас
+— слово. — Тут Собакевич подсел поближе и сказал ему тихо на ухо, как
+— будто секрет: — Хотите угол?
+
+— То есть двадцать пять рублей? Ни, ни, ни, даже четверти угла не дам,
+— копейки не прибавлю.
+
+Собакевич замолчал. Чичиков тоже замолчал. Минуты две длилось
+молчание. Багратион с орлиным носом глядел со стены чрезвычайно
+внимательно на эту покупку.
+
+— Какая ж ваша будет последняя цена? — сказал наконец Собакевич.
+
+— Два с полтиною.
+
+— Право у вас душа человеческая все равно что пареная репа. Уж хоть по
+— три рубли дайте!
+
+— Не могу.
+
+— Ну, нечего с вами делать, извольте! Убыток, да нрав такой собачий:
+— не могу не доставить удовольствия ближнему. Ведь, я чай, нужно и
+— купчую совершить, чтоб все было в порядке.
+
+— Разумеется.
+
+— Ну вот то-то же, нужно будет ехать в город.
+
+Так совершилось дело. Оба решили, что завтра же быть в городе и
+управиться с купчей крепостью. Чичиков попросил списочка крестьян.
+Собакевич согласился охотно и тут же, подошед к бюро, собственноручно
+принялся выписывать всех не только поименно, но даже с означением
+похвальных качеств.
+
+А Чичиков от нечего делать занялся, находясь позади рассматриваньем
+всего просторного его оклада. Как взглянул он на его спину, широкую,
+как у вятских приземистых лошадей, и на ноги его, походившие на
+чугунные тумбы, которые ставят на тротуарах, не мог не воскликнуть
+внутренно: «Эк наградил-то тебя бог! вот уж точно, как говорят,
+неладно скроен, да крепко сшит!.. Родился ли ты уж так медведем, или
+омедведила тебя захолустная жизнь, хлебные посевы, возня с мужиками, и
+ты чрез них сделался то, что называют человек-кулак? Но нет: я думаю,
+ты все был бы тот же, хотя бы даже воспитали тебя по моде, пустили бы
+в ход и жил бы ты в Петербурге, а не в захолустье. Вся разница в том,
+что теперь ты упишешь полбараньего бока с кашей, закусивши ватрушкою в
+тарелку, а тогда бы ты ел какие-нибудь котлетки с трюфелями. Да вот
+теперь у тебя под властью мужики: ты с ними в ладу и, конечно, их не
+обидишь, потому что они твои, тебе же будет хуже; а тогда бы у тебя
+были чиновники, которых бы ты сильно пощелкивал, смекнувши, что они не
+твои же крепостные, или грабил бы ты казну! Нет, кто уж кулак, тому не
+разогнуться в ладонь! А разогни кулаку один или два пальца, выдет еще
+хуже. Попробуй он слегка верхушек какой-нибудь науки, даст он знать
+потом, занявши место повиднее всем тем, которые в самом деле узнали
+какую-нибудь науку. Да еще, пожалуй, скажет потом: „Дай-ка себя
+покажу!“ Да такое выдумает мудрое постановление, что многим придется
+солоно… Эх, если бы все кулаки!..»
+
+— Готова записка, — сказал Собакевич, оборотившись.
+
+— Готова? Пожалуйте ее сюда! — Он пробежал ее глазами и подивился
+— аккуратности и точности: не только было обстоятельно прописано
+— ремесло, звание, лета и семейное состояние, но даже на полях
+— находились особенные отметки насчет поведения, трезвости, — словом,
+— любо было глядеть.
+
+— Теперь пожалуйте же задаточек, — сказал Собакевич.
+
+— К чему же вам задаточек? Вы получите в городе за одним разом все
+— деньги.
+
+— Все, знаете, так уж водится, — возразил Собакевич.
+
+— Не знаю, как вам дать, я не взял с собою денег. Да, вот десять
+— рублей есть.
+
+— Что же десять! Дайте по крайней мере хоть пятьдесят!
+
+Чичиков стал было отговариваться, что нет; но Собакевич так сказал
+утвердительно, что у него есть деньги, что он вынул еще бумажку,
+сказавши:
+
+— Пожалуй, вот вам еще пятнадцать, итого двадцать. Пожалуйте только
+— расписку.
+
+— Да на что ж вам расписка?
+
+— Все, знаете, лучше расписку. Не ровен час, все может случиться.
+
+— Хорошо, дайте же сюда деньги!
+
+— На что ж деньги? У меня вот они в руке! как только напишете
+— расписку, в ту же минуту
+
+— Да позвольте, как же мне писать расписку? прежде нужно видеть
+— деньги.
+
+Чичиков выпустил из рук бумажки Собакевичу, который, приблизившись к
+столу и накрывши их пальцами левой руки, другою написал на лоскутке
+бумаги, что задаток двадцать пять рублей государственными ассигнациями
+за проданные души получил сполна. Написавши записку, он пересмотрел
+еще раз ассигнации.
+
+— Бумажка-то старенькая! — произнес он, рассматривая одну из них на
+— свете, — немножко разорвана, ну да между приятелями нечего на это
+— глядеть.
+
+«Кулак, кулак! — подумал про себя Чичиков, — да еще и бестия в
+«придачу!»
+
+— А женского пола не хотите?
+
+— Нет, благодарю.
+
+— Я бы недорого и взял. Для знакомства по рублику за штуку.
+
+— Нет, в женском поле не нуждаюсь.
+
+— Ну, когда не нуждаетесь, так нечего и говорить. На вкусы нет закона:
+— кто любит попа, а кто попадью, говорит пословица.
+
+— Еще я хотел вас попросить, чтобы эта сделка осталась между нами, —
+— говорил Чичиков, прощаясь.
+
+— Да уж само собою разумеется. Третьего сюда нечего мешать; что по
+— искренности происходит между короткими друзьями, то должно остаться
+— во взаимной их дружбе. Прощайте! Благодарю, что посетили; прошу и
+— впредь не забывать: коли выберется свободный часик, приезжайте
+— пообедать, время провести. Может быть, опять случится услужить чем-
+— нибудь друг другу.
+
+«Да, как бы не так! — думал про себя Чичиков, садясь. в бричку. — По
+«два с полтиною содрал за мертвую душу, чертов кулак!»
+
+Он был недоволен поведением Собакевича. Все-таки, как бы то ни было,
+человек знакомый, и у губернатора, и у полицеймейстера видались, а
+поступил как бы совершенно чужой, за дрянь взял деньги! Когда бричка
+выехала со двора, он оглянулся назад и увидел, что Собакевич все еще
+стоял на крыльце и, как казалось, приглядывался, желая знать, куда
+гость поедет.
+
+— Подлец, до сих пор еще стоит! — проговорил он сквозь зубы и велел
+— Селифану, поворотивши к крестьянским избам, отъехать таким образом,
+— чтобы нельзя было видеть экипажа со стороны господского двора. Ему
+— хотелось заехать к Плюшкину, у которого, по словам Собакевича, люди
+— умирали, как мухи, но не хотелось, чтобы Собакевич знал про это.
+— Когда бричка была уже на конце деревни, он подозвал к себе первого
+— мужика, который, попавши где-то на дороге претолстое бревно, тащил
+— его на плече, подобно неутомимому муравью, к себе в избу.
+
+— Эй, борода! а как проехать отсюда к Плюшкину, так чтоб не мимо
+— господского дома?
+
+Мужик, казалось, затруднился сим вопросом.
+
+— Что ж, не знаешь?
+
+— Нет, барин, не знаю.
+
+— Эх, ты! А и седым волосом еще подернуло! скрягу Плюшкина не знаешь,
+— того, что плохо кормит людей?
+
+— А! заплатанной, заплатанной! — вскрикнул мужик.
+
+Было им прибавлено и существительное к слову «заплатанной», очень
+удачное, но неупотребительное в светском разговоре, а потому мы его
+пропустим. Впрочем, можно догадываться, что оно выражено было очень
+метко, потому что Чичиков, хотя мужик давно уже пропал из виду и много
+уехали вперед, однако ж все еще усмехался, сидя в бричке. Выражается
+сильно российский народ! и если наградит кого словцом, то пойдет оно
+ему в род и потомство, утащит он его с собою и на службу, и в
+отставку, и в Петербург, и на край света. И как уж потом ни хитри и ни
+облагораживай свое прозвище, хоть заставь пишущих людишек выводить его
+за наемную плату от древнекняжеского рода, ничто не поможет: каркнет
+само за себя прозвище во все свое воронье горло и скажет ясно, откуда
+вылетела птица. Произнесенное метко, все равно что писанное, не
+вырубливается топором. А уж куды бывает метко все то, что вышло из
+глубины Руси, где нет ни немецких, ни чухонских, ни всяких иных
+племен, а всё сам-самородок, живой и бойкий русский ум, что не лезет
+за словом в карман, не высиживает его, как наседка цыплят, а
+влепливает сразу, как пашпорт на вечную носку, и нечего прибавлять уже
+потом, какой у тебя нос или губы, — одной чертой обрисован ты с ног до
+головы!
+
+Как несметное множество церквей, монастырей с куполами, главами,
+крестами, рассыпано на святой, благочестивой Руси, так несметное
+множество племен, поколений, народов толпится, пестреет и мечется по
+лицу земли. И всякий народ, носящий в себе залог сил, полный творящих
+способностей души, своей яркой особенности и других даров нога,
+своеобразно отличился каждый своим собственным словом, которым,
+выражая какой ни есть предмет, отражает в выраженье его часть
+собственного своего характера. Сердцеведением и мудрым познаньем жизни
+отзовется слово британца; легким щеголем блеснет и разлетится
+недолговечное слово француза; затейливо придумает свое, не всякому
+доступное, умно-худощавое слово немец; но нет слова, которое было бы
+так замашисто, бойко так вырвалось бы из-под самого сердца, так бы
+кипело и животрепетало, как метко сказанное русское слово.
+
+EOT;
+
+    /*
+    *** START: FULL LICENSE ***
+
+    Creative Commons Legal Code
+
+    Attribution-ShareAlike 3.0 Unported
+
+
+    CREATIVE COMMONS CORPORATION IS NOT A LAW FIRM AND DOES NOT PROVIDE
+    LEGAL SERVICES. DISTRIBUTION OF THIS LICENSE DOES NOT CREATE AN
+    ATTORNEY-CLIENT RELATIONSHIP. CREATIVE COMMONS PROVIDES THIS
+    INFORMATION ON AN "AS-IS" BASIS. CREATIVE COMMONS MAKES NO WARRANTIES
+    REGARDING THE INFORMATION PROVIDED, AND DISCLAIMS LIABILITY FOR
+    DAMAGES RESULTING FROM ITS USE. License
+
+    THE WORK (AS DEFINED BELOW) IS PROVIDED UNDER THE TERMS OF THIS
+    CREATIVE COMMONS PUBLIC LICENSE ("CCPL" OR "LICENSE"). THE WORK IS
+    PROTECTED BY COPYRIGHT AND/OR OTHER APPLICABLE LAW. ANY USE OF THE
+    WORK OTHER THAN AS AUTHORIZED UNDER THIS LICENSE OR COPYRIGHT LAW IS
+    PROHIBITED.
+
+    BY EXERCISING ANY RIGHTS TO THE WORK PROVIDED HERE, YOU ACCEPT AND
+    AGREE TO BE BOUND BY THE TERMS OF THIS LICENSE. TO THE EXTENT THIS
+    LICENSE MAY BE CONSIDERED TO BE A CONTRACT, THE LICENSOR GRANTS YOU
+    THE RIGHTS CONTAINED HERE IN CONSIDERATION OF YOUR ACCEPTANCE OF SUCH
+    TERMS AND CONDITIONS.
+
+    1. Definitions
+
+    "Adaptation" means a work based upon the Work, or upon the Work and
+    other pre-existing works, such as a translation, adaptation,
+    derivative work, arrangement of music or other alterations of a
+    literary or artistic work, or phonogram or performance and includes
+    cinematographic adaptations or any other form in which the Work may be
+    recast, transformed, or adapted including in any form recognizably
+    derived from the original, except that a work that constitutes a
+    Collection will not be considered an Adaptation for the purpose of
+    this License. For the avoidance of doubt, where the Work is a musical
+    work, performance or phonogram, the synchronization of the Work in
+    timed-relation with a moving image ("synching") will be considered an
+    Adaptation for the purpose of this License. "Collection" means a
+    collection of literary or artistic works, such as encyclopedias and
+    anthologies, or performances, phonograms or broadcasts, or other works
+    or subject matter other than works listed in Section 1(f) below,
+    which, by reason of the selection and arrangement of their contents,
+    constitute intellectual creations, in which the Work is included in
+    its entirety in unmodified form along with one or more other
+    contributions, each constituting separate and independent works in
+    themselves, which together are assembled into a collective whole. A
+    work that constitutes a Collection will not be considered an
+    Adaptation (as defined below) for the purposes of this License.
+    "Creative Commons Compatible License" means a license that is listed
+    at http://creativecommons.org/compatiblelicenses that has been
+    approved by Creative Commons as being essentially equivalent to this
+    License, including, at a minimum, because that license: (i) contains
+    terms that have the same purpose, meaning and effect as the License
+    Elements of this License; and, (ii) explicitly permits the relicensing
+    of adaptations of works made available under that license under this
+    License or a Creative Commons jurisdiction license with the same
+    License Elements as this License. "Distribute" means to make available
+    to the public the original and copies of the Work or Adaptation, as
+    appropriate, through sale or other transfer of ownership. "License
+    Elements" means the following high-level license attributes as
+    selected by Licensor and indicated in the title of this License:
+    Attribution, ShareAlike. "Licensor" means the individual, individuals,
+    entity or entities that offer(s) the Work under the terms of this
+    License. "Original Author" means, in the case of a literary or
+    artistic work, the individual, individuals, entity or entities who
+    created the Work or if no individual or entity can be identified, the
+    publisher; and in addition (i) in the case of a performance the
+    actors, singers, musicians, dancers, and other persons who act, sing,
+    deliver, declaim, play in, interpret or otherwise perform literary or
+    artistic works or expressions of folklore; (ii) in the case of a
+    phonogram the producer being the person or legal entity who first
+    fixes the sounds of a performance or other sounds; and, (iii) in the
+    case of broadcasts, the organization that transmits the broadcast.
+    "Work" means the literary and/or artistic work offered under the terms
+    of this License including without limitation any production in the
+    literary, scientific and artistic domain, whatever may be the mode or
+    form of its expression including digital form, such as a book,
+    pamphlet and other writing; a lecture, address, sermon or other work
+    of the same nature; a dramatic or dramatico-musical work; a
+    choreographic work or entertainment in dumb show; a musical
+    composition with or without words; a cinematographic work to which are
+    assimilated works expressed by a process analogous to cinematography;
+    a work of drawing, painting, architecture, sculpture, engraving or
+    lithography; a photographic work to which are assimilated works
+    expressed by a process analogous to photography; a work of applied
+    art; an illustration, map, plan, sketch or three-dimensional work
+    relative to geography, topography, architecture or science; a
+    performance; a broadcast; a phonogram; a compilation of data to the
+    extent it is protected as a copyrightable work; or a work performed by
+    a variety or circus performer to the extent it is not otherwise
+    considered a literary or artistic work. "You" means an individual or
+    entity exercising rights under this License who has not previously
+    violated the terms of this License with respect to the Work, or who
+    has received express permission from the Licensor to exercise rights
+    under this License despite a previous violation. "Publicly Perform"
+    means to perform public recitations of the Work and to communicate to
+    the public those public recitations, by any means or process,
+    including by wire or wireless means or public digital performances; to
+    make available to the public Works in such a way that members of the
+    public may access these Works from a place and at a place individually
+    chosen by them; to perform the Work to the public by any means or
+    process and the communication to the public of the performances of the
+    Work, including by public digital performance; to broadcast and
+    rebroadcast the Work by any means including signs, sounds or images.
+    "Reproduce" means to make copies of the Work by any means including
+    without limitation by sound or visual recordings and the right of
+    fixation and reproducing fixations of the Work, including storage of a
+    protected performance or phonogram in digital form or other electronic
+    medium. 2. Fair Dealing Rights. Nothing in this License is intended to
+    reduce, limit, or restrict any uses free from copyright or rights
+    arising from limitations or exceptions that are provided for in
+    connection with the copyright protection under copyright law or other
+    applicable laws.
+
+    3. License Grant. Subject to the terms and conditions of this License,
+    Licensor hereby grants You a worldwide, royalty-free, non-exclusive,
+    perpetual (for the duration of the applicable copyright) license to
+    exercise the rights in the Work as stated below:
+
+    to Reproduce the Work, to incorporate the Work into one or more
+    Collections, and to Reproduce the Work as incorporated in the
+    Collections; to create and Reproduce Adaptations provided that any
+    such Adaptation, including any translation in any medium, takes
+    reasonable steps to clearly label, demarcate or otherwise identify
+    that changes were made to the original Work. For example, a
+    translation could be marked "The original work was translated from
+    English to Spanish," or a modification could indicate "The original
+    work has been modified."; to Distribute and Publicly Perform the Work
+    including as incorporated in Collections; and, to Distribute and
+    Publicly Perform Adaptations. For the avoidance of doubt:
+
+    Non-waivable Compulsory License Schemes. In those jurisdictions in
+    which the right to collect royalties through any statutory or
+    compulsory licensing scheme cannot be waived, the Licensor reserves
+    the exclusive right to collect such royalties for any exercise by You
+    of the rights granted under this License; Waivable Compulsory License
+    Schemes. In those jurisdictions in which the right to collect
+    royalties through any statutory or compulsory licensing scheme can be
+    waived, the Licensor waives the exclusive right to collect such
+    royalties for any exercise by You of the rights granted under this
+    License; and, Voluntary License Schemes. The Licensor waives the right
+    to collect royalties, whether individually or, in the event that the
+    Licensor is a member of a collecting society that administers
+    voluntary licensing schemes, via that society, from any exercise by
+    You of the rights granted under this License. The above rights may be
+    exercised in all media and formats whether now known or hereafter
+    devised. The above rights include the right to make such modifications
+    as are technically necessary to exercise the rights in other media and
+    formats. Subject to Section 8(f), all rights not expressly granted by
+    Licensor are hereby reserved.
+
+    4. Restrictions. The license granted in Section 3 above is expressly
+    made subject to and limited by the following restrictions:
+
+    You may Distribute or Publicly Perform the Work only under the terms
+    of this License. You must include a copy of, or the Uniform Resource
+    Identifier (URI) for, this License with every copy of the Work You
+    Distribute or Publicly Perform. You may not offer or impose any terms
+    on the Work that restrict the terms of this License or the ability of
+    the recipient of the Work to exercise the rights granted to that
+    recipient under the terms of the License. You may not sublicense the
+    Work. You must keep intact all notices that refer to this License and
+    to the disclaimer of warranties with every copy of the Work You
+    Distribute or Publicly Perform. When You Distribute or Publicly
+    Perform the Work, You may not impose any effective technological
+    measures on the Work that restrict the ability of a recipient of the
+    Work from You to exercise the rights granted to that recipient under
+    the terms of the License. This Section 4(a) applies to the Work as
+    incorporated in a Collection, but this does not require the Collection
+    apart from the Work itself to be made subject to the terms of this
+    License. If You create a Collection, upon notice from any Licensor You
+    must, to the extent practicable, remove from the Collection any credit
+    as required by Section 4(c), as requested. If You create an
+    Adaptation, upon notice from any Licensor You must, to the extent
+    practicable, remove from the Adaptation any credit as required by
+    Section 4(c), as requested. You may Distribute or Publicly Perform an
+    Adaptation only under the terms of: (i) this License; (ii) a later
+    version of this License with the same License Elements as this
+    License; (iii) a Creative Commons jurisdiction license (either this or
+    a later license version) that contains the same License Elements as
+    this License (e.g., Attribution-ShareAlike 3.0 US)); (iv) a Creative
+    Commons Compatible License. If you license the Adaptation under one of
+    the licenses mentioned in (iv), you must comply with the terms of that
+    license. If you license the Adaptation under the terms of any of the
+    licenses mentioned in (i), (ii) or (iii) (the "Applicable License"),
+    you must comply with the terms of the Applicable License generally and
+    the following provisions: (I) You must include a copy of, or the URI
+    for, the Applicable License with every copy of each Adaptation You
+    Distribute or Publicly Perform; (II) You may not offer or impose any
+    terms on the Adaptation that restrict the terms of the Applicable
+    License or the ability of the recipient of the Adaptation to exercise
+    the rights granted to that recipient under the terms of the Applicable
+    License; (III) You must keep intact all notices that refer to the
+    Applicable License and to the disclaimer of warranties with every copy
+    of the Work as included in the Adaptation You Distribute or Publicly
+    Perform; (IV) when You Distribute or Publicly Perform the Adaptation,
+    You may not impose any effective technological measures on the
+    Adaptation that restrict the ability of a recipient of the Adaptation
+    from You to exercise the rights granted to that recipient under the
+    terms of the Applicable License. This Section 4(b) applies to the
+    Adaptation as incorporated in a Collection, but this does not require
+    the Collection apart from the Adaptation itself to be made subject to
+    the terms of the Applicable License. If You Distribute, or Publicly
+    Perform the Work or any Adaptations or Collections, You must, unless a
+    request has been made pursuant to Section 4(a), keep intact all
+    copyright notices for the Work and provide, reasonable to the medium
+    or means You are utilizing: (i) the name of the Original Author (or
+    pseudonym, if applicable) if supplied, and/or if the Original Author
+    and/or Licensor designate another party or parties (e.g., a sponsor
+    institute, publishing entity, journal) for attribution ("Attribution
+    Parties") in Licensor's copyright notice, terms of service or by other
+    reasonable means, the name of such party or parties; (ii) the title of
+    the Work if supplied; (iii) to the extent reasonably practicable, the
+    URI, if any, that Licensor specifies to be associated with the Work,
+    unless such URI does not refer to the copyright notice or licensing
+    information for the Work; and (iv) , consistent with Ssection 3(b), in
+    the case of an Adaptation, a credit identifying the use of the Work in
+    the Adaptation (e.g., "French translation of the Work by Original
+    Author," or "Screenplay based on original Work by Original Author").
+    The credit required by this Section 4(c) may be implemented in any
+    reasonable manner; provided, however, that in the case of a Adaptation
+    or Collection, at a minimum such credit will appear, if a credit for
+    all contributing authors of the Adaptation or Collection appears, then
+    as part of these credits and in a manner at least as prominent as the
+    credits for the other contributing authors. For the avoidance of
+    doubt, You may only use the credit required by this Section for the
+    purpose of attribution in the manner set out above and, by exercising
+    Your rights under this License, You may not implicitly or explicitly
+    assert or imply any connection with, sponsorship or endorsement by the
+    Original Author, Licensor and/or Attribution Parties, as appropriate,
+    of You or Your use of the Work, without the separate, express prior
+    written permission of the Original Author, Licensor and/or Attribution
+    Parties. Except as otherwise agreed in writing by the Licensor or as
+    may be otherwise permitted by applicable law, if You Reproduce,
+    Distribute or Publicly Perform the Work either by itself or as part of
+    any Adaptations or Collections, You must not distort, mutilate, modify
+    or take other derogatory action in relation to the Work which would be
+    prejudicial to the Original Author's honor or reputation. Licensor
+    agrees that in those jurisdictions (e.g. Japan), in which any exercise
+    of the right granted in Section 3(b) of this License (the right to
+    make Adaptations) would be deemed to be a distortion, mutilation,
+    modification or other derogatory action prejudicial to the Original
+    Author's honor and reputation, the Licensor will waive or not assert,
+    as appropriate, this Section, to the fullest extent permitted by the
+    applicable national law, to enable You to reasonably exercise Your
+    right under Section 3(b) of this License (right to make Adaptations)
+    but not otherwise. 5. Representations, Warranties and Disclaimer
+
+    UNLESS OTHERWISE MUTUALLY AGREED TO BY THE PARTIES IN WRITING,
+    LICENSOR OFFERS THE WORK AS-IS AND MAKES NO REPRESENTATIONS OR
+    WARRANTIES OF ANY KIND CONCERNING THE WORK, EXPRESS, IMPLIED,
+    STATUTORY OR OTHERWISE, INCLUDING, WITHOUT LIMITATION, WARRANTIES OF
+    TITLE, MERCHANTIBILITY, FITNESS FOR A PARTICULAR PURPOSE,
+    NONINFRINGEMENT, OR THE ABSENCE OF LATENT OR OTHER DEFECTS, ACCURACY,
+    OR THE PRESENCE OF ABSENCE OF ERRORS, WHETHER OR NOT DISCOVERABLE.
+    SOME JURISDICTIONS DO NOT ALLOW THE EXCLUSION OF IMPLIED WARRANTIES,
+    SO SUCH EXCLUSION MAY NOT APPLY TO YOU.
+
+    6. Limitation on Liability. EXCEPT TO THE EXTENT REQUIRED BY
+    APPLICABLE LAW, IN NO EVENT WILL LICENSOR BE LIABLE TO YOU ON ANY
+    LEGAL THEORY FOR ANY SPECIAL, INCIDENTAL, CONSEQUENTIAL, PUNITIVE OR
+    EXEMPLARY DAMAGES ARISING OUT OF THIS LICENSE OR THE USE OF THE WORK,
+    EVEN IF LICENSOR HAS BEEN ADVISED OF THE POSSIBILITY OF SUCH DAMAGES.
+
+    7. Termination
+
+    This License and the rights granted hereunder will terminate
+    automatically upon any breach by You of the terms of this License.
+    Individuals or entities who have received Adaptations or Collections
+    from You under this License, however, will not have their licenses
+    terminated provided such individuals or entities remain in full
+    compliance with those licenses. Sections 1, 2, 5, 6, 7, and 8 will
+    survive any termination of this License. Subject to the above terms
+    and conditions, the license granted here is perpetual (for the
+    duration of the applicable copyright in the Work). Notwithstanding the
+    above, Licensor reserves the right to release the Work under different
+    license terms or to stop distributing the Work at any time; provided,
+    however that any such election will not serve to withdraw this License
+    (or any other license that has been, or is required to be, granted
+    under the terms of this License), and this License will continue in
+    full force and effect unless terminated as stated above. 8.
+    Miscellaneous
+
+    Each time You Distribute or Publicly Perform the Work or a Collection,
+    the Licensor offers to the recipient a license to the Work on the same
+    terms and conditions as the license granted to You under this License.
+    Each time You Distribute or Publicly Perform an Adaptation, Licensor
+    offers to the recipient a license to the original Work on the same
+    terms and conditions as the license granted to You under this License.
+    If any provision of this License is invalid or unenforceable under
+    applicable law, it shall not affect the validity or enforceability of
+    the remainder of the terms of this License, and without further action
+    by the parties to this agreement, such provision shall be reformed to
+    the minimum extent necessary to make such provision valid and
+    enforceable. No term or provision of this License shall be deemed
+    waived and no breach consented to unless such waiver or consent shall
+    be in writing and signed by the party to be charged with such waiver
+    or consent. This License constitutes the entire agreement between the
+    parties with respect to the Work licensed here. There are no
+    understandings, agreements or representations with respect to the Work
+    not specified here. Licensor shall not be bound by any additional
+    provisions that may appear in any communication from You. This License
+    may not be modified without the mutual written agreement of the
+    Licensor and You. The rights granted under, and the subject matter
+    referenced, in this License were drafted utilizing the terminology of
+    the Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works
+    (as amended on September 28, 1979), the Rome Convention of 1961, the
+    WIPO Copyright Treaty of 1996, the WIPO Performances and Phonograms
+    Treaty of 1996 and the Universal Copyright Convention (as revised on
+    July 24, 1971). These rights and subject matter take effect in the
+    relevant jurisdiction in which the License terms are sought to be
+    enforced according to the corresponding provisions of the
+    implementation of those treaty provisions in the applicable national
+    law. If the standard suite of rights granted under applicable
+    copyright law includes additional rights not granted under this
+    License, such additional rights are deemed to be included in the
+    License; this License is not intended to restrict the license of any
+    rights under applicable law. Creative Commons Notice
+
+    Creative Commons is not a party to this License, and makes no warranty
+    whatsoever in connection with the Work. Creative Commons will not be
+    liable to You or any party on any legal theory for any damages
+    whatsoever, including without limitation any general, special,
+    incidental or consequential damages arising in connection to this
+    license. Notwithstanding the foregoing two (2) sentences, if Creative
+    Commons has expressly identified itself as the Licensor hereunder, it
+    shall have all rights and obligations of Licensor.
+
+    Except for the limited purpose of indicating to the public that the
+    Work is licensed under the CCPL, Creative Commons does not authorize
+    the use by either party of the trademark "Creative Commons" or any
+    related trademark or logo of Creative Commons without the prior
+    written consent of Creative Commons. Any permitted use will be in
+    compliance with Creative Commons' then-current trademark usage
+    guidelines, as may be published on its website or otherwise made
+    available upon request from time to time. For the avoidance of doubt,
+    this trademark restriction does not form part of the License.
+
+    Creative Commons may be contacted at http://creativecommons.org/.
+
+    */
+}
diff --git a/src/Faker/Provider/uk_UA/Text.php b/src/Faker/Provider/uk_UA/Text.php
new file mode 100644
index 0000000000..38f686bfaf
--- /dev/null
+++ b/src/Faker/Provider/uk_UA/Text.php
@@ -0,0 +1,4512 @@
+<?php
+
+namespace Faker\Provider\uk_UA;
+
+class Text extends \Faker\Provider\Text
+{
+    /**
+     * From uk.wikisource.org
+     *
+     * Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike,
+     * також можуть діяти додаткові умови. Детальніше див. Умови використання.
+     *
+     *
+     * Title: Захар Беркут
+     *
+     * Author: Іван Франко
+     *
+     * Posting Date: July 19, 2007
+     * Release Date: 1882
+     * [Last updated: November 14, 2012]
+     *
+     * Language: Ukrainian
+     *
+     * @licence Creative Commons Attribution-ShareAlike https://creativecommons.org/licenses/by-sa/3.0/deed.ru
+     * @see     https://wikimediafoundation.org/wiki/Terms_of_Use/
+     * @link    http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BA%D1%83%D1%82
+     * @var string
+     */
+    protected static $baseText = <<<'EOT'
+
+I
+
+Cумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині! Правда, і Стрий, і Опір
+однаково миють її рінисті зелені узбережжя, луги її однаково
+покриваються весною травами та цвітами, і в її лазуровім, чистім
+повітрі однаково плавле та колесує орел беркут, як і перед давніми
+віками. Але все інше як же змінилося!
+
+І ліси, і села, і люди! Що давно ліси густі, непрохідні закривали
+майже весь її простір, окрім високих полонин, сходили в долину аж над
+самі ріки,- тепер вони, мов сніг на сонці, стопилися, зрідли, змаліли,
+декуди пощезали, лишаючи по собі лисі облази; інде знов із них
+остоялися лише пообсмалювані пеньки, а з-між них де-де несміло
+виростає нужденна смеречина або ще нужденніший яловець. Що давно тихо
+тут було, не чути ніякого голосу, крім вівчарської трембіти десь на
+далекій полонині або рику дикого тура чи оленя в гущавинах,- тепер на
+полонині гейкають воларі, а в ярах і дебрях галюкають рубачі, трачі й
+ґонтарі, ненастанно, мов невмирущий черв, підгризаючи та підтинаючи
+красу тухольських гір - столітні ялиці та смереки, і або спускаючи
+
+їх, потятих на великі ботюки, долі потоками до нових парових тартаків,
+або таки на місці ріжучи на дошки та на ґонти.
+
+Але найбільше змінилися люди. Зверха глянувши, то немовби змоглася між
+ними «культура», але на ділі виходить, що змоглося тільки їх число.
+Сіл і присілків більше, хат по селах більше, але зате по хатах
+убожество більше і нужда більша. Народ нужденний, прибитий, понурий,
+супроти чужих несмілий
+
+і недотепний. Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким
+робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада. Не так тут колись
+було! Хоч менше народу, та зате що за народ! Що за життя кипіло в тих
+горах, серед тих непрохідних борів у стіп могутнього Зелеменя! Лиха
+доля довгі віки знущалася над тим народом. Тяжкі удари підкопали його
+добробут, нужда зломила його свобідну, здорову вдачу, і нині тільки
+неясні, давні спомини нагадують правнукам щасливіше життя предків. І
+коли часом стара бабуся, сидячи в запічку та прядучи грубу вовну,
+почне розповідати дрібним унукам про давню давнину, про напади
+монголів-песиголовців і про тухольського ватажка Беркута,- діти
+слухають тривожно, в їх сивих оченятах блискотять сльози. А коли
+скінчиться дивовижна повість, то малі й старі, зітхаючи, шепчуть: «Ах,
+яка ж то красна байка!»
+
+- Так, так,говорить бабуся, похитуючи головою,так, так, дітоньки! Для
+- нас то байка, а колись то правда була!
+
+- А не знати, чи вернуться ще коли такі часи,закидає дехто старший.
+
+- Говорять старі люди, що ще колись вернуться, але, мабуть, аж перед
+- кінцем світу.
+
+Сумно і непривітно тепер в вашій Тухольщині! Казкою видається повість
+про давні часи і давніх людей. Вірити не хотяіь нинішні люди, що
+виросли в нужді й притиску, в тисячолітніх путах і залежностях. Але
+нехай собі! Думка поета летить у ті давні часи, оживляє давніх людей,
+а в кого серце чисте і щиро- людське чуття, той і в них побачить своїх
+братів, живих людей, а в життю їх, хоч і як неподібнім до нашого,
+догляне не одно таке, що може бути пожадане і для наших «культурних»
+часів.
+
+Було се 1241 року. Весна стояла в тухольських горах.
+
+Одної прегарної днини лунали лісисті пригірки Зеле-меня голосами
+стрілецьких рогів і криками численних стрільців.
+
+Се новий тухольський боярин, Тугар Вовк, справляв великі лови на грубу
+звірину. Він святкував почин свого нового життя,- бо недавно князь
+Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одно
+пригір'я Зе-леменя; недавно він появився в тих горах і побудував собі
+гарну хату, і оце першу учту справляє, знайомиться з довколичними
+боярами. По учті рушили на лови в ту- хольські ліси.
+
+Лови на грубого звіра - то не забавка, то боротьба тяжка, не раз
+кровава, не раз на життя і смерть. Тури, медведі дики - се небезпечні
+противники; стрілами з луків рідко кому удасться повалити такого
+звіра; навіть рогатиною, яку кидалось на противника при відповіднім
+приближенню, нелегко дати йому раду. Тож остатньою і рішучою зброєю
+було важке копіє, яким треба було влу чити противника зблизька.
+власноручно, з цілою силою, відразу. Схиблений удар - і життю борця
+грозила велика небезпека, коли йому не вдалось в остатній хвилі
+сховатись у безпечну криївку і добути меча або тяжкого топора для
+своєї оборони.
+
+Не диво, отже, що Тугар зі своїми гістьми вибирався на лови, мов на
+війну, з запасом стріл і рогатин, зі слугами й запасами живності,
+навіть з досвідним знахарем, що вмів замовляти рани. Не диво також, що
+Тугар і його гості були в повній рицарській зброї, окрім панцирів, бо
+ті спиняли би їх у ході по ломах та гущавинах. Те тільки диво, що й
+Тугарова донька Мирослава, не поки-даючись батька, посміла також
+вирушити разом з гістьми на лови. Тухольські громадяни, видячи її, як
+їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед
+коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима, поговорюючи:
+
+- От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І, певно, ліпший з неї би був
+- муж, ніж її батько!
+
+А се, певно, була немала похвала, бо Тугар Вовк був мужчина, як дуб.
+
+Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним
+волоссям, він і сам по-добав на одного з тих злющих тухольських
+медведів, яких їхав воювати. Але ж бо й донька його Мирослава була
+дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані про її
+добре серце - в тім згляді багато її ровесниць могло стати з нею
+нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. Але в чім не мала вона
+пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого
+поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості,
+властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з
+супротивними обставинами. Зараз з першого разу видно було, що
+Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім
+прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями
+обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того, ще зараз при
+народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку
+направляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб
+розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її
+палку натуру, привчив її владати рицарського зброєю, зносити всякі
+невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй
+прихопилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим краще
+проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри
+все те Мирослава ніколи не переставала бути жен-щиною: ніжною, доброю,
+з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у
+таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,- той
+довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу,- тому вони
+пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя, так, як
+весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов.
+
+Вже третій день тривали лови. Багато оленів-рогачів і чорногривих
+турів лягло головами від стріл і ратищ боярських. Над шумним гірським
+потоком, на зеленій поляні серед лісу стояли шатра ловців, курілися
+раз у раз величезні огнища, де висіли на гаках кітли, оберталися
+рожна, де варилось і пеклось м'ясиво вбитої дичини для гостей.
+Нинішній, остатній, день ловів мав бути посвячений самому головному,
+та заразом і найбільше небезпечному ділу - ловам на медведів.
+
+На стрімкім пригірку, відділенім від інших страшними дебрями, порослім
+густо величезними буками та смереками, покритім ломами й обвалищами
+дерев, було віддавна головне леговище медведів. Тут, як твердив
+тухольський провідник, молодий гірняк Максим Беркут, гніздилася
+медведяча матка. Відси дикі звірі розносили пострах на цілу околицю і
+на всі полонини. І хоч не раз удавалось смілим вівчарям забити одного
+або другого стрілами та топорами або завабити під сліп, де йому ламала
+крижі важка колода, спадаючи вниз,- то все-таки число їх було надто
+велике, щоб із того була значна полегша для околиці. То й не дивно, що
+коли новоприбулий боярин Тугар Вовк оповістив тухольцям, що хотів би
+зробити великі лови на медведів і просить дати йому провідника, вони
+не тільки дали йому на провідника першого удальця на всю
+
+Тухольську верховину Максима Беркута, сина тухольського бесідника
+Захара, але, крім того, вирядили з власної волі цілий відділ пасем-ців
+з луками й ратищами для помочі зібраним боярам. Ціла та громада мала
+обступити медведяче леговище і очистити його доразу від поганого
+звіра.
+
+Від самого досвіта в ловецькім таборі великий рух і тривожне
+дожидання.
+
+Боярські слуги від півночі звивалися, приготовляючи для гостей їду на
+цілий день, наповнюючи шипучим медом і яблучником "подорожні баклаги.
+
+Тухольські пасемці й собі готовились, острячи ножі та тесаки, обуваючи
+міцні жуброві постоли і складаючи в невеличкі дорожні бесаги печене
+м'ясо, паляниці, сир і все, що могло понадобитися в цілоденній трудній
+переправі.
+
+Максим Беркут, який аж нині, супроти найважнішого і найтяжчого діла,
+почув себе вповні самим собою, вповні начальником сеї невеличкої
+армії, зарядясував з правдиво начальницькою вважливістю й повагою все,
+що належало до діла, нічого не забуваючи, ні з чим не кваплячись, але
+й ні з чим не опізню-ючись. Все у нього виходило в свій час і на своїм
+місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди
+вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами-тухольцями, чи
+між боярами, чи між слугами, Максим Беркут усюди був однаковий -
+спокійний, свобідний в рухах
+
+і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним так само,
+як він з ними, сво-бідно, несилувано, сміялись і жартували з ним, а
+проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо,
+немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська
+служба, хоч далеко не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в
+поводженню, далеко похіпніша з одних гордо висміватися, а перед
+другими низенько хилитися, все ж таки поважала Максима Беркута за його
+звичайність і розсудливість і, хоч не без до-тинків та жартів, таки
+робила те, що він казав. А й самі бояри, по більшій часті люди горді,
+воєнні, що нерадо бачили «смерда» в своїм товаристві, та й то ще
+смерда, що вважав їх чимось немов собі рівним,- і вони тепер не
+показували надто виразно своєї неохоти і виповнювали розпорядження
+молодого провідника, маючи на кож-дім кроці нагоду переконатися, що ті
+розпорядження були зовсім розумні, такі, як треба.
+
+Ще сонечко не зараз мало сходити, а вже ловецьке товариство вирушило з
+табору. Глибока тиша стояла над горами; нічні сумерки дрімали під
+темно- зеленими коронами смерек; на густім, чепіргатім листю папороті
+висіли краплі роси; повзучі зелені поясники вилися попід ноги,
+плуталися поміж корінням величезних вивертів, спліталися в непрохідні
+клебуки з корчами гнучкої, колючої ожини та з сплетами дикого пнучого
+хмелю. З пропадистих, чорних, мов горла безодні, дебрів піднімалася
+сивими туманами пара - знак, що на дні тих дебрів плили невеличкі
+лісові потоки. Повітря в лісі напоєне було тою парою й запахом живиці;
+воно захоплювало дух, немовбито ширших грудей треба було, щоб дихати
+ним свобідно.
+
+Мовчки пробиралася ловецька дружина непрохідними нетрями, дебрями й
+ломами без стежки, без ніяких провідних знаків у тьмавій гущавині.
+Попереду йшов Максим Беркут, а за ним Тугар Вовк і інші бояри. Обік
+Ту-гара йшла його донька Мирослава. Позаду йшли тухоль-ські пасемці.
+Всі йшли озираючись і надслухували пильно.
+
+Ліс починав оживати денним життям. Пестропера сойка хрипіла в вершках
+смерек, зелена жовна, причепив-шися до пня тут же над головами
+прохожих, довбала своїм залізним дзьобом кору; в далеких зворах чути
+було рик турів і виття вовків. Медведі в ту пору, наївши-ся, дрімали
+під ломами на моховій постелі. Стадо диків рохкало десь у дебрі,
+холодячися в студенім намулі.
+
+Може, годину йшло товариство тою трудною, нетоптаною дорогою. Всі
+дихали важко, ледве можучи наловити грудьми повітря, всі отирали
+краплистий піт із лиць. Максим частенько озирався позад себе. Він
+зразу противний був тому, щоб і женщина йшла разом з мужами в той
+небезпечний похід, але Мирослава уперлася. Вона ж перший раз була на
+таких великих ловах і мала би для бог зна яких трудностей занехати
+найкращу їх частину!
+
+Ніякі Максимові докази про трудності дороги, про небезпеки на
+становищі, про силу й лютість звіра не могли переконати її. «Тим
+ліпше! Тим ліпше!» - говорила вона з таким смілим поглядом, з таким
+солодким усміхом, що
+
+Максим, мов очарований, не міг нічого більше сказати. І батько, що
+зразу також радив Мирославі лишитися в таборі, вкінці мусив уступити
+її просьбам.
+
+З подивом глядів тепер Максим, як ота незвичайна женщина поровень з
+найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги, як
+легко перескакувала гнилі ломи і величезні грами, яким певним кроком
+ішла понад урвища, горі стрімкими дебрями, просковзу-вала поміж
+виверти, і при тім так безпечно, так невтоми-мо, що Максимові
+здавалося, що вона хіба на яких чудових крилах уноситься. Він глядів
+на се й не міг нагля-дітися.
+
+«Дивна дівчина! - думалось йому раз по разу.- Такої я ще й не видав
+«ніколи!»
+
+Ось уже прийшли на місце. Медведяче леговище - то був високий, тільки
+від південного боку з трудом доступний горб, покритий грубезними
+буками й смереками, завалений вивертами й ломами. Від півночі, заходу
+і сходу вхід 1 вихід замикали високі скалисті стіни, немов величезною
+сокирою вирубані з тіла велетня Зелеменя і відсунені від нього на
+кільканадцять сажнів; сподом попід ті стіни вузькою щілиною шумів і
+пінився студе-ний гірський потік.
+
+Таке положення улегшувало нашим ловцям роботу; вони потребували тільки
+обсадити не надто широкий плай від південного боку і тим плаєм
+доступати чимраз далі догори, а звір, не маючи іншого виходу, мусив
+конечно попастися в їх руки і на їх ратища.
+
+Опинившися на тім важнім, хоч дуже небезпечнім плаю, Максим Беркут
+велів товариству на хвилю розло-житися і спочити, аби набрати сил до
+трудного діла. Сонце сходило, але гілля смерек і сусідні горби
+заслоню-вали його вид.
+
+По короткім віддиху Максим почав розставляти ловців у два ряди так,
+аби вповні обсадити плай. Доки плай ще вузький, кождому ловцеві
+прийдеться стояти о п'ять кроків від другого; але дальше вгорі, де
+плай розширяється в цілу споховасту площину, там прийдеться ловцям
+ширше розступитися. Одно тільки клопотало його: що зробити з
+Мирославом, яка конче хотіла й собі стояти на окремім становищі, а не
+при боці свого батька.
+
+- А що ж то я гірша отсих твоїх пасемців? говорила вона, рум'яніючись,
+- мов рожа, до Максима.їх ти ставиш на становищі, а мене не хочеш… Ні,
+- сього не буде! І для мого батька се був би стид, коли б нас двоз
+- стояло на однім становищі! Правда, батеньку?
+
+Тугар Вовк не міг їй супротивитися. Максим почав говорити їй про
+небезпеку, про силу й лютість розжертого звіра, але вона зацитькала
+його:
+
+- А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і
+- топором? Ану, нехай котрий-будь із твоїх ласемців спробує зо мною
+- порівнятися,побачимо, хто дужчий!
+
+Максим вкінці замовк і мусив учинити її волю. Та й чи міг спротивитися
+тій дивній, чарівній дівчині? Він хотів хоч становище визначити їй
+найменше небезпечне, але, на лихо, сього не можна було зробити, бо тут
+усі становища були однаково небезпечні. Розстановивши ціле товариство,
+Максим дав ось який розпорядок:
+
+- Тепер помолімся, кому хто знає, а потім разом заграймо в роги. Се
+- буде перший знак і сполошить звіра. Потім підемо горі плаєм і
+- станемо аж там, де він розширюється. Там мої товариші лишаться
+- пильнувати виходу, щоб ані один звір не уйшов, а ви, бояри, підете
+- дальше, до самого матчиного леговища!
+
+В добру хвилю по тім залунали ліси й полонини хрипливим ревом жубрових
+рогів. Немов величезна хвиля, покотився голос по лісах і зворах,
+розбиваючися, глухнучи, то знов подвоюючись. Пробуркалися ліси.
+
+Заскиглила каня над верховіттям смереки; зляканий беркут, широко
+розмахуючи крилами, піднявся на воздухи; захрустів звір поміж ломами,
+шукаючи безпечної криївки. Нараз рик рогів утих і ловці пустилися в
+дорогу горі плаєм. Усіх серця билися живіше ожиданням незвісних
+небезпек, бою і побіди. Обережно пробирались вони рядами; передом ряд
+боярський, за ним парубоцький ряд;
+
+Максим ішов попереду, пильно надслухаючи та слідячи звірину. Цар
+ломів, медвідь, ще не показувався.
+
+Дійшли вже до самого найвужчого гирла, поза яким плай розширювався в
+велику споховасту площину. Ловці знов тут зупинилися на розказ
+Максима, і знов загриміли ще з більшою силою жуброві роги, розносячи
+тривогу в сумрачні медведячі гаври. Раптом затріщав лім недалеко, за
+величезною купою грубих перегнилих вивертів.
+
+- Бачність! скрикнув Максим.Звір наближається!
+
+Ледве сказав ті слова, коли втім крізь велику щілину між двома
+переверненими пнями просунулася пелехата, величезна голова, і двоє
+сірих очей напівпікаво, напів-тривожно вдивлялися в Тугара Вовка, що
+стояв на своїм становищі, якраз о яких десять кроків перед щілиною.
+Тугар був старий вояк і старий ловець,- він не знав, що то тривога.
+Тож, не говорячи ані слова, не відзиваючись ні до ксго, він вихопив
+важку залізну стрілу з сагайдака, положив на лук і намірявся до звіра.
+
+- Міряй в око, боярине! шепнув з-позаду Максим. Хвилька тривожної
+- мовчанки свиснула стріла і заревів звір мов скажений, кинувши собою
+- взад.
+
+І хоть через те щез він ловцям з очей, скрившися за купою вивертів, то
+ревіт його не втихав і не втихало скажене ше-метання.
+
+- Далі за ним! крикнув Тугар Вовк і кинувся до щілини, кудою щез
+- медвідь.
+
+Рівночасно два бояри вже видряпалися були на верх виверту, вже
+попіднімали свої ратища і старались дати їм відповідний розмах, аби
+доконати звіра. Тугар
+
+Вовк, стоячи в щілині, пустив у нього другою стрілою. Звір заревів ще
+дужче і кинувся втікати, але очі його заплили кров'ю, він не міг
+знайти виходу і розщибав собою о дерева. Ратище одного боярина впилось
+йому між ребра, але не завдало смертельної рани. Дикий рик раненого
+медведя розлягався чимраз дужче. В розпуці він підводився на задні
+лапи, обтирав собі кров з очей, рвав і кидав галуззям наперед себе,
+але дарма; одно його око прошиблене було стрілою, а друге раз у раз
+запливало кров'ю наново.
+
+Шемечучись наосліп довкола, звір наблизився знов до Гугара Вовка. Той
+відкинув лук і, причаївшися за виваленим коренем, ухопив обіруч свій
+важкий топір і, коли медвідь, мацаючи, добирався до знайомої собі
+щілини, він з усього розмаху цюкнув його згори в голову, аж череп
+розколовся надвоє, мов розбита тиква. Бризнув кровавий мозок на
+боярина, тихо, без рику повалився звір додолу. Радісно заревли труби
+бояр на знак першої побіди.
+
+Звіра витягнено з-поміж вивертів і обдерто зі шкури. Тоді бояри рушили
+дальше, в гущавину. Сонце вже піднялось на небі і меркотіло крізь
+гілляки, мов скісні золоті нитки та пасма. Ловці йшли тепер геть-геть
+веселіше, перехвалюючися своєю відвагою й силою.
+
+- Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду тухольському
+- медведеві! говорив Тугар Вовк, радіючи.
+
+Максим Беркут слухав тих перехвалок і сам не знав, чому йому жаль
+зробилося тухольського медведя.
+
+- Що ж,сказав він,дурна звірюка той медвідь, самотою держиться. Якби
+- вони зібралися докупи, то хто знає, чи й стадо вовків дало би їм
+- раду.
+
+Тугар позирнув на нього гнівно, але не сказав нічого. Ловці обережно
+поступали дальше, дряпаючись по вивертах, перескакуючи з пня на пень,
+западаючи не раз по пояс у порохно та ломи.
+
+Посеред тих звалищ величної природи виднілися подекуди медведячі
+стежки, протоптані від давніх-давен, вузькі, але добре втоптані, густо
+засіяні вибіленими кістками баранів, оленів та всякої іншої звірини.
+Максим держався тепер позаду бояр; він раз за разом обходив усі
+становища, осмотрював сліди, щоб догадатися, чи вони свіжі, чи ні,
+підпомагав, заохочував утомлених,- і тільки на нім однім не знати було
+ніякої втоми. З подивом позирала на нього
+
+Мирослава, коли він переходив коло неї, і хоч багато досі видала вона
+молодців і сильних, і смілих, але такого, як Максим, що сполучав би в
+собі всі прикмети сильного робітника, рицаря і начальника,- такого їй
+досі не траплялося бачити.
+
+Нараз захрустів лім і грізно-люто випав на ловців величезний медвідь.
+Він біг зразу на чотирьох лапах, але, побачивши перед собою ворогів,
+звівся на задні лапи, а в передні вхопив бурею відламаний буковий
+конар, викручуючи ним довкола себе і видаючи час від часу з горла
+уриваний, немов визиваючий рик.
+
+На становищі супроти звіра були два підгірські бояри, з тих, що
+найголосніше перехвалювалися і хотіли перед усіми показатися
+мисливцями. Побачивши страшного ворога тут же перед собою, вони
+зблідли й затремтіли. Але скритися, тікати не уходило,- треба було
+ставити чоло, будь-що-будь. Дві стріли вилетіли рівночасно з двох
+луків, але одна хибила, свиснувши медведеві понад вуха, а друга
+влучила звіра в бік, не зранивши значно, а тільки роздразнивши
+безмірно. Величезним скоком підплигнув медвідь і шпурнув на одного
+ловця свою зброю - буковий копар, який зі страшною силою гепнувся о
+дерево. Тоді, не зупиняючись ані на хвильку і не даючи ворогам часу до
+намислу, медвідь кинувся на одного з них, що саме стояв па його
+протоптаній стежці. Ратище блисло в тремтячій руці боярина,- він хотів
+кинути ним на звіра.
+
+- Не кидай! крикнув тривожно Максим, надбігаючи і ведучи з собою поміч
+- загроженим боярам Тугара Вовка і ще одного боярина.Не кидай ратище,
+- але настав поприбіч і боронися!
+
+Але боярин не слухав і кинув ратище на звіра. Розмах був невеликий,
+рука боярина тремтіла, медвідь був уже на яких п'ять кроків,- от і не
+диво, що ратище слабо зранило звіра в передню лопатку. Вхопив медвідь
+дрючину, розломив її і зі страшним риком кинувся на свого ворога. Той
+держав уже в руках простого, на оба боки острого меча, що його називав
+медвідником, і готовився віпхнути його вістря в груди звірові. Але
+вістря поховз-лося по кості
+
+і застряло в лопатці, і звір ухопив боярина в свої страшні, залізні
+обійми.
+
+Страшенно скрикнула нещаслива жертва; захрустіли кості під медведячими
+губами. Ціла та страшна і дрожжю проймаюча подія скоїлася так раптово,
+так несподівано, що, заким Максим міг надбігти з підмогою, вже боярин,
+хриплячи в передсмертних судорогах, лежав на землі, а над ним стояв
+кровавий медвідь, вискаливши свої страшенні зуби і ревучи на весь ліс
+з болю від одержаних ран.
+
+Дрож пройшла у всіх по тілі на той вид; бояри стали мов укопані.
+Тільки
+
+Максим спокійно наложив стрілу на свій роговий лук, підійшов два кроки
+ближче до мед-ведя і, прицілившися одну хвилину, пустив йому стрілу
+просто в серце. Мов ножем перетятий, урвався рик звіра, і він
+повалився трупом на землю.
+
+Не ревіли роги, не лунали веселі оклики по тій новій побіді. Бояри,
+покинувши свої становища, збіглися на місце нещастя. Хоч і як вони
+були загартовані в війнах, привикли бачити смерть біля себе, але вид
+кровавого, потрощеного та пошарпаного трупа витиснув із усіх грудей
+важкий зойк.
+
+Мирослава вхопилась за груди і відвернула очі. Тухольські пасемці на
+сплетені з галуззя мари положили трупа, а за ним потягли і медведя.
+Понура мовчанка залягла над товариством. Велика калюжа крові
+блискотіла до сонця і нагадувала всім, що тут іще перед хвилею стояв
+живий чоловік, батько дітям, веселий, охочий і повний надії, а тепер з
+нього лишилася лише безформна купа кровавого м'яса. У великої часті
+бояр відійшла охота до ловів.
+
+- Цур їм, тим проклятим медведям! говорили деякі.Нехай тут хоч жиють,
+- хоч гинуть собі, чи ж нам для них наражувати своє життя?
+
+Але Тугар Вовк, а особливо Мирослава й Максим, налягали конче, аби
+кінчити розпочате діло. Бояри вкінці пристали, але якось дуже не раді
+були вертати на свої становища.
+
+- Позвольте мені, бояри, слово сказати,заговорив до них Максим.Мої
+- товариші-тухольці замкнули вихід і не пустять ані одного звіра
+- відси. Тим-то нам не потрібно розходитися віддалік одним від одних.
+- Найліпше буде, думаю, розділитися нам на дві ровти і йти понад самі
+- краї пропасті по обох боках. Так ми зможемо найліпше зігнати все до
+- середини, а там разом з тухольськи-ми пасемцями обступимо густою
+- лавою і вистріляємо до одного.
+
+- Авжеж, авжеж, що так ліпшеї крикнули деякі бояри, не бачачи
+- насмішливого усміху, що перелетів по устах Максима.
+
+Тоді товариство розділилося. Одну ровту провадив Тугар Вовк, а другу
+
+Максим. Мирослава з власної охоти прилучилася до другої ровти, хоч і
+сама не могла собі вияснити, для чого. Мабуть, шукала небезпеки, бо
+Максим виразно казав, що дорога другої ровти небезпечніша.
+
+Знов заграли роги, і обі ровти розійшлися. Ловці йшли де парами, де
+одинцем, то сходячись, то розходячись, щоб вишукувати дорогу. Купами
+йти було зовсім неможливо. Зближались уже до самого верха; верх сам
+був голий, але понижче був цілий вал каміння, звалищ і вивертів. Туди
+пройти було найтрудніше і найнебезпечніше.
+
+В однім місці стирчала купа звалищ, мов висока башта. Ломаччя, каміння
+і навіяне від давніх-давен листя загороджувало, бачилось, усякий
+приступ до природної твердині. Максим поповз понад самим краєм
+глибочезної пропасті, чіпляючись де-де моху та скальних обривів, щоб
+туди винайти прохід. Бояри ж, не навиклі до таких неприступних і
+карколомних доріг, пішли здовж валу, надіючись найти далі перерву і
+обійти його.
+
+Мирослава зупинилася, немов щось держало її близ Максима; Гі бистрі
+очі вдавлювалися пильно в настобур-чену перед нею стіну лому, шукаючи
+хоч би й як трудного проходу. Недовго так і вдивлялася, але сміло
+почала вдиратися на великі кам'яні брили та виверти, що завалювали
+прохід. Стала на версі і гордо озирнулася довкола. Бояри відійшли вже
+були досить далеко, Максима не видно, а перед нею безладна сутолока
+скал та ломів, через яку, бачилось, прохід був неможливий. Але ні! Он
+там, трохи віддалік, лежить величезна смерека кладкою понад те пекло,-
+туди безпечно можна перейти до вершка!
+
+Недовго думаючи, Мирослава пустилася на ту кладку. А вступаючи на неї,
+ще раз озирнулася і, горда зі свого відкриття, приложила гарно точений
+ріг до своїх коралових уст і затрубила на весь ліс. Луна покотилася
+полонинами, розбиваючись у дебрях та зворах чимраз на більше часток,
+аж поки не сконала десь у далеких, недоступних гущавинах. На голос
+Мирославиного рога відізвався здалека ріг її батька, а там і роги
+інших бояр. Ще хвильку завагувалася Мирослава, стоячи високо на
+виверті. Смерека була дуже стара і наскрізь порохнява, а всподу, в
+непроглядній гущавині ломів, здавалось їй, що чує легкий хрускіт і
+муркотання. Прислухалася ліпше - не чути нічого. Тоді вона сміло
+ступила на свою кладку. Але ледве уйшла з п'ять кроків, коли разом
+затріщала перетрупішіла смерека, зламалася під ногами Мирослави, і
+сміла дівчина враз із перегнилим грамом упала додолу, в ломи та
+звалища.
+
+Впала на ноги, не попускаючись своєї зброї. В руках стискала сильно
+сріблом оковане ратище; через плечі у неї висіли міцний лук і сагайдак
+зі стрілами, а за гарним шкіряним поясом, що мов вилитий обхапував її
+стрункий дівочий стан, застромлений був топір і широкий мисливський
+ніж з кістяними черенцями.
+
+Звалившись несподівано в тьмаву пропасть, вона, проте, не почула ані
+на хвилю страху, а тільки почала озиратися довкола, щоб догледіти який
+вихід.
+
+Зразу не могла нічого виразно добачити, але швидко її очі привикли до
+півсумерку, і тоді побачила такий вид, котрий і найсмілішого міг
+перейняти смертельною тривогою. Не далі як на п'ять кроків перед нею
+лежала величезна медведиця в гнізді коло своїх молодих і гнівними,
+зеленкуватими очима гляділа на несподіваного гостя. Мирослава
+затремтіла. Чи вдаватися в боротьбу зі страшним звіром, чи шукати
+виходу і спровадити поміч? Але нелегко було знайти вихід: довкола
+їжилися ломи й обриви скал, і хоч перелізти через них з тяжким трудом
+було би можна, то на очах дикого звіра була така робота крайнє
+небезпечна. Недовго надумуючись, рішилася
+
+Мирослава не зачіпати звіра, лиш боронитися в разі нападу, а тим часом
+дати трубою тривожний знак і закликати поміч. Але скоро тільки вона
+затрубила, медведиця схопилася з леговища і, виючи, кинулась до неї.
+Не час було
+
+Мирославі братися до лука,- звір був надто близько. Вона вхопила обома
+руками ратище і, опершись плечима о кам'яний облаз, наставила його
+насупротив медведиці. Звір, побачивши блискуче залізне вістря,
+зупинився.
+
+Обі неприятельки стояли так довгу хвилю, не зводячи ока одна з одної,
+не схибляючи ані одним рухом зі свого становища. Мирослава не сміла
+перша нападати на медведицю; медведиця знов шукала очима, куди би
+напасти на ворога. Раптом медведиця вхопила в передні лапи великий
+камінь і, зводячись на задні ноги, хотіла шпурнути ним на Мирославу.
+Але в тій самій хвилі, коли зводилася на задні ноги, Мирослава одним
+могучим рухом пхнула їй ратище між передні лопатки. Рикнула страшенно
+медведиця і перевернулась горілиць, обіллявшися кров'ю. Але рана не
+була смертельна, і медведиця швидко зірвалася на ноги. Кров текла з
+неї, та, незважаючи на біль, вона знов кинулася на Мирославу.
+Небезпека була страшна. Розжертий звір садив просто, грозячи вже тепер
+своїми страшними зубами. Один рятунок для Мирослави був - видряпатися
+на облаз, о котрий була оперта плечима. Хвилька, один рух - і вона
+стояла на облазі. На серці в неї полегшало,- тепер її положення не
+було таке небезпечне, бо в разі нападу могла вдарити звіра згори. Та
+ледве
+
+Мирослава могла дослідити, що робить медведиця, а вже звірюка стояла
+близько неї на камені, ревучи грізно і рознявши закровавлену пащеку.
+Зимний піт виступив на чолі Мирослави; вона бачила, що тепер настала
+рішуча хвиля, що на тій вузькій кам'яній плиті мусить розігратися
+боротьба на життя і смерть
+
+і що того буде побіда, хто зможе вдержатися на іім становищі й
+зіпхнути з нього противника. Медведиця була вже близько; Мирослава
+пробувала заставитися від неї ратищем, але медведиця вхопила дрючину
+зубами і шарпнула її так сильно, що мало не зіпхнула Мирославу з
+каменя; ратище виховзлось їй із рук, і звір кинув ним геть у ломи.
+
+«Тепер прийдеться загибати?» - блиснуло в думці в Мирослави, але
+«відвага не покинула її. Вона вхопила обома руками топір і стала міцно
+«до остатньої оборони. Звір сунув чимраз ближче: гарячий його віддих
+«чула вже Мирослава на своїм лиці; мохната лапа, насторожена острими
+«кігтями, грозила її груді; ще хвиля - і їй довелось би, пошарпаній,
+«кровавій, упасти з каменя, бо топорище було закоротке супроти лап
+«величезного звіра.
+
+- Рятунку! скрикнула у смертельній тривозі Мирослава, і в тій хвилі
+- понад її головою блиснуло ратище і пхнута в горло медведиця, мов
+- колода, впала з каменя. В щілині кам'яних звалищ понад головою
+- Мирослави показалось радісне» живим огнем палаюче лице Максима
+- Беркута. Один вдячний погляд урятованої дівчини пройняв Максима
+- наскрізь. Але слова не було між ним ані одного. На те не було часу.
+- Медведиця ще жила і, ревучи, зірвалася з місця.
+
+Одним скоком була вона коло своїх молодих, що, не розуміючи цілої тої
+боротьби, бавилися і переверталися в гнізді. Обнюхавши їх, медведиця
+кинулася знов до Мирослави. На се Мирослава була приготована і,
+піднявши обіруч топір, одним замахом розрубала ним голову медведиці.
+Впала опосочена звірюка і, метнувши собою кілька разів у боки,
+сконала.
+
+Тим часом і Максим, продертися крізь навалені ломи, станув обік
+Мирослави.
+
+В очах дівчини заблисли дві перлові сльози, і, не кажучи ані слова,
+вона гаряче стиснула руку свого порятівника. Максим чогось немов
+змішався, почервонів, спустив очі і, зупиняючись, проговорив:
+
+- Я чув твій тривожний знак… але не знав, де ти… Богу дякувати, що й
+- так додряпався!
+
+Мирослава все ще стояла на місці, держачи руку гарного парубка в своїй
+руці і дивлячись у його хороше, сонцем опалене і здоровим рум'янцем
+осяяне, одверте, щире лице. В тій хвилі вона не почувала нічого, крім
+вдячності за рятунок від нехибної смерті. Але коли Максим, трохи
+осмілившись, стиснув її ніжну, а так сильну руку, тоді Мирослава
+почула, як щось солодко защеміло їй коло серця, як лице її загорілось
+стидливим рум'янцем,- і вона спустила очі, а слово подяки, котре
+готове було вилетіти з її уст, так і завмерло на губах і розіллялось
+по лиці дивним чаром розгоряючого сердечного чуття.
+
+Максим перший отямився. В його серці, смілім і чистім, як щире золото,
+відразу блиснула щаслива думка, котра тут же перемінилася в незломне
+рішення. Се вернуло йому всю смілість і певність поступування.
+Приложивши ріг до уст, він затрубив радісно на знак побіди. Тут же, за
+стіною вивертів, обізвалися роги Тугара й інших бояр. Звинна, як
+вивірка, Мирослава швидко видряпалась назад на той вал, з якого була
+впала, і відтам оголосила цілому стрілецькому товариству свою пригоду
+і поміч, якої дізнала від Максима. З трудом видряпався сюди Тугар
+Вовк, а за ним і інші бояри; Тугар довго держав доньку в обіймах, а
+побачивши кров на її одежі, аж затремтів.
+
+- І ти, ти, моя доню, була в такій небезпеці! І він раз по разу
+- обнімав доньку, немов боячись утратити її.
+
+Потім він зліз униз до Максима, що порався коло мед-ведиці і коло
+молодих медведят. Молоді, що не знали ще свого ворога в чоловіці,
+муркотіли любенько в гнізді і бавились собі, мов малі песики; вони
+давали себе гладити руками і зовсім не боялися людей. Максим узяв їх
+на руки і положив перед
+
+Мирославою й Тугаром.
+
+- Отеє ваша здобич! сказав він.Ви чей же радо приймете в своїм домі
+- таких гостей.
+
+Згромаджені бояри гляділи то радісно на малі медве-дята, то зо страхом
+на вбиту медведицю, обзирали рану і подивляли силу й смілість
+Мирослави, що могла вдатися в боротьбу з такою страшною звірюкою.
+
+- О ні,сказала, сміючись, Мирослава,без помочі отсього чесного молодця
+- була б я тепер лежала там, як сеся звірюка, пошарпана й
+- закровавлена! Йому від мене належиться велика подяка.
+
+Тугар Вовк якось немов нерадо слухав тої бесіди своєї доньки. Хоч і як
+він любив її, хоч і як радувався її вибавленням із великої небезпеки,
+але все-таки він волів би був, якби вибавив його доньку боярський син,
+а не сей простий тухольський мужик, не сей «смерд», хоч і як, зрештою,
+той смерд умів подобатися Тугарові. Та всетаки йому, гордому
+бояринові, що виріс і великої честі дослужився при князівськім дворі,
+важко було прилюдно віддавати подяку за вирятування доньки - мужикові.
+Але ніщо було діяти… Обов'язок вдячності так був глибоко вкорінений у
+наших рицарських предків, що й Ту- гар Вовк не міг від нього
+виламатися. Він узяв Максима за руку і випровадив його наперед.
+
+- Молодче,сказав він,донька моя, єдина моя дитина, говорить, що ти
+- вирятував її життя з великої небезпеки. Я не маю причини не вірити
+- її слову.
+
+Прийми ж за своє чесне діло подяку вітця, котрого вся любов і вся
+надія в тій одній дитині. Я не знаю, чим тобі можемо відплатити за се
+діло, але будь певний, що скоро се коли-будь буде в моїй силі, то
+боярин Тугар Вовк не забуде того, що тобі завдячує.
+
+Максим стояв при тих словах, мов на грані. Він не привик до таких
+прилюдних похвал і зовсім не надіявся, ані не бажав нічого подібного.
+Він змішався при боярських похвалах і не знав, чи відповідати що-
+небудь, чи ні, а вкінці сказав коротко:
+
+- Нема за що дякувати, боярине! Я зробив те, що кождий на моїм місці
+- зробив би,за що ж тут дякувати? Нехай донька твоя буде здорова, але
+- на вдячність ніяку я не заслужив.
+
+Сказавши се, він пішов, аби закликати своїх тухоль-ських товаришів.
+При їх помочі медведицю швидко обдерто зі шкури, а малі медведята
+перенесено на збірне місце, відки ціле товариство по скінченню ловів
+мало удатися назад до табору.
+
+Сонце доходило вже полудня і сипало гаряче золотисте проміння на
+тухольські гори; розігріта живиця сильніше запахла в лісах; гордо і
+тільки десь-колись помахуючи розпластаними крилами, плавав яструб
+високо понад полонинами в лазуровім океані. Тиша стояла в природі.
+Тільки з одного пригірка Зелеменя лунали голоси ловецьких труб і крики
+ловецького товариства. Лови скінчилися, хоч і не зовсім щасливо. На
+дрючках несли тухольські парубки поперед ловцями три медведячі шкури і
+в мішку двоє медведят, а на ношах із галуззя несли боярські слуги
+позаду товариства окровавленого, задубілого вже трупа нещасливого
+боярина, що погиб від медве-дячих лап.
+
+Швидко під проводом Максима дійшло товариство до мисливського табору.
+
+Лови були скінчені. Сьогодні ще хотіло ціле товариство вертати домів,
+зараз, скоро лише по обіді. Дорога була вправді не близька, але Максим
+обіцяв випровадити товариство простішою лісовою стежкою до Тухлі, а
+відтам до двора Тугара Вовка. Тухоль-ські пасемці, скоро тільки
+пообідали, зараз пішли наперед до домів; Максим лишився з боярами,
+поки слуги здійняли табір і попрятали всі кухонні та ловецькі
+знаряддя; тоді й боярське товариство вирушило в дорогу з поворотом
+додому.
+
+
+
+
+ІI
+
+
+Стародавнє село Тухля - се була велика гірська оселя з двома чи трьома
+чималими присілками, всього коло півтори тисячі душ. Село й присілки
+лежали не там, де лежить теперішня Тухля, але геть вище серед гір у
+просторій подовжній долині, що тепер поросла лісом і зоветься Запалою
+долиною. В ті давні часи, коли йде наше оповідання. Запала долина не
+була поросла лісом, але, навпаки, була управлена і годувала своїх
+жильців достатнім хлібом.
+
+Простягаючись звиш півмилі вдовж, а мало що не чверть милі в ширину,
+рівна й намулиста, обведена з усіх боків стрімкими скалистими стінами,
+високими декуди на іри або й чотири сажні, долина тота була немов
+величезним кітлом, із якого вилито воду. І певно, що воно й не інакше
+було. Чималий гірський потік впадав від сходу до тої долини високим на
+півтора сажня во-допадом, прориваючи собі дорогу поміж тісні, тверді
+скали і обкрутившися вужакою по долині, випливав на захід у таку ж
+саму тісну браму, розбиваючись поміж гладкі кам'яні стіни і гуркотячи
+ще кількома водопада-ми, поки чверть милі понижче не впав до Опору.
+Високі, стрімкі береги тухольської кітловини покриті були темним
+смерековим лісом, що надавав самій долині позір ще більшого
+заглиблення і якоїсь пустинної тиші та відрубності від усього світу.
+Так, справді, се була величезна гірська криївка, з усіх боків тільки з
+великим трудом доступна,- але такі були в тих часах ненастанних війн,
+усобиць і нападів майже всі гірські села, і тільки дякуючи тій своїй
+неприступності, вони змогли довше, ніж подільські села, охоронити своє
+свобідке староруське громадське життя, яке деінде силувалися чимраз
+більше підірвати горді, війнами збагачені бояри.
+
+Тухольський народ жив головно скотарством. Тільки та долина, де лежало
+село, а також кілька поменших порічин, не покритих лісом, надавалися
+до хліборобства і видавали щороку багаті збори вівса, ячменю і проса.
+Зате в полонинах, що були, так само, як і всі доокружні ліси,
+власністю тухольської громади, паслися великі отари овець, у котрих
+спочивав головний скарб тухольців: з них вони добували собі одежу й
+страву, омасту й м'ясо.
+
+В лісах довкола села паслися корови й воли; але сама місцевість,
+гориста, скалиста й неприступна, забороняла держати багато тяжкої
+рогатої худоби.
+
+Другим головним джерелом достатку тухольців були ліси. Не говорячи вже
+про дрова, котрих мали безплатно і на топливо, і на всякі будинки,
+ліси достачали тухольцям звірини, лісових овочів і меду. Правда, життя
+серед лісів і недоступних диких гір було тяжке, було ненастанною
+війною з природою: з водами, снігами, диким звіром і дикою,
+недоступною околицею,- але тота боротьба вироблювала силу, смілість і
+промисловість народу, була підставою й пружиною його сильного,
+свобідного громадського ладу.
+
+Сонце вже геть схилилося з полудня, коли з високого верха в тухольську
+долину спускалося знайоме нам ловецьке товариство під проводом Максима
+Беркута.
+
+Передом ішов Тугар Вовк з донькою і з Максимом; решта товариства
+ступала за ними невеличкими купками, гуторя-чи про перебуті лови та
+ловецькі пригоди.
+
+Перед очима товариства розкрилася тухольська долина, облита гарячим
+сонячним промінням, мов велике зелене озеро з невеличкими чорними
+острівцями. Круг неї, мов височезний паркан, бовваніли кам'яні стіни,
+по яких п'ялися де-де пачоси зеленої ожини та корчі ліщини. При вході
+в долину ревів водопад, розбиваючись о каміння сріблястою піною; поуз
+водопаду викутий був у скалі вузький вивіз, яким ішлося вгору і далі
+понад берегом потока через верхи і полонини аж до угорської країни; се
+був звісний тодішнім гірнякам
+
+«тухольський прохід», найвигідніший і найбезпечніший після
+«дуклянського: десять дооколичних громад, з галицького і з угорського
+«боку, працювали майже два роки над виготовленням сього проходу.
+«Тухольці вложиди найбільше праці в те діло, тож гордилися ним, як
+«своїм.
+
+- Гляди, боярине,сказав Максим, зупиняючись над водопадом при вході в
+- крутий, у камені кований вивіз,гляди, боярине, се діло тухольської
+- громади!
+
+Геть ось туди, через Бескиди, тягнеться сеся дорога, перша така дорога
+в верховині. Мій батько сам витичував її на протязі п'ятьох миль;
+кождий місток, кожда закрутина, кож-дий вивіз на тім протязі зроблений
+за його показом.
+
+Боярин неохітно якось поглянув горами, куди на далекий протяг понад
+потоком вилася між скалами протерта гірська дорога. Потім глянув долі
+вивозом і похитав головою.
+
+- Твій батько має велику вдасть над громадою? спитав він.
+
+- Власть, боярине? відказав здивований Максим.Ні, власті у нас над
+- громадою не має ніхто: громада має власть сама, а більше ніхто,
+- боярине. Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як
+- він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій
+- верховині. Громада слухає батькової ради,але власті батько мій не
+- має ніякої і не жадає її.
+
+Очі Максима блищали огнями гордості й подиву, коли говорив про свого
+батька.
+
+Тугар Вовк при його словах у задумі похилив голову; зате Мирослава
+гляділа на
+
+Максима, не зводячи з нього очей. Слухаючи Максимових слів, вона чула,
+що його батько стається для неї таким близьким, таким мов рідним
+чоловіком, немов вона вік жила під його батьківською опікою.
+
+Але Тугар Вовк ставав чимраз більше понурий, чоло його морщилося, і
+очі з виразом давно здержуваного гніву звернулися на Максима.
+
+- То се твій батько бунтує тухольців против мене і против князя?
+- спитав він нараз терпким, різким тоном. Немов болющий дотик, вразили
+- ті слова
+
+Мирославу; вона зблідла і позирала то на батька, то на Максима. Але
+Максим цілком не змішався від тих слів, а відповів спокійно:
+
+- Бунтує громаду, боярине? Ні, се тобі неправду сказано. Вся громада
+- гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і
+- полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те пристати,
+- чи ні.
+
+- А так, ще питатися вашої громади! Мені князь дарував той ліс і тоту
+- полонину,
+
+і мені ні в кого більше дозволятися.
+
+- Те самісіньке й говорить громаді мій батько, боярине. Мій батько
+- уцитькує громаду і радить підождати аж до громадського суду, на
+- котрім те діло розбереться.
+
+- Громадського суду! скрикнув Тугар Вовк.То й я мав би ставати перед
+- тим судом?
+
+- Думаю, що й тобі самому се буде пожадане. Ти будеш міг усім доказати
+- своє право, вспокоїти громаду.
+
+Тугар Вовк відвернувся. Вони йшли далі вивозом, який закручувався
+насередині, щоб зробити дорогу не так похилою і не так небезпечною.
+Максим,
+
+ідучи позаду, не зводив очей із Мирослави. Але його лице не ясніло вже
+таким чистим щастям, як недовго перед тим. Чим чорніша хмара гніву й
+невдоволення залягала на чолі її батька, тим виразніше почув Максим,
+що між ним і
+
+Мирославою розвертається глибока пропасть. При тім він, дитя гір, не
+знаючи великого світу і високих боярських замислів, і не догадувався,
+яка широка і глибока була та пропасть на самім ділі.
+
+Зійшли вже на долину. Під водопадом творив потік просторий, спокійний
+і чистий, мов сльоза, ставок. При його берегах стояли великі шапки
+перлової шипучої піни: дно наїжене було великими й малими обломами
+скал; прудкі, мов стріла, пструги блискали поміж камінням своїми
+перлово-жовтими, червоно цяткованими боками; в глибині затоки долі
+кам'яною стіною ревів водо-пад, мов живий срібний стовп, граючи до
+сонця всіми барвами веселки.
+
+- Що за пречудове місце! аж скрикнула Мирослава, вдивляючися в водопад
+- і навалені в глибині дико пошарпані скали, обведені згори темно-
+- зеленою габою смерекового лісу.
+
+- Це наша Тухольщина, наш рай! сказав Максим, обкидаючи оком долину, і
+- гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає
+- своє царство.
+
+- Тільки мені ви затроюєте життя в тім раю,сказав гнівно Тугар Вовк.
+
+Ніхто не відзивався на ті слова; всі троє йшли мовчки дальше. Ось уже
+доходили до села, що розкинулося густими купами порядних, драницями
+критих хат, густо обсаджене рябиною, вербами та розлогими грушами.
+Народ робив у полю; тільки старі діди, поважні, сивобороді, походжали
+коло хат, то дещо тешучи, то плетучи сіті на звіра та на рибу, то
+розмовляючи про громадські діла. Максим кланявся їм і вітав їх
+голосно, приязно; далі й Мирослава почала вітати старих тухольців, що
+стояли на дорозі; тільки Тугар Вовк ішов понурий та німий, навіть
+поглянути не хотів на тих смердів, що сміли супротивлятися волі його
+князя.
+
+Аж ось насеред села з ними пострічалася дивна компанія. Три старці,
+убрані по- празничному, несли дорогою на високій, гарно точеній і
+оздібно сріблом окованій дрючині великий, також сріблом окований
+ланцюг, вироблений суцільно з одної штуки дерева в виді перстеня,
+нерозривного і замкнутого в собі.
+
+Понад тим ланцюгом повівала червона, кармазинова, сріблом вишивана
+хоругов. Три старці йшли повільно. Перед кождим дворищем вони
+зупинялися і викликали голосно хазяїв по ім'ю, а коли той або хто-будь
+із жильців дворища явився, вони говорили:
+
+- Завтра на копу! і йшли дальше.
+
+- Се що за дивоглядія? спитав Тугар Вовк, коли старці почали
+- наближатися до них.
+
+- Хіба ж ти не видав ще такого? спитав його здивований Максим.
+
+- Не видав. У нас коло Галича нема такого звичаю.
+
+- На копу скликають, на раду громадську,сказав Максим.
+
+- Я гадав, що попи з корогвою,почав насміхатися Тугар.У нас коли
+- скликають на копу, то скликають потиху, передаючи з хати до хати
+- копне знамено.
+
+- У нас копне знамено обноситься по селу отсими закличниками; вони
+- повинні кождого громадянина по ім'ю закликати на копу. І тебе
+- закличуть, боярине.
+
+- Нехай собі кличуть, я не прийду! Нічого мене не обходить ваша копа.
+- Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се
+- потрібним.
+
+- Ти сам… збирати копу? спитав зачудований Максим.Без наших
+- закличників?
+
+Без нашого знамена?
+
+- У мене свої закличники і своє знамено.
+
+- Але ж на твою копу ніхто з наших громадян не піде. А наша копа як
+- осудить, так у нашій громаді й буде.
+
+- Побачимо! сказав гнівно й уперто Тугар Вов-я. В ту саму пору
+- наблизилися наші пішоходи до закличників. Побачивши боярина,
+- закличники поставили знамено, а один із них відізвався:
+
+- Боярине Тугаре Вовче!
+
+- Ось я,відповів боярин понуро.
+
+- Завтра на копу!
+
+- Чого?
+
+Але закличники на се не відповіли нічого і пішли дальше.
+
+- Не їх діло, боярине, говорити чого,пояснив Максим, стараючись
+- якомога втихомирити нехіть боярина до тухольської громадської ради.
+- По довшій мовчанці, під час котрої вони все йшли селом, Максим знов
+- зачав говорити:
+
+- Боярине, позволь мені, недосвідному, молодому, сказати тобі слово.
+
+- Говори! сказав боярин.
+
+- Прийди завтра на копу!
+
+- І піддатися вашому холопському судові?
+
+- Що ж, боярине, тухольська громада судить по справедливості, а
+- справедливому судові хіба стид піддатися?
+
+- Таточку! вмішалася й Мирослава до тої розмови.Зроби так, як каже
+- Максим.
+
+Він добре каже! Він урятував моє життя,- він же ж не хотів би тобі зле
+радити; він знає добре тутешні звичаї.
+
+Тугар Вовк знехотя всміхнувся на ту правдиво жіночу логіку, але чоло
+його швидко знов наморщилося.
+
+- І вже ти протуркала мені упгі тим Максимом! сказав він.Ну, урятував
+- тобі життя, я і вдячний йому за те, і, коли хочеш, дам йому пару
+- волів. А тут знов о
+
+інші річі йде, до яких не слід мішатися ні тобі, ні Максимові.
+
+- Ні, боярине,відмовив на се Максим,ти чей не схочеш унизити мене
+- відплатою за моє незначне діло. Ані я, ані мій батько не приймемо
+- ніякої відплати. А то, що я тебе прошу прийти завтра на копу, я
+- роблю тільки з щирої прихильності. Я рад би, боярине, щоб між ту-
+- хольською громадою і тобою була згода.
+
+- Ну, нехай і так,сказав вкінці Тугар Вовк,прийду завтра на тоту вашу
+- раду, але не на те, щоб Їй піддатися, а лиш на те, щоб побачити, що
+- се за рада буде.
+
+- Прийди, боярине, прийди! скрикнув радісно Максим.Побачиш сам, що
+- тухольська громада вміє бути справедливою.
+
+Приречення Тугара Вовка облегшило серце Максимові. Він став веселий,
+говіркий, показував Мирославі направо і наліво, що було гарного й
+цікавого довкола, а гарного й цікавого було багато. Наші пішоходи були
+саме серед села і на середині тухольської долини. Стрімкі ска-листі
+береги кітловини світилися по обох боках далеко, мов рівні, високі
+мармурові мури. Потік плив посеред села, тут же біля дороги, шумів і
+пінився, розбиваючись по каменях, котрими усіяне було його дно, і
+навіваючи свіжий холод на всю долину. По обох боках потока, якого
+береги були досить високі, прорізані в намулі давнього озера,
+побудовані були кашиці (загати) з річного каміння і грубих смерекових
+палів та колод, щоб охоронити село від виливу. Всюди через потік
+пороблені були вигідні з поруччями кладки, а зараз поза кашицями йшли
+скопані грядки з фасолею й горохом, що вилися вгору по тичинню, з
+буряками й капустою, а також загони пшениці, що чистими ясно-зеленими
+пасмугами простягалися далеко поза хати. Хати були порядно обгороджені
+і харно удержувані; стіни з гладкого дилиння, не обмазаного глиною,
+але кілька разів до року митого і скобленого річними черепницями;
+тільки там, де одна ди-лина сходилася з другою, в вузьких пасмугах
+стіни були поліплені глиною і побілені паленим вапном, і виглядали
+дуже гарно серед зелених верб і груш. При вході до кождого дворища
+стояли дві липи, між якими прив'язані були гарно плетені в усякі узори
+ворота. Майже над кождими воротами на жердці висіла прибита якась хижа
+птиця: то сова, то сорока, то ворона, то яструб, то орел, з широко
+розпростертими крилами і звислою додолу головою; се були знаки духів -
+опікунів дому. За хатами стояли стайні та інші господарські будинки,
+всі під драницями і з грубезних тесаних брусів збудовані; тільки
+нечисленні обороги були з соломи і насторошували де-де свої золото-
+жовті остро-круглі чуби догори помія» чотирма високими оборожинами.
+
+- Ось мого батька двір,сказав Максим, показуючи на один двір, нічим не
+- відмінний від інших. Перед домом не було нікого, але двері від сіней
+- були відчинені, а в стіні до полудня прорубані були два невеличкі
+- квадратові отвори, які вліті оставались або зовсім створені, або
+- закладались тонкими і напівпрозірчастими гіпсовими плитками і на
+- зиму, крім того, забивались дощаними віконницями. Се були тодішні
+- вікна.
+
+Мирослава цікаво позирнула на те гніздо Беркутів, над котрого ворітьми
+справді висів недавно вбитий величезний беркут, ще й по смерті немов
+грозячи своїми могутніми залізними пазурами і своїм чорним, у каблук
+закривленим дзюбом.
+
+Затишно, супокійне і ясно було па тім обійстю; потік відділював його
+від гостинця, пе-рекинений широкою кладкою, і журчав стиха та плескав
+кришталевою хвилею о кам'яну загату. І Тугар Вовк позирнув туди.
+
+- Ага, то тут сидить той тухольський владика. Ну, рад я пізнати його.
+- Побачимо, що се за птиця!
+
+Максим хотів попрощати боярина й його доньку і звернути додому, але
+щось немов тягло його йти з ними дальше. Мирослава немов порозуміла
+се.
+
+- Чи вже вертаєш додому? спитала вона, відвертаючись, щоб укрити своє
+- помішання.
+
+- Хотів було вертати, але нехай і так проведу вас іще через тіснину до
+- вашого двора.
+
+Мирослава втішилася, сама не знаючи чого. І знов пішли вони вниз
+селом, гуторячи, озираючись на всі боки, любуючись одне одним,
+голосом, присутністю, одне для другого забуваючи все довкола, батька,
+громаду. І хоча в цілій розмові ані одним словом не згадували про
+себе, про свої чуття й надії, але й крізь найбай-дужнішу їх бесіду
+тремтіло тепло молодих, першою любов'ю огрітих сердець, проявлялася
+таємнича сила, що притягала до себе ті дві молоді, здорові й гарні
+істоти, чисті та незопсовані, що в своїй невинності навіть не думали
+про перепони, які мусила стрінути їх молода любов.
+
+І Тугар Вовк, що йшов передом у важкій, понурій задумі та міркував над
+тим, як би то завтра стати гідно і в цілім блиску перед тими смердами
+та показати їм свою повагу та вищість,- і Тугар Вовк не завважав
+нічого між молодими людьми; одно тільки гнівало його, що той молодий
+парубок такий смілий і так поводиться з ним і з його донькою, мов з
+рівними собі. Але до пори, до часу він здержував свій гнів.
+
+Минули вже село і зближалися до того місця, де ту-хольська кітловина
+замикалася, пропускаючи тільки вузькою скалистою брамою потік у
+долину.
+
+Сонце вже похилилося геть із полудня і стояло над вершиною лісу,
+купаючи своє скісне проміння в спінених хвилях потоку. Від скал, що
+затіснювали виплив потоку з тухоль-ської долини, лежали вже довгі
+тіні; в самій тіснині було сумрачно, холодно і слизько. Внизу
+розбивалася вода потоку о величезне, купами тут навалене каміння, а
+вгорі високо шуміли величезні смереки і буки.
+
+Понад самим потоком з обох боків вели проковані в скалах вигідні
+стежки - також діло тухольців. Якась дрож пройняла Мирославу, коли
+входила в оту дивовижну «кам'яну браму»: чи то від пануючого тут
+холоду, чи від вогкості, чи бог знає від чого,- вона взяла батька за
+руку і притиснулася до нього.
+
+- Яке страшне місце! сказала вона, зупиняючись у самій тіснині і
+- озираючись кругом та догори. І справді, місце було незвичайне, дике.
+- Потік був вузький, може, на три сажні, не більше, завширшки, і так
+- гладко прорізаний рвучою гірською водою в лупаковій скалі, що
+- незнающий був би міг присягнути, що се людських рук робота. А перед
+- самим проходом стояв насторч величезний кам'яний стовп, усподу геть
+- підмитий водою і для того тонший, а вгорі немов головатий, оброслий
+- папороттю та карлуватими берізками. Се був широко звісний Сторож,
+- котрий, бачилось, пильнував входу в тухольську долину і готов був
+- упасти на кождого, хто в ворожій цілі вдирався б до сього тихого,
+- щасливого закутка. Сам Тугар Вовк почув якийсь холод за плечима,
+- зирнувши на того страшного Сторожа.
+
+- Тьфу, яка небезпечна каменюка! сказав він.Так нависла над самим
+- проходом, що, бачиться, ось-ось упаде!
+
+- Се святий камінь, боярине,сказав поважно Максим,йому щовесни
+- складають вінки з червоного огнику се наш тухольський Сторож.
+
+- Ех, все у вас ваше, все у вас святе, все у вас ту-хольське,аж
+- слухати обридло!
+
+- скрикнув Тугар Вовк.Немовто поза вашою Тухольщиною вже й світу нема!
+
+- Для нас і справді нема світу,відмовив Максим.Ми над усе любимо свій
+- кутик,коли б так кождий інший любив свій кутик, то, певно, всі люди
+- жили б на світі спокійно й щасливо.
+
+Максим у своїй невинній щирості й не розумів, як чутко вколов він у
+серце боярина тими словами. Він не завважав також, якими злобними
+очима позирнув на нього Тугар Вовк. Звертаючися до Мирослави, Максим
+мовив далі спокійним, теплим голосом:
+
+- А про той камінь, про нашого Сторожа, я вам оповім, що чув від
+- батька. Давно то, дуже давно діялось, ще коли велетні жили в наших
+- горах. То тут, де тепер наша Тухля, стояло велике озеро; сеся
+- кітловина була ще зовсім замкнена, і тільки через верх текла вода.
+- Озеро се було закляте: в нім не було нічого живого
+
+- ні рибки, ні хробачка; а котра звірина напилася з нього, мусила
+- згинути; а пташина, що хотіла перелетіти понад нього, мусила впасти
+- в воду і втопитися.
+
+Озеро було під опікою Морани, богині смерті. Але раз сталося, що цар
+велетнів посварився з Мораною, і, щоб зробити їй наперекір, ударив
+своїм чародійським молотом о скалу, і розвалив стіну, так що вся вода
+з заклятого озера виплила і стратила свою дивну силу. Ціла околиця
+раптом ожила; дно озера зробилося плодючою долиною і зазеленілося
+буйними травами та цвітами; в потоці завелися риби, поміж камінням
+усяка гадь, у лісах звірина, в повітрі птиця. За те розлютилася
+Морана, бо вона не любить нічого живого, і закляла царя велетнів у
+отсей камінь. Але долині самій не могла нічого зробити, бо не могла
+назад вернути мертвящої води, що виплила з озера; якби була вернула
+назад усю воду до краплини і заткала отсей у скалі вибитий прохід, то
+була би знов царицею наших гір. А так, то хоч цар велетнів і не жив,
+та проте й Морана не має вже тут власті. Але цар не зовсім погиб. Він
+триває в тім камені і пильнує сеї долини.
+
+Кажуть, що колись Морана ще раз ізбере свою силу, щоб нею завоювати
+нашу
+
+Тухольщину, але отсей заклятий Сторож упаде тоді на силу Морани і
+роздавить
+
+її собою.
+
+З дивним чуттям слухала Мирослава тої повісті: вона глибоко щеміла її
+в серці,-
+
+їй так бажалося стати під руксю того доброго і животворного царя
+велетнів до бою з силою Морани; кров живіше заграла в її молодім
+серці. Як сильно, як гаряче любила вона в тій хвилі Максима!
+
+А Тугар Вовк хоч і слухав Максимової повісті, але, бачилось, не дуже
+вірив їй, тільки ще раз обернувся, позирнув на кам'яного тухольського
+Сторожа і з погордою всміхнувся, немов подумав собі: «От дурні смерди,
+в якій дурниці покладають свою гордість і свою надію!»
+
+Вже наші пішоходи минули вузький протік тухольського потоку і вийшли
+на ясний світ. Перед їх очима раптом розкинулася довга, крутими горами
+обмежена долина Опору, котра ген-ген сходилася з долиною Стрию. Сонце
+вже клонилося на захід і гарячим пурпуром мерко-•гіло в широких хвилях
+Опору. Тухольський потік скаженими скоками і з лютим шумом гуркотів
+додолу, щоб скупатися в
+
+Опорі. Його вода, різко відбиваючи в собі заходову червоність,
+виглядала неначе кров, що бурхає з величезної рани. Довкола шуміли
+темні вже ліси.
+
+Хвилю стояли наші пішоходи, напуваючись тою безсмертною і живущою
+красою природи. Максим немов вагувався на якійсь думці, що так і
+засіла в його голові і силоміць просилася на волю. Далі він зібрався з
+відвагою і приблизився до Тугара Вовка, тремтячи й черво-ніючись.
+
+- Боярине-батьку,сказав він незвичайно м'яким і несміливим голосом.
+
+- Чого тобі треба?
+
+- Позволь мені бути твоїм найщирішим слугою…
+
+- Слугою? Що ж, се нетрудно,прийди з батьком і наймись, коли конче
+- хочеш на службу.
+
+- Ні, боярине, не так ти зрозумів мене… Позволь мені бути твоїм сином!
+
+- Сином? Але ж у тебе б свій батько, і, як чую, далеко ліпший,
+- справедливіший і мудріший від мене, коли завтра буде судити мене!
+
+Боярин гірко, їдовито всміхнувся.
+
+- Я хотів сказати,поправився Максим,хотів сказати ще не так. Боярине,
+- віддай за мене доньку свою, котру я люблю дужче свого життя, дужче
+- душі своєї!
+
+Грім з ясного неба не був би так перелякав Тугара Вовка, як ті гарячі,
+а при тім прості слова молодого парубка. Він відступив два кроки назад
+і прошибаючим, з гнівом і погордою змішаним поглядом мірив бідного
+Максима від ніг до голови.
+
+Лице його було недобре, аж синє, зуби йому заціпило, губи дрожали.
+
+- Смерде! скрикнув він нараз, аж дооколичні гори залунали тим
+- проклятим окликом.Що се за слова смієш говорити до мене? Повтори ще
+- раз, бо се не може бути, щоб я справді чув те, що мені причулося.
+
+Грізний крик боярина збудив і в Максима його звичайну смілість і
+рішучість.
+
+Він випростувався перед боярином, мов молодий, пишний дубчак, і сказав
+лагідним, але певним голосом:
+
+- Нічого злого я не сказав тобі, боярине,нічого такого, що би
+- приносило нечесть тобі або твоїй доньці. Я просив у тебе руки твоєї
+- доньки, котру я люблю, як її ніхто в світі не буде любити. Невже ж
+- між твоїм боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть,
+- щоб її любов не могла перегатити? Та й чим же ж тя так дуже вищий
+- від мене?
+
+- Мовчи, смерде! перебив його лютим криком Тугар Вовк.Рука моя
+- судорожне стискає рукоять меча, щоб заткати ним твою глупу гортанку.
+- Одно тільки рятує тебе від моєї мести, а се те, що ти нині вирятував
+- мою доньку з небезпеки. Інакше ляг би ти в тій хвилі трупом за такі
+- слова. І ти, безумний, міг подумати, міг посміти підносити очі свої
+- до неї, до моєї доньки?.. Се за те, що я й вона говоримо з тобою по-
+- людськи, а не копаємо тебе, як собаку! І ти думав, що, рятуючи її
+- від пазурів медведя, ти здобув її для себе, як бранку? О ні! Коли б
+- мало на таке прийти, то воліла б вона згинути в кривавих обіймах
+- дикого звіра, ніж мала би тобі дістатися!
+
+- Ні, боярине, не так кажи! Волів би я згинути в лапах медведя, аніж
+- мав би один
+
+її волосок бути ушкоджений.
+
+Мирослава відвернулася при тих словах, щоб скрити від батька і від
+Максима довго здержувані сльози, що тепер бризнули з її очей. Але
+Тугар Вовк не зважав на те і говорив дальше:
+
+- І ти, підлий хамів роде, смієш рівняти себе зо мною? Зо мною, що вік
+- звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і надгороди за
+- рицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими
+- і найславнішими молодцями в краю, а я мав би дати її тобі, смердові,
+- до твого тухольського гнізда, де би вона зів'яла, зсохла і пропала в
+- нужді? Ш, ні, йди геть, бідний хлопче, ти несповна розуму, ти сказав
+- свої слова в нападі божевільства.
+
+Максим бачив тепер, що його надії розбиті, що боярин надто високо
+міряє, надто гордо глядить на нього. Хоч і як тяжко приходилось йому,
+але ніщо було робити.
+
+- Боярине, боярине,сказав він сумним, теплим голосом,занадто ти високо
+- піднявся на крилах гордості,але уважай! Доля звичайно тих найвище
+- підносить, кого думає найнижче зіпхнути. Не гордуй бідними, не
+- гордуй низькими, не гордуй робучими, боярине, бо хто ще знає, до
+- котрої хто криниці прийде воду пити!
+
+- Ти ще смієш мені давати науки, гаде? скрикнув розлючений Тугар Вовк,
+- і очі його заблищали безумним гнівом.Геть мені з очей, а то, богом
+- кленусь, не буду ні на що зважав, а просаджу тебе отсим ножем, як
+- просадив нині рано медведя.
+
+- Не гнівайся, боярине, за слова дурного хлопця,відповів усе спокійний
+
+Максим.- Прощай! Прощай і ти, моя зоре, що блиснула мені так чудово на
+одну днину, а тепер мусиш навіки для мене померкнути! Прощай і будь
+щаслива!
+
+- Ні, годі мовчати,сказала нараз Мирослава, рішучо обертаючись,я не
+- померкну для тебе, молодче, я буду твоя.
+
+Тугар Вовк, мов остовпілий, глядів на свою доньку і вже аж тепер не
+знав, що йому робити.
+
+- Доню, а се що ти кажеш! скрикнув він.
+
+- Те, що чуєш, таточку. Віддай мене за Максима! Я піду за нього.
+
+- Дурна дівчино, се не може бути!
+
+- Спробуй а побачиш, що може.
+
+- Ти в гарячці говориш, доню,ти перелякалася дикого звіра, ти
+- недужа!..
+
+- Ні, таточку, я здорова і скажу тобі ще раз, і кле-нусь перед он тим
+- ясним сонцем, що сей молодець мусить бути моїм! Сонце, будь свідком!
+
+І вона взяла Максима за руку і гаряче прилипла устами до його уст.
+Тугар Вовк не міг отямитися, не міг здобутися на один рух, на одно
+слово.
+
+- А тепер, молодче, йди домів і не лякайся нічого. Мирослава присягла,
+- що буде твоєю, і Мирослава зуміє додержати присяги. А ми, таточку,
+- спішімо додому!
+
+Онде в долині наш двір, а ось і наші гості надходять.
+
+І, сказавши се, дивна дівчина взяла безтямного з диву батька за руку і
+пішла з ним долі горою. А Максим довго ще стояв на місці, очарований,
+щасливий.
+
+Вкінці прочунявся і, впавши лицем на землю, помолився захо-довому
+сонцю так, як молилися його діди й прадіди, як молився тайком і його
+батько. Потім устав і тихою ходою пішов додому.
+
+
+
+
+ІIІ
+
+
+За селом Тухлею, зараз же близ водопаду, стояла насеред поля величезна
+липа.
+
+Ніхто не затямив, коли її засаджено і коли вона розрослася така
+здорова та конариста. Тухля була оселя не дуже давня, і деревина, що
+росла на тухольській долині, була геть-геть молодша від тої липи; тим-
+то й не диво, що тухольський народ уважав її найдавнішим свідком
+давнини і окружав великою пошаною.
+
+Тухольці вірили, що тота липа - дар їх споконвічного добродія, царя
+велетнів, який засадив її власноручно на тухольській долині на знак
+своєї побіди над
+
+Мораною. З-під коріння липи било джерело погожої води і відтак, тихо
+журчачи по дрібних камінцях, впливало до потоку. Се було місце копних
+зборів тухольських, місце сільського віча, котре в старовину являло з
+себе всю і одиноку вдасть у руських громадах.
+
+Довкола липи був широкий, рівний майдан. Рядами стояли на нім до схід
+сонця гладкі кам'яні брили, призначені на стільці, де сідали старці
+громадські, батьки родин. Кілько було таких батьків, стілько й
+кам'яних стільців. Поза ними було вільне місце. Під липою, над самим
+джерелом, стояв чотиригранний камінь з проверченою всередині дорого;
+тут на час ради виставлялося копне знамено. А обік зроблене було друге
+підвищення - для бесідника, себто для того, хто в якій- небудь справі
+говорив; він виступав із свого місця і входив на се підвищення, щоб
+увесь народ міг чути його.
+
+На другий день після боярських ловів густо тухоль-ського народу
+роїлося по копнім майдані. Гамір ішов по долині. Старці громадські
+йшли повагом із села один за одним і засідали на своїх місцях. Шумно
+збиралася мо-лодіж і ставала поза ними широким півколесом. І жінки
+сходилися, хоч не так численно: від громадської ради жаден дорослий
+громадянин, чи муж, чи жінка, не був виключений. І хоч рішаючий голос
+мали тільки старці-батьки, але при нараді вільно було й молодежі, й
+жіноцтву подавати свій голос під розвагу старцям.
+
+Сонце піднялось уже високо на небі, коли з села, остатні за всіма,
+надійшли закличники, несучи перед собою тухольське копне знамено.
+Поява їх викликала загальний шепіт між громадою, а коли вони
+наблизилися, все втихло.
+
+Закличникн, тричі поклонившися громаді, вийшли під липу і познімали
+шапки з голів. Уся громада зробила те саме.
+
+- Чесна громадо,відізвалися закличники,чи воля ваша нині раду держати?
+
+- Так, так! загула громада.
+
+- То нехай же бог помагає! сказали вони і, піднявши високо вгору копне
+- знамено, встромили його в дірку, продовбану в камені. Се був знак,
+- що рада зачата.
+
+Потім устав зі свого місця найстарший у зборі, Захар Беркут, і
+повільним, але твердим кроком виступив під липу, і, доторкнувшися її
+рукою, наблизився до пливучої з її коріння нори, і, припавши на
+коліна, помазав собі нею очі й уста.
+
+Се була звичайна стародавня церемонія, що знаменувала очищення уст і
+прояснення ока, потрібне при такім важнім ділі, як народна рада. По
+тім він сів на підвищенім місці, звернений лицем до народу, тобто до
+східної сторони неба.
+
+Захар Беркут - се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець,
+найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із
+яких три сиділи вже разом
+
+із ним між старцями, а наймолодший, Максим, мов здоровий дубчак між
+явориною, визначався між усім тухоль-ськкм парубоцтвом. Високий
+ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й
+знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих
+давніх патріархів, батьків
+
+і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні
+та перекази. Незважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще
+сильний і кремезний. Правда, він не робив уже коло поля, не гонив
+овець у полонину, ані не ловив звіра в лісових нетрях,- та, проте,
+працювати він не переставав. Сад, пасіка й ліки - се була його робота.
+Скоро лишень весна завітає в тухольські гори, Захар Беркут уже в своїм
+саду, копле, чистить, підрізує, щепить і пересаджує. Дивувалися
+громадяни його знанню в садівництві, тим більше дивувалися, що він не
+крився з тим знанням, але радо навчав кождого, показував
+
+і заохочував. Пасіка його була в лісі, і кождеї погідної днини Захар
+Беркут ходив у свою пасіку, хоч дорога була утяжлива і досить далека.
+А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його
+ліки. Коли було настане час між зеленими святами а святом Купайла,
+Захар Беркут з своїм наймолодшим сипом Максимом іде на кілька неділь у
+гори за зіллям і ліками. Правда, чисті та прості звичаї тодішнього
+народу, свіже тухольське повітря, просторі та здорові хати і
+ненастанна та зовсім не надсильна праця - все те вкупі хоронило людей
+від частих і заразливих хвороб. Зате частіше лучалися каліцтва, рани,
+на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити,
+як Захар Беркут.
+
+Але не в тім усім покладав Захар Беркут головну вагу свого старечого
+життя.
+
+«Життя лиш доти має вартість,- говорив він частенько,- доки чоловік
+«може помагати іншим. Коли він стає для інших тягарем, а хісна не
+«приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже
+«й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-будь мав статися тягарем
+«для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб!» Ті слова - то
+«була провідна, золота нитка в життю Захара
+
+Беркута. Все, що він робив, що говорив, що думав, те робив, говорив і
+думав з поглядом на добро і хосен інших, а поперед усього - громади.
+Громада - то був його світ, то була ціль його життя. Ви-дячи, що
+медведі та дики часто калічать худобу й людей у горах, він, ще бувши
+молодим парубком, задумав навчитися лічити рани і, покинувши
+батьківський дім, вибрався в далеку, незнайому дорогу до одного
+славного ворожбита, який, чутка була, вмів замовляти стріли й кров.
+Але примова того лікаря показалася пустою. Захар Беркут, прийшовши до
+нього, обіцяв йому десять ку-шіць плати, щоб навчив його своєї
+примови.
+
+Ворожбит пристав, але Захарові не досить було навчитися насліпо, він
+хотів попереду переконатися, чи лік ворожбитів добрий. Він вийняв свій
+ніж і задав собі ним глибоку рану в стегно.
+
+- На, заков,сказав він до зачудованого лікаря. Примова не вдалася.
+
+- Е,сказав лікар,це для того не вдається, що ти самовільно завдав собі
+- рану.
+
+Такої рани замовити не можна.
+
+- Ну, то видно, що кепська твоя примова, і мені Гі не потрібно. Я
+- потребую такої примови, котра не питала би, чи рана самовільна, чи
+- ні, а загоїла б усяку.
+
+І, як стій, Захар Беркут покинув ворожбита і пішов дальше -
+розпитувати ліпших лікарів. Довго блукав він по горах і долах, аж поки
+по році блукання не зайшов до скитських монахів. Між ними був один
+столітній старець, що довгі часи пробував на Афонській горі у греків і
+читав там багато старих грецьких книг.
+
+Той монах умів чудово лічити рани і брався навчити своєї штуки
+кождого, хто проживе з ним рік у добрій злагоді і покажеться йому
+чоловіком щирого серця й чистої душі. Багато вже учеників приходило до
+старого, вічно задуманого і вічно сумовитого монаха, але ні одного він
+не вподобав, ні один не прожив з ним умовленого року і не виніс його
+тайників лікарських. Про цього-то лікаря прочув Захар Беркут і
+наважився відбути його пробу. Прийшовши до скитського монастиря,
+просив, щоб заведено його до старця Акинтія, і одверто розповів йому
+про ціль свого приходу. Сивобородий, понурий дід Акинтій прийняв його
+без суперечки - і Захар вибув не рік, а цілі три роки. Він вернувся зо
+скита новим чоловіком; його любов до громади стала ще гарячішою і
+сильнішою, його слова плили кришталевою, чистою хвилею, були спокійні,
+розумні і тверді, як сталь, а проти усякої неправди гострі, як бритва.
+В своїй чотирилітній мандрівці Захар
+
+Беркут пізнав світ, був і в Галичі, і в Києві, бачив князів і їх діла,
+пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене
+й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам'яті як матеріали для думки.
+Він вернувся з мандрівки не тільки лікарем, але й громадянином. Бачачи
+по долах, як князі та їх бояри силуються ослабити і розірвати
+громадські вільні порядки по селах, щоб опісля роз'єднаних
+
+і розрізнених людей тим легше повернути в невольників і слуг, Захар
+Беркут переконався, що для його братів-селян нема іншого рятунку й
+іншої надії, як тільки добре уладження й розумне ведення та розвивання
+громадських порядків, громадської спільності та дружності. А з другого
+боку, від Акинтія і від інших бувалих людей він чимало наслухався про
+громадські порядки в північній Русі, в
+
+Новгороді, Пскові, про добробут і розцвіт тамошніх людей, і все те
+запалювало його гарячу душу до бажання - віддати ціле своє життя на
+поправу й скріплення добрих громадських порядків у своїй рідній
+Тухольщині.
+
+Сімдесят літ минуло від того часу. Мов стародавній дуб-велетень, стояв
+Захар
+
+Беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї
+довголітньої діяльності. І, певно, не без радості міг він глядіти на
+них. Мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці і
+вживанню, в радощах і в горю. Громада була для себе і суддею, і
+впорядчиком у всьому. Громадське поле, громадські ліси не потребували
+сторожа - громада сама, вся і завсіди, бачно берегла своє добро.
+Бідних не було в громаді; земля достачала пожитку для всіх, а
+громадські шпихліри та стодоли стояли завсіди отвором для потребуючих.
+Князі і їх бояри зависливим оком гляділи на те життя, в якім для них
+не було місця, в якім їх не потребували. Раз у рік з'їздив у
+Тухольщину князівський збірщик податків, і громада старалась
+якнайборше позбутися немилого урядового гостя: через день або два він
+виїздив, обвантажений усяким добром - бо податки в великій мірі
+платили тухольці натурою. Але в Тухольщині збірщик князівських
+податків не був таким самовладним паном, як по інших селах. Тухольці
+добре уважали, що належиться збірщикові, а що князеві, і не попускали
+йому зробити над ними ніякого надужиття.
+
+Але не тільки в самій Тухольщині видний і спасенний був вплив Захара
+Беркута; його знали люди на кільканадцять миль довкола, по руськім і
+угорськім боці. Та й то знали його не лиш як чудовного лікаря, що
+лічить рани і всякі болісті, але й не менше як чудовного бесідника та
+порадника, котрий «як заговорить, то немов бог тобі в серце вступає»,
+а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч
+цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не
+придумають. Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого
+переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний,
+так і одна громада слаба, і що тільки спільне порозуміння і спільне
+ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кождій
+громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські. Тож ніколи,
+працюючи всілякими способами для своєї
+
+Тухоль-щини, Захар не забував і про сусідні громади. Він за молодших
+часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався
+пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали
+до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв'язків
+між людьми в громадах і між громадами в сусідстві. А зв'язки ті були
+тоді ще досить живі й сильні; ще роз'їд- лива князівщина та боярщина
+не здужала була порозривати їх до решти,- тому й не диво, що під
+проводом так усіма любленого, так досвідного і громадському ділу
+відданого чоловіка, як Захар Беркут, ті зв'язки живо відновилися і
+зміцніли.
+
+Особливо зв'язок з руськими громадами по угорськім боці був дуже
+важним ділом для Тухоль-щини, ба й для цілої Стрийської верховини,
+багатої вовною та кожухами, та зате досить убогої на хліб, якого мали
+недостатком загірні люди.
+
+Отже ж то одним із головних старань Захара було - провести зі своєї
+Тухоль- щини просту і безпечну дорогу на угорський бік. Довгі літа він
+носився а тою гадкою, переходив здовж і вшир тухольські полонини,
+розмірковуючи, куди би найліпше, найбезпечніше і а найменшим коштом
+можна провести дорогу, а заразом старався звільна й ненастанно накло-
+нювати верховинські громади по однім і другім боці Бес-кида до того
+діла. При кождій нагоді, на кождій громадській раді він не залишав
+доказувати користь і потребу такої дороги, поки вкінці не добився
+сього. Більше як десять громад з ближчої й дальшої околиці прислали до
+Тухлі своїх виборних на громадську раду, на якій мало обговорюватись
+побудовання нової дороги. Се був радісний день для Захара.
+
+Він не тільки прийнявся радо сам повитичувати, куди має йти дорога,
+але також через весь час, поки вона мала будуватися, взявся надзирати
+за роботою, а окрім того, виправив чотирьох своїх синів до роботи, а
+п'ятий його син, коваль, мав із своєю перевізною кузнею все бути на
+місці роботи для направи потрібних знаряддів. Кожда громада висилала
+по кільканадцять робітників, із запасом свого хліба й своєї страви,- і
+під проводом невтомного Захара дорога була збудована в однім році.
+Користі її відразу для всіх стали очевидні. Зв'язок з багатими ще тоді
+угро-руськими громадами оживив усю верховину; почалася жива і
+обопільна хосен - на обміна здобутків праці: туди йшли кожухи, сир
+овечий та й цілі отари на заріз, а відтам пшениця, жито та полотна.
+Але не тільки для такого обмінного торгу була вигідна тухольська
+дорога; вона була також проводом для всіляких вістей про життя громад
+по однім і по другім боці
+
+Бескида, була живою ниткою, що в'язала докупи дітей одного народу,
+розбитих між двома державами.
+
+Правда, тухольська дорога була не перша така нитка. Давнішня і колись
+далеко славніша була дуклянська дорога. Але галицько-руським князям
+вона з многих причин не злюбилася, менше, може, для того, що
+піддержувала живий зв'язок між громадами по сім і по тім боці Бескида
+та через те скріплювала в одних і в других вольні громадські порядки,
+як радше для того, що туди частенько мадьярські королі й дуки впадали
+з військами до Червоної Русі. От тому-то галицькі та перемиські князі
+старались коли не зовсім замкнути, то бодай укріпити ту входову браму
+в свої границі, а звісно, що таке «укріплення», зроблене по-державному
+і для державних цілей, мусило вийти на шкоду громад
+
+і громадської самоуправи. Князі понасаджували здовж дуклянської дороги
+своїх бояр, понадаровували їм із громадських земель просторі грунти й
+посідища і вложили на них обов'язок - пильнувати Дуклянської брами, в
+разі воєнного нападу спиняти неприятеля воєнними дружинами, набраними
+з околичних громад, а також засіками, себто дерев'яними та кам'яними
+запорами, що ними в тісних місцях завалювано дорогу, чинячи її при
+якій-такій обороні зовсім непрохідною для ворожих вояків. Розуміється,
+що ті обов'язки цілим своїм тягарем спадали на селян, на громади. Вони
+не тільки тратили часть своїх споконвічних земель, на яких розсідалися
+бояри, але мусили, крім того, ставити варти, давати дружинників та
+слуг бобрам, робити засіки, ба, в разі воєнного часу, піддані були
+зовсім боярським розказам і боярському судові. Очевидна річ, боярин,
+обдарований такими широкими правами, стався силою в селі і, зовсім
+природно, дбав про побільшення й укріплення своєї сили. Щоб
+забагатіти, бояри закладали на шляху свої власні засіки-рогачки і
+побирали з них і в спокійних часах оплату від усякого проїжджого, а се
+мусило спинити живий рух по дуклянській дорозі, ослабити живі зв'язки
+між громадами. А рівночасно з ослабленням тих зв'язків мусив іти й
+упадок вічних, вільних порядків у самих громадах. Вдасть боярська не
+могла й не хотіла обік себе терпіти другої, громадської власті; між
+боярами а громадами мусило прийти до довгої й тяжкої боротьби, яка
+вкінці випала на некористь громад. Правда, в тім часі, коли йде наше
+оповідання, боротьба тота ще далеко не була скінчена, а декуди, в
+відлюдних гірських селах, ще й зовсім не почалася,- і се були, можна
+сказати напевно, найщасливіпгі закутки тодішньої Русі. До таких
+щасливих закутків належала й Тухольщина, а дорога, проведена через
+Бескид на Угри, на довгі часи забезпечила й' добробуток. Тухольська
+дорога не була ще в руках боярських, була вільна для кождого, хоч
+громадяни суміжних з нею селищ, як червоноруського, так і угорського
+боку, пильно стерегли її від усякого ворожого нападу і давали собі
+взаїмно знати про всяку грозячу небезпеку, яку таким способом
+відбивано завчасу і тихо сполученими силами всіх заінтересованих тим
+ділом громад. Не диво, проте, що, лежачи при тій дорозі, на середині
+між
+
+Угорщиною і Підгір'ям, Тухольщина раз у раз підносилася не лише добрим
+побутом, але й свобідним громадським ладом. Своїм приміром вона
+освіжувала і піддержувала всю дооколичну верховину, а особливо ті
+села, в яких уже були княжі бояри і в яких почалась уже руйнуюча
+боротьба між давнім громадством а новим панством. Гаряче слово і
+велика повага Захара Беркута при-чинювалися немало до того, що, поки
+більша часть громад держалася добре в тій боротьбі, бояри не могли так
+швидко розширювати своєї власті, як їм сього бажалося, і мусили жити в
+добрій злагоді з громадами, підлягаючи в часах супокою їх копним судам
+і засідаючи в них поруч з іншими старцями як рівні з рівними.
+
+Але такий стан був боярам дуже немилий; вони ждали воєнного часу, як
+не знати якого празника, бо тоді всміхалась їм надія - відразу
+захопити всю власть у свої руки, а при тій нагоді розбити до крихти
+ненависні громадські порядки, так, аби раз захоплена власть уже не
+потребувала виходити з їх рук. Але часу воєнного не було. Володар
+Червоної Русі, князь Данило Романович, хоч і який був ласкавий для
+бояр - не то що його батько,- але допомогти Їм багато не міг, зайнятий
+то стараннями про королівську корону, то спорами князів, що дерлись за
+великокняжий київський престол, а найменше забезпечуванням свого краю
+против нового, досі не чуваного ворога - монголів, що перед десятьма
+роками, мов страшна громова хмара, появилися були на східних границях
+Русі, в наддонських степах, і побили зібраних руських князів у
+страшній і дуже кровавій битві над рікою Калкою. Але з-над Калки
+нагло, немов наполошені хоробрістю русичів, вони вернули назад, і ось
+уже десятий рік минав, а про них не було нічого чути. Тільки глуха
+тривога ходила по народі, мов гаряча вітрова хвиля ходить по
+дозріваючім житі і ніхто не знав, чи хвиля уляжеться, чи, може, нажене
+з собою грізну градову тучу. А найменше знали се й надіялись сього
+князі та бояри. Вони спокійно по погромі над Калкою прийнялися за свою
+давню роботу - спори за насліддя престолів і підкопування свобідних та
+самоуправних громадських порядків. Нерозумні! Вони підривали дуба,
+котрий годував їх своїми жолудьми! Коли б були свою вдасть і свою силу
+повернули на скріплювання а не на підкопування тих порядків по
+громадах і живих зв язків між громадами, то наша Русь, певно, не була
+б упала під стрілами та топорами монголів, але була б остоялася проти
+них, як глибоко вкорінений дуб-велетень остоюється проти осінньої
+бурі!
+
+Щаслива була Тухольщина, бо досі якось обминали її неситі очі князів і
+бояр.
+
+Чи то для того, що лежала так віддалік від світу, між горами та
+скалами, чи, може, для того, що надто великого багатства в ній не
+було. Досить того, що бояри якось не мали охоти затісуватися в той
+закуток. Але і се щастя не було вічне. Нараз одної гарної днини заїхав
+у тухольські гори боярин Тугар Вовк і, не кажучи нікому ані слова,
+почав на горбі над Опором, віддалік від Тухлі, але на тухольськім
+грунті, будувати собі дім. Тухольці з зачудування зразу мовчали не
+спиняли нового гостя, далі почали допитуватися його, хто він, відки і
+за чим приходить сюди?
+
+- Я боярин князя Данила,гордо відповідав їм Тугар Вовк.За мої заслуги
+- князь надгородив мене землями й лісами в Тухольщині.
+
+- Але ж се землі й ліси громадські! відповідали йому тухольці.
+
+- Се мене нічого не обходить,відказував боярин,ідіть і в князя
+- допоминайтеся.
+
+Я маю його грамоту - і більше нічого знати не хочу!
+
+Тухольці кивали головами на такі боярські слова і не казали нічого. А
+боярин тим часом починав собі все згорда все похвалявся княжою ласкою
+та княжою волею, хоч зрештою, наразі й не стісняв ні в чім тухольців і
+не мішався в їх громадські діла. Тухольці, а особливо молодші, зразу,
+чи то з цікавості, чи з звичайної гостинності, частенько сходилися з
+боярином і робили йому деякі прислуги,- аж нараз, мов сокирою втяв,
+перестали ходити і, очевидно, зовсім уникали його. Се зразу здивувало,
+а далі й розсердило боярина, і він почав тепер чинити тухольцям усякі
+пакості. Дім його стояв якраз над тухольською дорогою,
+
+і він, ідучи за приміром інших бояр, поставив на дорозі величезну
+рогачку і ждав від проїжджих для себе мита. Та тухольці були тугий
+народ. Вони почули відразу, що тут починається рішуча боротьба, і
+постановили за радою Захара
+
+Беркута стояти твердо і невідступне при своїх правах до крайньої
+крайності.
+
+Зараз тиждень по виставленню рогачки вислала тухоль-ська рада
+громадська своїх відпоручників до Тугара Вовка. Відпоручники завдали
+йому коротке і рішуче питання:
+
+- Що робиш, боярине? За що спираєш дорогу?
+
+- Так мені хочеться! відповів гордо боярин.Коли вам кривда, то йдіть
+- жалуйтесь на мене до князя.
+
+- Але ж се дорога не княжа, а громадська.
+
+- Се мене нічого не обходить!
+
+З тим відпоручники й віддалилися, але зараз по їх відході прийшла з
+Тухлі ціла ватага сільської молодежі з сокирами і тихесенько порубала
+рогачку на дрібні кусні, наклала з неї огонь і спалила її недалеко від
+боярського двора. Боярин лютився на своїм дворі, кляв поганих смердів,
+але супротивлятися їм не мав смілості і наразі не робив уже другої
+рогачки. Перший напад на громадські права був відбитий, але тухольці
+не радувалися завчасно,- вони добре знали, що се тільки перший напад і
+що за ним треба надіятись інших. І справді, так воно сталося. Одного
+дня прибігли до Тухлі вівчарі, голосячи сумну вість, що боярські слуги
+зганяють їх із найкращої громадської полоняни. Не вспіли вівчарі до
+ладу розказати свого, коли втім прибігли громадські лісничі, кажучи,
+що боярин відмірює і запальковує для себе величезний кусень найкращого
+громадського лісу. Знов громадська рада вислала відпоручників до
+Тугара
+
+Вовка.
+
+- За що, боярине, кривдиш громаду?
+
+- Я беру тільки те, що мені мій князь дарував.
+
+- Але ж се не княжі, а громадські землі! Князь не міг дарувати того,
+- що до нього не належить.
+
+- Ну, то йдіть на князя жалуйтеся! відказав їм боярин і відвернувся
+- від них.
+
+Від тої пори почалася правдива війна між боярином і тухольцями. То раз
+тухольці зженуть боярські стада зі своїх полонин, то боярські слуги
+зженуть тухольські отари. Лісу, загарбаного боярином, стерегли і
+громадські, і боярські лісничі, між котрими не раз приходило до сварки
+і бійки. Се лютило боярина чимраз дужче, і він вкінці казав убивати
+тухольську худобу, придибану на загарбаних полонинах, а одного
+громадського лісничого, придибаного в заграбленім лісі, велів
+прив'язати до дереза і сікти терновими різками мало що не на смерть.
+Сьо-'-о було вже замного тухольській громаді. Многі голоси обізвалися
+за тим, аби по давньому звичаю до боярина при-ложити закон про
+непокірного і шкідного громадянина, розбійника та злодія і вигнати
+його з обсягу громадських земель, а дім його зруйнувати дотла. Велика
+часть громадян пристала на се, і певно, що круто прийшлось би було
+тоді бояринові, коли б
+
+Захар Беркут не був висловив тої думки, що не належиться засуджувати
+нікого, не вислухавши вперед його оправдання, і що справедливість
+домагається закликати боярина поперед усього на громадський копний
+суд, дати йому можність витолкуватися і аж потім поступати з ним так,
+як осудить громада при повнім спокою й розвазі. Тої розумної ради
+послухала тухольська громада.
+
+Певно, ніхто в нинішнім зборі не розумів так добре важності сеї хвилі,
+як Захар
+
+Беркут. Він бачив, що тут ціле діло його життя важиться на вістрю
+громадського засуду. Та й коби-то в тім засуді ходило лиш о просту
+справедливість, то Захар був би спокійний і покладався б уповні на
+громадський розум. Але тут приходилося розважати - перший раз на
+тухольськім копнім суді - також інші, посторонні, а безмірно важні
+обставини, що запутували справу майже до безвихідності. Захар розу^
+мів добре, що засуд, чи прихильний, чи неприхильний для боярина,
+грозить громаді великою небезпекою. Прихильний засуд значить признання
+не так права, як сили по стороні боярина, раз назавсіди упокорить
+перед ним громаду, віддасть йому в руки на тільки загарбані ліси й
+полонини, але й цілу громаду, буде першим і найтяжчим виломом у
+вільнім громадськім устрою, над якого відновленням і скріпленням він
+ненастанно трудився протягом сімдесятьох літ. А неприхильний засуд, що
+вирече прогнання боярина з громади, грозить також немалою небезпекою.
+Ану ж боярин зуміє підмовити князя, розбудити його гнів, переконати
+його, що тухольці - бунтівники? Се може стягнути велику бурю або й
+цілковиту руїну на
+
+Гухольщину, як подібні засуди кілька разів уже стягали руїну на інші
+громади, що їх князі узнавали за бунтівничі і віддавали боярам та їх
+дружинам на розграблення та на знищення. Оба ті важкі виходи нинішньої
+ради наповняли серце старого Захара великим сумом, і він щиро молився
+духом перед почином ради до великого Дажбога-Сонця, щоб той просвітив
+розум його і його громади
+
+і дав їм знайти праву стежку серед усіх тих трудностей.
+
+- Чесна громадо! так зачав він свою бесіду.Не буду від вас скривати,
+- та й, впрочім, ви й самі то добре знаєте, які важкі й великі діла
+- чекають сьогодні нашого громадського розсуду. Коли поглядаю на те,
+- що довкола нас робиться і що нам грозить, то так і здається мені, що
+- наше дотеперішнє спокійне громадське життя пропало безповоротно, що
+- тепер наступає для нас усіх пора показати на ділі, в боротьбі, чи
+- наші громадські порядки справді міцні й добрі, чи можуть видержати
+- надходячу важку бурю. Яка се буря надходить на нас, і то не з одного
+- боку, се ви знаєте і почуєте ще ширше на нинішній раді, тож про се я
+- тепер не потребую говорити. Я хотів би тільки показати вам і вбити
+- незнищимо в вашу тямку те становище, на якім би нам, по моїй думці,
+- треба стояти, твердо стояти до крайньої крайності. А втім, і тут ні
+- я, ні ніхто інший не має власті над вами: схочете, то послухаєте, а
+- не схочете воля ваша! Тільки ж кажу вам, що сьогодні ми стоїмо на
+- розстайній дорозі, сьогодні нам прийдеться вибрати: сюди чи туди.
+- Тож годиться нам, людям старим і досвідним, добре вияснити собі той
+- вибір і ті дороги, на які він може повести нас, і те місце, на
+- котрім ми стоїмо тепер!
+
+- Погляньте, чесна громадо, на те наше копне знамено, котре від
+- п'ятдесятьох літ чує наші слова і бачить наші діла. Чи знаєте ви, що
+- виражають його знаки? Святі
+
+і поважні старці, батьки наші, зробили його і передали мені його
+значення.
+
+«Захаре,- сказали вони,- колись, у хвилі найгрізнішої небезпеки, коли
+«життя наверне супротивну хвилю на громаду і загрозить її порядок,-
+«тоді ти відкриєш громаді, що значить се знамено, а заразом відкриєш,
+«що на нім спочиває наше й нашого духа-опікуна благословенство, що
+«відступлення від тої дороги, яку вказує те знамено, буде найбільшим
+«нещастям для громади, буде початком її цілковитого упадку!»
+
+Захар утих на хвилю. Його бесіда зробила велике враження на всіх
+громадян.
+
+Усіх очі звернені були на знамено, що на високій жердці, встромленій у
+камінь, стояло перед громадою, блискотіло срібною оковою на своїх
+кільцях і повівало кармазиновою хоруговкою, немов переливалось живою
+кров'ю.
+
+- Я досі не говорив вам про се нічого,говорив Захар дальше,бо часи
+- були спокійні. Але сьогодні пора се зробити. Глядіть на нього, на се
+- знамено наше! З одного здорового пня вироблений весь той суцільний
+- ланцюг, сильний і немов замкнутий у собі, а прецінь свобідний в
+- кождім поєдинчім колісці, готовий прийняти всякі зв'язки. Сей ланцюг
+- то наш руський рід, такий, який вийшов з рук добрих, творчих духів.
+- Кожде колісце в тім ланцюзі то одна громада, нерозривно, з самої
+- природи зв'язана з усіма іншими, а, проте, свобідна сама в собі,
+- немов замкнена сама в собі, живе своїм власним життям і вдоволяє
+- свої потреби. Тільки така суцільність і свобода кождої поодинокої
+- громади робить усю цілість суцільною й свобідною. Нехай тільки одно
+- колісце трісне, розпадеться само в собі, то й цілий ланцюг
+- розпадеться, одноцілий його зв'язок розірветься. От так і упадок
+- вольних громадських порядків у одній громаді стає раною, котра
+- приносить недугу, а то й заразу для цілого тіла нашої святої Русі.
+
+Горе громаді, котра добровільно станеться тою раною, котра не ужиє
+всіх сил і способів, щоб удержати себе прії здоров'ю! Ліпше би було
+такій громаді щезнути з лиця землі, запастися в безодню!
+
+Остатні слова Захара, сказані грізним, піднесеним голосом, приглушили
+в ушах слухаючої громади шум водо-паду, що недалеко гримав собою о
+камінь і, мов живий стовп кришталю, граючи проти сонця всіми барвами
+веселки, видавався блискучою пасмугою понад головами громади. Захар
+говорив дальше:
+
+- Гляньте ще раз на те знамено! Кожде колісце його ланцюга сковане
+- блискучими срібними оковами в гарні узори. Окови ті не обтяжають
+- колісця, а додають йому оздоби й тривкості. Так само кожда громада
+- має свої дорогоцінні установи і порядки, породжені потребами,
+- упорядковані розумом мудрих батьків наших. Порядки ті святі, але не
+- для того, що давні, що батьками нашими уладже-ні, тільки для того,
+- що свобідні, що не в'яжуть нікого доброго в добрім діланню, а
+- в'яжуть лиш злого, що хотів би шкодити громаді. Порядки ті не
+- в'яжуть і громаду, а тільки додають їй сили і власті для охорони
+- всього, що добре і хосенне, а для знищення всього, що зле і шкідне.
+- Коли б не ті срібні окови, дерев'яні обручки легко могли би
+- потріскати і вся одноцілість ланцюга пропала би. Так само, якби не
+- наші святі громадські установи, то й уся громада пропала би.
+- Уважайте ж, чесна громадо! Злодійські руки простягаються, щоб
+- обдерти ті срібні окови з нашого колісця, щоб ослабити і ногами
+- потоптати наш громадський лад, при якім нам так добре жилосяі
+
+- Ні, ми не попустимо їм того! крикнула разом од-нодушно
+- громада.Станемо в обороні своєї свободи, хоч би прийшлося нам і
+- остатню краплю крові пролити!
+
+- Добре, діти! сказав зворушений Захар Беркут.Так воно й треба! Вірте
+- мені, се дух нашого великого Сторожа прорік із вас! Ви його силою
+- вгадали значення тої хоругви, що повіває на нашім знамені. Чому вона
+- червона? Бо значить кров!
+
+До остатньої краплі крові повинна боронити громада своєї свободи,
+свого святого ладу! І вірте мені, недалеко та хвиля, котра справді
+запотребує від нас крові! Будьмо готові й її пролити в своїй обороні!
+
+В тій хвилі очі всіх громадян, немов на даний знак, звернулися в
+сторону села.
+
+Там, на шляху, що вів від села попри водопад у гори, показалася
+невеличка громада пишно построєних, оруж-них людей. Се йшов у всій
+своїй пишноті на тухольську раду боярин Тугар Вовк зі своєю дружиною.
+Незважаючи на гарячу весняну днину, боярин був у повній рицарській
+зброї: в панцирі з залізної блискучої бляхи, в "аких же набедрениках і
+наголінниках і в блискучім спижевім шоломі з розвіяною поверх нього
+китото з когутячих косиць. При боці у нього теліпався в піхві тяжкий
+бойовий меч, через плечі перевішений був лук і сагайдак зі стрілами, а
+за поясом стримів топір, блискучий широким сталевим вістрям і бронзою
+набиваним обухом. Поверх усеї тої страшної зброї, на знак супокійного
+свого наміру, боярин накинув вовчу шкуру, з пащею, переробленою в
+защіпку на груді, і з лабами, що гострими кігтями обхапували його
+пояс.
+
+Довкола боярина йшло десять вояків, лучників і топірників, повбираних
+у такі ж вовчі шкури, але без панцирів. Мимоволі стрепенулася
+тухольська громада, побачивши наближення тої вовчої дружини; всі
+зрозуміли, що се, власне, й є той ворог, який напосівся на їх свободу
+й незалежність. Але поки що вони ще не надійшли, а Захар кінчив свою
+бесіду.
+
+- Ось надходить боярин, котрий хвалиться, що з милості для нього князь
+- подарував йому наші землі, нашу свободу, нас самих. Бачте, як гордо
+- виступає він у тім почуттю княжої милості, в тім почуттю, що він
+- княжий слуга, що він раб! Нам не потрібно милості від боярина і ні
+- за що ставати нам рабами се причина, для чого він ненавидить нас і
+- прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість ного пуста і що
+- правдиво свобід-ному чоловікові личить не гордість, а супокійна
+- повага та розум. Заховайте ж проти нього ту повагу і той розум, щоб
+- не ми упокорили його, а сам він у глибині свого сумління почув себе
+- упокореним! Я скінчив.
+
+Тихий шепіт вдоволення і радісної рішучості пройшов по громаді. Захар
+сів на своє місце. Хвилю стояла мовчанка на майдані, поки Тугар Вовк
+не наблизився до ради.
+
+- Здорові були, громадо! сказав він, дотикаючи рукою свого шолома, але
+- не знімаючи його з голови.
+
+- Здоров будь і ти, боярине! відповіла громада. Тугар Вовк гордим,
+- безпечним поступом вийшов перед громаду і, ледве окинувши її оком,
+- проговорив:
+
+- Ви кликали мене перед себе і ось я. Чого хочете від мене?
+
+Слова ті сказані були різким, гордим голосом, котрим боярин, очевидно,
+хотів показати громаді свою вищість. При тім він не дивився на
+громаду, але обертав у руках свій топір і немов любувався блиском його
+вістря та обуха, показуючи явно, що глибоко погорджує цілою тою радою.
+
+- Ми закликали тебе, боярине, перед суд громадський, щоб, заким
+- осудимо твої поступки, вислухати твого слова. Яким правом і в якій
+- цілі ти робиш кривду громаді?
+
+- На суд громадський? повторив, немов зачудува-ний, Тугар Вовк,
+- обертаючись лицем до Захара.Я княжий слуга і боярин. Ніхто не має
+- права судити мене, окрім князя і рівних мені бояр.
+
+- Про се, боярине, чий ти слуга, ми не будемо з тобою сперечатися,се
+- нас нічого не обходить. А про твоє право поговоримо пізніше. Тепер
+- тільки будь ласкав сказати нам: відкіля прийшов ти в наше село?
+
+- Зі столичного княжого міста Галича.
+
+- А хто велів тобі йти сюди?
+
+- Мій і ваш пан князь Данило Романович.
+
+- Говори про себе, а не про нас, боярине! Ми вольні люди і не знаємо
+- ніякого пана. А чого ж велів тобі твій пан іти в наше село?
+
+Лице боярина облилося червоною пасмугою злості при тих словах Захара.
+
+Хвилю він вагувався, чи відповідати дальше на його допитування, далі
+погамував свій невчасний порив.
+
+- Він велів мені бути сторожем його земель і його підданих, воєводою і
+- начальником Тухольщини і дав мені і моїм потемкам у вічне посідання
+- тухольські землі в нагороду за мою вірну службу. Ось його грамота,
+- його печать
+
+і підпис!
+
+При тих словах боярин гордим рухом руки вийняв із-за широкого
+ремінного пояса княжу грамоту і підняв її вгору, показуючи громаді.
+
+- Сховай свою грамоту, боярине,сказав спокійно Захар,ми не вміємо її
+- читати, а печать того князя для нас не закон. Радше сам ти скажи
+- нам, хто се такий той твій князь?
+
+- Як то? крикнув здивований боярин,Ви не знаєте князя Данила?
+
+- Ні, не знаємо ніякого князя.
+
+- Володаря всіх земель, усіх осель і міст від Сану аж до Дніпра, від
+- Карпат аж до устя Бугу?
+
+- Ми не видали його ніколи, і у нас він не володар. Адже пастух,
+- володар отари, стереже її від вовка, гонить її в спеку полудня до
+- холодного потоку, а в холод ночі до теплої, безпечної кошари. А
+- князь чи робить се зі своїми підвладними?
+
+- Князь робить з ними ще більше,відповів боярин.Він дає їм мудрі права
+- і мудрих суддів, посилає їм своїх вірних слуг, аби боронили їх від
+- ворога.
+
+- Не по правді сказав ти се, боярине,замітив строго Захар.Бач, сонце
+- на небі закрило своє ясне лице, щоб не слухати твоїх кривих слів!
+- Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків
+- наших. Мудрих суддів княжих ми не видали досі і жили тихо, в згоді й
+- ладі, судячись самі громадським розумом. Батьки наші здавна вчили
+- нас: один чоловік дурень, а громадський суд справедливий суд. Без
+- княжих воєвод жили наші батьки, жили й ми досі, і, як бачиш, хати
+- наші не попустошені, і діти наші не забрані до ворожої неволі.
+
+- Так було досі, але відтепер не так буде.
+
+- Як буде відтепер, сього ми не знаємо, і ти, боярине, не знаєш. Одно
+- ще тільки скажи нам: твій князь чи справедливий чоловік?
+
+- Весь світ знає і подивляє його справедливість.
+
+- То він, певно, і тебе вислав, щоб ти в наших горах насаджував
+- справедливість?
+
+Боярин змішався сим простим питанням, але по хвилевім вагованню
+сказав:
+
+- Так.
+
+- А як думаєш, боярине, чи справедливий може несправедливо кривдити
+- своїх підвладних? Боярин мовчав.
+
+- Чи може він несправедливими поступками насадити в їх серця
+- справедливість
+
+і, кривдячи їх, з'єднати для себе їх любов і повагу?
+
+Боярин мовчав, граючись вістрям свойого топора.
+
+- Гляди ж, боярине,закінчив Захар.Уста твої мовчать, але сумління твоє
+- каже, що се не може бути. А прецінь же твій справедливий князь
+- зробив се з нами, з нами, котрих він не бачив і не знає, котрих
+- добром і щастям він не турбується, котрі йому не вчинили нічого
+- злого, але, навпаки, щороку складають йому багату данину. Як він міг
+- се зробити, боярине?
+
+Тугар Вовк блиснув гнівно очима на Захара і сказав:
+
+- Плетеш дурниці, старий. Князь нікого не може скривдити!
+
+- А прецінь нас скривдив, отою самою грамотою, котрою ти так хвалишся!
+- Бо зважай лишень: чи не скривдив би я тебе, якби без твоєї волі зняв
+- із тебе отой блискучий панцир і дав його мойому синові? А таке саме
+- діло зробив твій князь
+
+із нами. Що для тебе панцир, то для нас земля й ліс. Від віків ми
+вживали їх і берегли, як ока в голові,- а тут нараз приходиш ти в
+імені свого князя і кажеш:
+
+«Се моє! Мій князь дав мені се в надгороду за мої великі заслуги!» І
+«проганяєш наших пастухів, убиваєш нашого лісничого на нашій власній
+«землі! Скажи ж, чи можемо ми уважати твого князя справедливим
+«чоловіком?
+
+- Ти помилився, старче! сказав Тугар Вовк.Усі ми власність князя, зі
+- всім, що маємо, з худобою й землею. Князь один вільний, а ми його
+- невільники. Його ласка то наша воля. Він може зробити з нами, що
+- хоче.
+
+Мов удар обуха в тім'я, так оглушили ті слова Захара Беркута. Він
+похилив свою сиву голову додолу і довгу хвилю мовчав, не знаючи, що й
+казати. Мертвецьки понуро мовчала й уся громада. Вкінці Захар устав.
+Лице його ясніло. Він підніс руку догори, до сонця.
+
+- Сонце преясне! сказав він.Ти благотворне, вольне світило, не слухай
+- тих огидних слів, які осмілився сей чоловік сказати перед твоїм
+- лицем! Не слухай їх, забудь, що вони сказані були на нашій, досі й
+- помислом таким не оскверненій землі! І не карай нас за них! Бо
+- безкарно ти не пропустиш їх, то знаю. І коли там
+
+- у тім Галичі, довкола князя наплодилось багато таких людей то ти
+- зітри їх із лиця землі, але за кару не погуби разом із ними всього
+- нашого народу!
+
+І по сім Захар услокоївся, сів і знов звернувся до боярина.
+
+- Ми чули, боярине, твоє переконання,сказав він,не повторяй його
+- другий раз перед нами, нехай воно при тобі лишається. Послухай же
+- тепер, яка наша думка про твого князя. Послухай і не прогнівайся!
+- Сам иачиш і знаєш, що вітця й опікуна ми в нім бачити не можемо.
+- Отець знає свою дитину, її потреби й бажання, а він не знає нас і не
+- хоче знати. Опікун береже свого підручного від ворога і від усякої
+- шкоди,князь не береже нас ні від сльоти, ні від тучі, ні від граду,
+- ні від медведя,а се наші найгірші вороги. Він, щоправда, голосить,
+- що береже нас від нападів угорських вояків. Але як береже нас?
+- Насилаючи на нас
+
+іще гірших ворогів, ніж угри,-своїх неситих бояр з їх дружинами. Угрії
+нападуть, заберуть, що можна, і підуть; боярин як нападе, то вже й
+осяде, і не вдоволиться ніякими добича-ми, а рад би нас усіх навіки
+поробити рабами. Не віт-цем і опікуном ми вважаємо твого князя, але
+карою божою, зісланою на нас за гріхи наші, від якої мусимо від-
+купуватися щорічними данинами. Чим менше ми про нього знаємо, а він
+про нас, тим ліпше для нас. І коби вся наша Русь могла позбутися
+сьогодні його з усіма його ватагами, то, певно, була би ще щаслива і
+велика!
+
+З дивним чуттям у серці слухав Тугар Вовк тих гарячих слів старого
+бесідника.
+
+Хоч вихований при княжім дворі і зіпсований гниллю та підлотою, він
+усе-таки був рицар, вояк, чоловік і мусив відчути серцем хоч крихту
+того чуття, яке так сильно порушувало серце Захара Беркута. А при тім
+же він далеко не по щирій совісті виповідав уперед свої слова про
+необмежену власть князя; його душа й сама не раз бунтувалася проти тої
+власті, а тут він тільки хотів заслонити показом на княжу власть свої
+власні забаги такої ж власті. Не диво, що слова
+
+Захара Беркута запали йому глибше в душу, ніж він сам того бажав. Він
+перший раз зі щирим подивом глянув на нього, але заразом і жаль йому
+зробилося того велетня, якого упадок, по його думці, був близький і
+неминучий.
+
+- Старче, старче,сказав він,жаль мені твого сивого волосся і твого
+- молодечого серця. Довгий час прожив ти на світі, здається навіть, що
+- занадто довгий!
+
+Живучи серцем у давнині і в гарячих думах молодості, перестав ти
+розуміти нові, теперішні часи, їх погляди та потреби. Те, що було
+давно, не мусить бути й тепер, ані вічно. Все, що живе,-
+переживається. Пережилися й твої?юлодечі думи про свободу. Важкі тепер
+часи надходять, старче! Вони домагаються конечно одного сильного
+володаря в нашім краю, котрий би в однім осередку згромадив і в свою
+руку уняв усю силу цілого народу для оборони його перед ворогом, що
+надтягає зі сходу сонця. Ти, старче, не знаєш усього того, і тобі
+здається, що давні часи ще тривають.
+
+- І тут ти помилився, боярине,сказав Захар Беркут.Не подоба старому
+- вдаватися в молоді мрії, а на сучасність жмурити очі. Але ж тричі не
+- подоба йому по-мітуватися добрим для того, що воно старе, а хапати
+- за лихе для того, що воно нове. Се звичай молодиків, і то зле
+- вихованих молодиків. Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється
+- довкола нас. А тим часом не знати ще, хто з нас двох більше й
+- докладніше се знає. Ти натякнув мені на страшного ворога, що грозить
+- нам зі сходу сонця, і висловив думку, що наближення того ворога
+- вимагає згромадження всієї народної сили в одних руках. Тепер я
+- скажу тобі, що я знаю про того ворога. Правда, боярине, до тебе
+- вчора прибіг княжий післанець, який оповістив тебе про новий напад
+- страшних монголів на нашу країну, про те, що вони по довгім опорі
+- зайняли Київ, і зруйнували його дотла, і тепер величезною хмарою
+- тягнуть на наші червоноруські землі. Ми, боярине, знали се ще перед
+- тижнем і знали про княжого післанця, виправленого в отсі сторони, та
+- про його вісті. Княжий післанець прибув пізненько наші піс-ланці
+- далеко скоріше ходять. Монголи давно вже аапо-веннли нашу Червону
+- Русь, понищили багато городів і сіл і розділилися на дві ріки. Одна
+- пішла на захід, мабуть, під Судомир, у польську країну, а друга йде
+- горі долиною Стрию в наші сторони. Правда, боярине, що ти ще не знав
+- сього?
+
+Тугар Вовк з подивом, майже зо страхом, глядів на старого Захара.
+
+- А відки ти се анаєш, старче? запитав він.
+
+- Я й се скажу тобі, щоб ти знав, яка сила в громадах і в їх вольнім
+- союзі. Зі всімп підгірськими громадами ми стоїмо в зв'язку: вони
+- обов'язані нам, а ми їм докосити якнайшвидше всякі вісті, важні для
+- громадського життя. Підгірські ж громади стоять у зв'язках з
+- дальшими, покутськими та подільськими, тож про все, сяк чи так важне
+- для нас, що діється на нашій Червоній Русі, йде блискавкою вість від
+- громади до громади.
+
+- Що вам з вістей, коли помогти собі не можете! згірдно буркнув
+- боярин.
+
+- Правду сказав ти, боярине,сумно відповів Захар.Подільські та
+- покутські громади не можуть допомогти собі, бо вони обдерті та
+- обезсилені князями та боярами, які не позволяють їм мати своє
+- оружжя, ані вправлятися в робленню ним. От і бачиш, боярине, що се
+- значить: єдинитн силу народу в одних руках!
+
+Щоби з'єдинити в одних руках силу народу, треба ослабити силу народу.
+Щоб одному надати велику власть над народом, треба кождій громаді
+відібрати її свободу, треба розбити громадські зв'язки, обезоружити
+громадські руки. А тоді всяким монголам одверта дорога в нашу країну.
+Бо поглянь тепер на кашу Русь!
+
+Твій владник, твій могу-чий князь Данило пропав десь безвісти. Замість
+обернутися до свого народу, віддати йому його свободу і зробити з
+нього живу, непоборну запору проти монгольського наїзду, він, поки
+монголи руйнують його край, побіг до угорського короля, у нього
+благаючи помочі. Але угри не поквапні помагати нам, хоч і їм самим
+грозить та сама навала. Тепер твій
+
+Данило щез десь, і, хто знає, може, незадовго його побачите в таборі
+монгольського хана яко його вірного підданця, щоб ціною неволі й
+пониження перед сильнішим купити собі власть над слабшими.
+
+Боярин слухав того оповідання, і вже голова його почала укладати
+плани: що діяти? Як використати таку пору?
+
+- Так, кажеш, монголи грозять нападом і отсим горам?
+
+Захар якось значучо всміхнувся на те запитання:
+
+- Грозять, боярине.
+
+- І що ж ви думаєте робити? Піддаватися чи боронитися?
+
+- Піддаватися їм не можна, бо всіх, хто їм піддається, женуть вони на
+- службу, і то в перші ряди, в найтяжчі бої.
+
+- Значить, ви хочете боронитись?
+
+- Що сила наша, спробуємо зробити.
+
+- Коли так, то прийміть мене за свого воєводу. Я вас поведу до бою
+- проти монголів!
+
+- Постій, боярине, ми ще не дійшли до вибору воєводи. Ти ще не
+- витолкувався зі своїх поступків у нашій громаді. Твою щиру волю до
+- служби громаді ми приймемо, але батьки наші казали нам, що до
+- чистого діла треба й чистих рук. А чи будуть твої руки чисті до
+- такого діла, боярине?
+
+Тугар Вовк змішався трохи таким наглим зворотом, а далі сказав:
+
+- Старче, громадо,покиньмо давні урази! Ворог зближається, з'єднаймо
+- свої сили проти нього! Доправ-дуючись своєї урази, ви можете лише
+- пошкодити ділу, а хісна ніякого собі не добудете.
+
+- Ні, боярине, не говори сього! Не своєї урази ми до-правдуємось, але
+- самої правди. Неправдою прийшов ти до нас, боярине, не по правді
+- поступав з нами,і як же ми можемо повірити тобі начальство над собою
+- в війні з монголами?
+
+- Старче, ти, бачу, завзявся роздратувати мене?
+
+- Боярине, уважай, що тут суд громадський, а не забава! Скажи мені:
+- осідаючи на тухольській землі, чи хотів ти бути членом громади, чи
+- ні?
+
+- Я присланий сюди князем як воєвода.
+
+- Ми сказали тобі, що не признаємо права тзого над нами, а особливо
+- права на нашу землю. Не тикай, боярине, наших земель і наших людей,
+- а тоді, може,;.іи приймемо тебе до своєї громади як рівного між
+- рівних.
+
+- От як! скрикнув гнівно Тугар Вовк.Отака ваша справедливість! То я
+- мав би нехтувати княжу ласку, а допрошуватися ласки від смердів?
+
+- Що ж, боярине, інакше ти не можеш бути нашим громадянином, а не
+- належного до громади громада й терпіти у себе не схоче.
+
+- Не схоче терпіти? насмішливо скрикнув Тугар Вовк.
+
+- Батьки наші казали нам: шкідливого і непотрібного члена громади,
+- розбійника, конокрада або посторон-нього, що без волі громади
+- забирав би громадські землі, з родиною такого прогнати з границь
+- громадських, а дім його розвалити і зрівняти з землею.
+
+- Ха-ха-ха! зареготався силуваним сміхом боярин.То ви сміли б мене,
+- княжого боярина, наділеного княжою ласкою за мої заслуги, рівняти з
+- розбійниками і конокрадами?
+
+- Що ж, боярине, а скажи сам по совісті, чи ліпше ти поступаєш з нами,
+- як розбійник? Адже ж землю нашу забираєш наше найбільше і єдине
+- добро.
+
+Людей наших гониш і вбиваєш на смерть, худобу нашу стріляєш! Чи так
+роблять чесні громадяни?
+
+- Старче, покинь таку мову, я її не можу слухати, вона нарушає мою
+- честь.
+
+- ІІостій, боярине, я ще не скінчив,сказав спокійно Захар Беркут.Отеє
+- ти згадав про свою честь і раз у раз говориш про свої великі
+- заслуги. Будь ласкав, скажи нам, які се твої заслуги, щоб і ми могли
+- вшанувати їх!
+
+- У двадцятьох битвах я проливав свою кров!
+
+- Кров свою проливати, боярине, се ще не заслуга. І розбійник не раз
+- проливає свою кров, а його ж за те вішають. Скажи нам, проти кого і
+- за ким ти воював?
+
+- Проти князя київського, проти князів волинських, і польських, і
+- мазовецьких…
+
+- Досить, боярине! Ті війни се ганьба, не заслуга, і для тебе, і для
+- князів. Се чисто розбійницькі війни.
+
+- Я воював і проти монголів над Калкою.
+
+- І як же ти воював протії них?
+
+- Як то як? Так, як повинен був воювати, не вступаючись із місця,
+- поки, ранений, не дістався до неволі.
+
+- Отеє ти добре сказав,не знаємо тільки, чи се правда.
+
+- Як не знаєте, то й не мішайтеся в те, чого не знаєте.
+
+- Постій, боярине, не насміхайся над нашим незнанням. Постараємось
+- переконатися.
+
+І за тим словом Захар устав і, звертаючись до громади, сказав:
+
+- Чесна громадо, ви чули признання боярина Тугара Вовка?
+
+- Чули.
+
+- Чи може хто свідчить за ним або против нього?
+
+- Я можу! озвався голос із народу. Мов стрілою поражений, стрепенувся
+- боярин на той голос і перший раз уважно, з якоюсь тривогою поглянув
+- на громаду.
+
+- Хто може свідчити, нехай вийде перед громаду і свідчить,сказав
+- Захар.
+
+Перед громаду вийшов не старий ще чоловік, каліка, без руки і ноги,
+навхрест перекалічений. Лице його було порите глибокими шрамами. Се
+був Митько
+
+Вовк, як звала його громада. Перед кількома літами зайшов він до
+громади на кулі, розповідаючи страшні вісті про монголів, про битву
+над Калкою, про погром руських князів і про смерть тих, що дісталися
+до неволі, а потім під час обіду монгольських полководців були удушені
+під дошками, на яких монголи засіли до учти. Він, Митько, також був у
+тій битві в дружиш одного боярина і разом з ним дістався до неволі, з
+якої потім якимсь чудом уйшов. Довго блукав він по селах і містах
+святої Русі, поки вкінці не зайшов і до Тухлі. Тут йому сподобалося
+жити, а що своєю одною рукою вмів плестіг скусні коші і знав багато
+пісень та оповідань про далекі краї, то громада прийняла його р свої
+члени, живила його і зодягала за чергою, загально люблячи і поважаючи
+його за рани, понесені в війні з наїзником, і за його чесний, веселий
+характер. Отой-то
+
+Митько тепер вийшов свідчити протії боярина.
+
+- Скажи нам, Вояче Митьку,почав питати його Захар,ти знаєш сього
+- боярина, проти котрого хочеш свідчити?
+
+- Знаю,відповів твердим голосом Митько.В його дружині я служив і був у
+- битві над Калкою.
+
+- Яке ж свідоцтво хочеш ти зложити проти нього?
+
+- Мовчи, підлий рабе! скрикнув, побліднівши, боярин.Мовчи, а то тут
+- буде й конепь твоя amp;му нужденному життю!
+
+- Боярине, я тепер не раб твій, але вільний громадянин, і тільки моя
+- громада може веліти мені мовчати. Я досі мовчав, але тепер мені
+- велять говорити. Чесна громадо! Свідоцтво моє проти боярина Тугара
+- Вовка велике і страшне: він зра…
+
+- Мовчав досі, то мовчи й далі! ревнув боярин, блиснув топір, і Митько
+- Вояк з розлупаною головою, окровавлений упав додолу.
+
+Охнула громада і зірвалася на ноги. Страшний крик залунав довкола:
+
+- Смерть йому! Смерть! Він зганьбив святість суду! На раді забив мужа
+- нашого!
+
+- Смерди погані! скрикнув до них боярин.Не боюсь вас! От так буде
+- кождому, хто поважиться торкнути мене чи рукою, чи словом. Гей, мої
+- вірні слуги, сюди, до мене!
+
+Лучники і топірники, хоч самі бліді й тремтючі, обступили боярина.
+Грізний, червоний з лютості, стояв він посеред них з кровавим топором
+у руці. На знак
+
+Захара громада втихла.
+
+- Боярине,сказав Захар,ти смертельно провинивсь проти бога і громади.
+- Ти на суді забив свідка, нашого громадянина. Що він хотів проти тебе
+- свідчити, ми не дізналися і не хочемо знати,нехай твоя совість
+- судить тебе. Але своїм убійством ти признався до вини і поповнив
+- нову вину. Громада не може тебе терпіти на своїй землі. Віддалися
+- з-між нас! За три дні віднині прийдуть наші люди, щоб розвалити твій
+- дім і загладити навіть слід твого буття у нас.
+
+- Нехай приходять! крикнув люто боярин.Побачимо, хто чий слід
+- загладить.
+
+Я плюю на ваш суд! Рад побачити того, хто приступить до мого дому!
+Ану, мої слуги, ходімо з сього поганого збору!
+
+Боярин віддалився зі своїми слугами. Довгий час стояла мовчанка в
+зборі.
+
+Молодці винесли кроваве тіло Мить-ка Вояка.
+
+- Чесна громадо,сказав Захар,чи воля ваша поступити з боярином Тугаром
+
+Вовком так, як батьки наші веліли поступати з такими людьми?
+
+- Так, так! загула громада.
+
+- Кого ж вибираєте до сповнення громадської волі? Вибрано десять
+- молодців, між ними й Максима Беркута. Важко було Максимові приймати
+- сей вибір. Хоч і як ненависний був йому боярин, але все-таки він був
+- віт-цем тої, котра мов чаром опанувала його серце і його мислі, за
+- котру він віддав би був життя. А тепер, о горе, і вона була
+- засуджена, безвинно, за батькову провину. Але проте
+
+Максим не відпирався від вибору. Хоч і як тяжке для нього було
+завдання сповнити громадський засуд, усе-таки він у глибині свого
+серця радувався ним: адже ж при тій нагоді він побачить її! А може,
+йому удасться як-небудь потішити її, злагодити хоть своєю щирістю
+острий засуд громади!..
+
+А тим часом рада громадська йшла далі своєю чергою. Прикликано
+післанців від сторонських громад, щоб і з ними нарадитись над тим, як
+боронитися проти нападу монголів.
+
+- Зруйновані ми,говорив післанець підгірських громад.Села наші
+- попалені, худоби зрабовані, молодіж ви-гибла. Широкою рікою
+- розлилися пожежі і знищення по Підгір'ю. Князь не дав нам ніякої
+- оборони, а бояри, що тисли нас в часи спокою, зрадили нас у потребі.
+
+Післанці з Корчина й Тустаня говорили:
+
+- Нам грозить залива. Понижче Синевідська на рівнині біліють вже шатра
+- монголів. Іде їх сила незлічима, і ми й думати не можемо про
+- боротьбу й опір, але забираємо все і втікаємо в ліси та в гори.
+- Бояри наші зачали були робити засіки на шляху, але якось вагуються.
+- Шепчуть люди, що хотять запродати шляхи наші монголам.
+
+Післанці з інших верховинських громад говорили:
+
+- У нас урожаї лихі, а тепер з долів набігло до нас багато народу.
+- Передновинок тяжкий. Рятуйте нас і наших гостей, поможіть перебути
+- чорну годину!
+
+Післанці з угро-руських громад сказали:
+
+- Чули ми, що монгольська залива йде в угорську країну. На бога і
+- богів батьків наших взиваємо вас, сусіди і браття: спиніть тоту
+- страшну хмару, не допустіть її звалитися в нашу країну! Ваші села
+- твердині; кожда скала, кожда дебра ваша стане за тисячу вояків. А
+- скоро раз вони переваляться через гори, то вже там ніяка сила не
+- спинить їх, і всі ми погибнемо марно. Ми готові дати вам поміч, якої
+- зажадаєте,і хлібом, і людьми, тільки не опускайте рук, не тратьте
+- надії, ставайте до бою з поганим наїзником!
+
+Тоді Захар Беркут сказав:
+
+- Чесна громадо, і ви, чесні посли сусідські! Всі ми тут чули, яка
+- страшна хмара йде на нашу країну. Воєнні сили виступали проти них і
+- погибли. Сила їх велика, а нещасні порядки на наших долах дозволили
+- їм зайти аж у серце нашого краю, перед поріг нашої хати. Князі й
+- бояри потратили голови або зраджують край свій очевидячки. Що нам
+- тут зробити? Як нам боронитися? Я думав би, що нам поза границі
+- нашої Тухольщини удаватися не можна. Шлях наш при вашій помочі,
+- чесні загірні громадяни, ми чень оборонимо. Але інших шляхів ми
+- оборонити не можемо. Се буде ваше діло, чесні тустанські громадяни,
+- а коли б нам удалося наше діло, то ми й вам радо підемо допомагати.
+
+На те сказали тустанські післанці:
+
+- Знаємо ми, батьку Захаре, що вам ніяк іти нас боронити і ще в тій
+- тяжкій годині треба, щоб кождий поперед усього за себе стояв. Але
+- зважте лише, що наші громади не такі щасливі, як ваша, що бояри
+- забрали нас у руки і вони держать сторожу над засіками й проходами.
+- А як вони схотять видати їх монголам, то що ж ми порадимо? Лиш
+- одного ми надіємось, і се може ще спасти нас: що монголи не підуть
+- на ваш шлях і що в такім разі ви, забезпечивши свій шлях вартою,
+- будете могли рушити нам на поміч.
+
+- Ей, громадяни, громадяни,сумовито, але і з докором сказав Захар,і
+- сила, бачиться, у вас у руках, і розум у головах, як у мужів, а
+- бесіда ваша дитиняча!
+
+Покладаєте надію на «може» та на «хто знає». Адже ж, сього будьте
+певні, що скоро нам не грозитиме небезпека, то ми всею громадою
+прийдемо вам на поміч. Але поперед усього вам належалось би
+забезпечити себе проти ваших власних ворогів - бояр. Доки в їх руках
+засіки і проходи, доти ви й дихнути безпечно не можете. Кождої хвилі
+сей прехитрий рід може продати вас. Пора вам не дрімати, але вдарити в
+дзвони і громадами поскидати з себе ті пута, в які обпутала вас
+боярська неситість і княжа сваволя. Поки сього не буде, поти й ми не
+зможемо допомогти вам.
+
+Сумно похилили голови тустанські післанці на ті Захарові слова.
+
+- Ей, батьку Захаре,сказали вони,знаєш тп наших громадян, а говориш,
+- немовби зовсім не знав їх. Зламана у них давня відвага, притоптана
+- їх воля. За твою раду дякуємо тобі і передамо її нашим громадам, але
+- чи підуть вони за нею?.. Ей, коби ти був між ними і ска-вав їм своє
+- слово!
+
+- Невже ж таки, чесні сусіди, моє слово у ваших громадян може мати
+- більшу вагу, ніж їх власна потреба, ніж їх власний розум? Ні! Коли б
+- так було, то нічого вже й моє слово вам не поможе, то вже пропали
+- наші громади, пропала наша
+
+Русь.
+
+Сонце геть-геть уже схилилося з полудня, коли тухольська громада по
+скінченій раді вертала до села. Без радісних співів і викриків, сумно,
+повагом ішли старі й молоді, повні важких дум. Що то принесуть їм
+будущі дні?
+
+Післанці сторонських громад, піднесені на дусі й заохочені,
+порозходилися.
+
+Тільки копне знамено, знак сили і згоди громадської, повівало високо і
+весело в повітрі, і весняне небо ясніло пречистим блакитом, немов не
+бачачи земної журби та тривоги.
+
+
+
+
+ІV
+
+
+Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїна та смерть. Страшенна
+монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну, щоб
+на довгі віки в самім корені підтятії її силу, розбити її народне
+життя. Найперші міста -
+
+Київ, Канів, Переяслав - упали і були зруйновані до основи; їх слідом
+пішли тисячі сіл і менших городів. Страшний начальник монгольський
+Бату-хан, прозваний Батиєм, ішов на чолі своєї стотисячної орди,
+женучи перед собою вчетверо стільки всяких полоняників, що мусили
+битися за нього в перших рядах,- ішов поздовж руської землі,
+розпускаючи широко свої загони і бродячи по коліна в крові. Про який-
+будь опір на рівнім полі ніщо було й думати, тим більше, що Русь була
+роз'єднана і роздерта внутрішніми межиусобицями.
+
+Декуди ставали опором міщани в своїх мурах, і непривичні до ведення
+правильної облоги монголи мусили не раз тратити багато часу, добуваючи
+брам
+
+і мурів топорами. Але слабі твердині падали більше через зраду і
+підкупство, ніж силою поборені. Ціль походу страшної орди були Угри,
+багата країна, заселена племенем, спорідненим з монголами, від котрого
+великий Чінгісхан монгольський домагався, щоб йому піддалося. Угри не
+хотіли піддатися, і страшенний похід монгольської орди мав їм показати
+месть великого Чін- гісхана. З трьох боків разом, після плану Батия,
+мала впасти орда до Угорщини: зі сходу в землю Семигород-ську, з
+заходу з землі Моравської і з півночі через
+
+Карпати. В тій цілі орда поділилася на три часті: одна, під проводом
+Кайдана, пішла бессарабськими степами в Волощину, друга, під проводом
+Пети, відділилася від головної орди в землі Волинській і поперек
+Червоної Русі, через
+
+Пліснесько, змагала до верхів'я ріки Дністра, щоб перейти її вбрід, а
+далі розлилася по Підгір'ю, шукаючи проходів через Карпати. Взяті до
+неволі місцеві люди, а також деякі бояри-зрадники провадили монголів
+горі рікою Стриєм на тухольський шлях, і вже, як говорили корчинські
+післанці, їх шатра білілися на рівнині понижче Синевідська.
+
+Вечоріло. Густі сумерки лягали на Підгір'я. Лісисті тухольські гори
+задимилися, мов незлічимі вулкани, готовлячись вибухати. Стрий шумів
+по кам'яних бродах і пінився по закрутинах. Небо покривалось зорями.
+Але й на землі, на широкій надстрийськііі рівнині, почали
+розблискуватись якісь світила, зразу де-де, рідко, мов не-сміло, далі
+чимраз густіше, сильніше,- поки врешті ціла рівнина, як далеко око
+засягне, не покрилася ними, не розжеврілася кровавим облиском.
+
+Мов море, порушене легким вітром, так меркотів той облиск над долиною,
+то живіше палахкотячи, то мов розпливаючись у темніючім просторі. Се
+палали нічні огнища в таборі монголів.
+
+Але ген-ген у віддалі, де кінчилось те меркотяче море, палали інші
+світила, страшні, широкі, бухаючи огняною загравою: се горіли околичні
+села і слободи, окружаючи широкою огненною пасмугою монгольський
+табір. Там бушували загони монголів, рабуючи та мордуючи людей,
+забираючи в неволю та нищачи до основи все, чого не можна було
+забрати.
+
+Смерком уже їхало вузьким плаєм поверх синевідських гір двоє люда на
+невеличких, та крепких гірських кониках. Один із їздців, мужчина вже в
+літах, був у рицарськім строю, у зброї, з мечем і топором, з шоломом
+на голові і з списом, прип'ятим до кінського сідла. З-під шолома
+спливало довге і густе, сивіюче вже волосся на його плечі. Навіть
+густі сумороки, що хмарою лежали на горах і величезними клубами
+котилися з ярів і дебрів чимраз вище на верхи, не могли на його лиці
+закрити виразу глибокого невдоволення, гніву і якоїсь сліпої
+завзятості, що щохвилі розливався по ньому то їдким, прикрим сміхом,
+то понурою хмарою,- немов щось шарпало його сустави несподіваними
+судорожними рухами і давалося взнаки його гарному коневі.
+
+Другий їздець - то була молода, гарна дівчина, одіта в полотняну,
+шовковими нитками перетикану одежу, з невеличким бобровим ковпаком на
+голові, що не міг вмістити в собі її багатого, буйного золотисто-
+жовтого волосся. Через плечі у неї перевішений був лук з турового рога
+і сагайдак зо стрілами, її чорні палкі очі ластівками літали довкола,
+любуючись рівними, хвилястими контурами верховини і темно-зеленими
+ситими барвами лісів та полонин.
+
+- Що за гарна країна, таточку! скрикнула вона дзвінким, срібним
+- голосом, коли коні їх на хвильку зупинилися на крутім пригірку,
+- через який вони з трудом пробиралися, щоб перед цілковитим смерком
+- доїхати до цілі.Що за чудово гарна країна! повторила вона вже
+- тихішим, ніжнішим голосом, озираючись позад себе і тонучи поглядом у
+- незглибимо темних зворах.
+
+- А що за поганий народ живе в тій країні! гнівно відрізав їздець.
+
+- Ні, таточку, сього не кажи! сказала вона сміло, але зараз же якось
+- змішалась і, значно понизивши голос, додала по хвилі: Я не знаю, але
+- народ тутешній мені сподобався…
+
+- О, я знаю, що він тобі сподобався! скрикнув з докором їздець.А
+- радше, що сподобався тобі один із того народу той проклятий Беркут!
+- О, я знаю, що ти готова батька свого покинути для нього, що ти
+- перестала вже любити батька для нього! Та що діяти така вже дівоча
+- вдача! А тільки я кажу тобі, дівчино: не вір тому поверховому
+- блискові! Не вір гадюці, хоч кораловими барвами міниться!
+
+- Але ж, таточку, що за думки шибають по твоїй голові! І якими
+- прикрими словами ти докоряєш мені! Я призналася тобі, що люблю
+- Максима, і присягала перед сонцем, що буду його. Але я ще не його, я
+- ще твоя. А хоч і його буду, то не перестану любити тебе, таточку,
+- ніколи, ніколи!
+
+- Але ж, дурна дівчино, ти не будеш його про се ніщо й думати! Хіба ти
+- забула, що ти боярська дочка, а він смерд, вівчар?…
+
+- Ні, таточку, не говори сього! Він такий рицар, як і інші рицарі,ні,
+- він ліпший, сміліший і чесніший від усіх тих боярчуків, яких я
+- бачила досі. Впрочім, таточку, дарма вже відмовляти я присягла.
+
+- Що значить присяга дурної, осліпленої дівчини?
+
+- Ні, таточку, я не дурна і не осліплена! Не в пориві дикої
+- пристрасті, не без ваговання й думання я зробила се. Навіть не без
+- вищої волі, таточку!
+
+Остатні слова сказала вона якимсь приглушеним, таємничим голосом.
+
+Боярин цікаво обернувся до неї:
+
+- Ну, а се що знов? Яка вища воля спонукала тебе до такого безумства?
+
+- Слухай, таточку,говорила дівчина, обертаючись до нього та звільняючи
+- в
+
+їзді.- Вночі перед тим днем, коли ми мали рушати на медведів,
+показалась мені в сні моя мати. Така була, якою ти описував мені її: в
+білій одежі, з розпущеним волоссям, але з лицем рум'яним і ясним, мов
+сонце, з радістю на устах і з усміхом та безмірною любов'ю в ясних
+очах. Вона приступила до мене з розпростертими руками і обняла мене,
+сильно притискаючи до грудей.
+
+«Мамо!» - сказала я і більше не могла нічого сказати з радості та
+«розкоші, що наповняла цілу мою істоту.
+
+«Мирославе, дитя моє єдине,- говорила вона лагідним, м'яким голосом,
+«що й досі тремтить мені в серці,- слухай, що я тобі скажу. Велика для
+«тебе хвиля зближається, доню! Серце твоє пробудиться і заговорить.
+«Слухай свого серця, доню, і йди за його голосом!»
+
+«Так, мамо!» - сказала я, тремтячи з якоїсь несказанної радості.
+
+«Благословлю ж твоє серце!» - І сказавши се, вона розвіялася запахущим
+«леготом, а я прокинулась. І серце моє справді заговорило, таточку, і
+«я пішла за його голосом. На мені благословенство мами!
+
+- Але ж, дурна дівчино, се був сон! Про що ти вдень думала, те вночі й
+- приснилось тобі! А втім,додав боярин по недовгій хвилі,а вті:,г, ти
+- вже й не побачиш його ніколи!
+
+- Не побачу? скрикнула живо Мирослава.Чому не побачу? Хіба він умер?
+
+- Хоч би й сто літ жив, то таки не побачиш його, бо ми ми не вернемось
+- уже більше в ті прокляті сторони.
+
+- Не вернемось? А се для чого?
+
+- Для того,сказав боярин з силуваним супокоєм,що ті твої добрі люди, а
+- поперед усіх той старий чорт, батько твого укоханого Максима,
+- ухвалили на своїй раді вигнати нас із свого села, розвалити наш дім
+- і зрівняти його з землею!
+
+Але постійте ви, хамове плем'я, пізнаєте ви, з ким маєте діло! Тугар
+Вовк - се не тухольський вовк, він і тухольським медведям зуміє
+показати зуби!
+
+Болюче тьохнуло в серці Мирослави, коли почула ті слова.
+
+- Вигнали нас, таточку? І за що ж нас вигнали? Певно, за того
+- лісничого, що ти казав так немилосердно бити, хоч я з слізьми
+- благала тебе пустити його на волю?
+
+- Як ти все те тямиш! підхопив злісно Тугар, хоч у серці глибоко
+- вкололо його те скарження з уст доньки.О, я знаю, що коли б ти була
+- на тій раді, то й ти була б стала за ними прогив свого батька! Що ж
+- діяти,батько старий, понурий, не вміє блискати очима, ані зітхати, а
+- тобі хочеться не такого товариша! І що з того, що батько отеє перед
+- часом посивів, стараючись забезпечити твою долю, а той новий,
+- миліший, молодший товариш, може, десь тепер зі своїми тухольпями
+- руйнує нашу хату, остатнє й одиноке наше пристановище на світі!
+
+Мирослава не витерпіла тих їдких докорів,- гарячі сльози бризнули з її
+очей.
+
+- Ні, се ти, ти не любиш мене,сказала вона, зали-ваючися слізьми,і я
+- не знаю, що відвернуло твоє серце від мене! Я ж не дала тобі ніякої
+- причини! Сам ти вчив і наказував мені жити по правді і говорити
+- правду! Невже ж тепер нараз правда так дуже опротивіла тобі?
+
+Боярин мовчав, похиливши голову. Вони зближалися вже до верха гори і
+їхали вузькою дорогою поміж високими буками, що зовсім заслонювали
+перед ними небо. Коні, здані на власну волю, самі шукали собі стежки
+серед сутінків і, зчаста форкаючи, тюпали звільна по похилій
+каменистій дорозі під гору.
+
+- Куди ж ми їдемо, коли нас вигнано з Тухольщи-ни? спитала нараз
+- Мирослава, отираючи рукавом сльози і підводячи догори голову.
+
+- В світ за очі,відказав батько.
+
+- Ти ж казав, що їдемо до одного боярина в гостину.
+
+- Правда опротивіла мені: я сказав неправду.
+
+- То куди ж їдемо?
+
+- Куди сама хочеш. Мені все одно. Може, їхати до Галича, до князя,
+- котрому я наприкрився і котрий рад був мене позбутися? О, хитра се
+- штука, той князь!
+
+Використати силу чоловіка, виссати його, мов спілу вишню, а кістку
+кинути геть
+
+- на те він якраз. І який рад був він, коли я попросив у нього
+- даровизни землі в
+
+Ту-хольщині! «Іди,- сказав мені,- нехай лишень тут не бачу тебе! Йди і
+угризайся з тими смердами за нуясдек-ну межу, лиш сюди не вертай!» Ну,
+що, може, їхати най до нього жалуватися на тухольців, просити напроти
+них княжої помочі?..
+
+- Ні, таточку! говорила Мирослава.Кня»а поміч злого не направить, а
+- тільки ще дужче погіршить.
+
+- А видиш,сказав боярин, небагато зважаючи на остатні слова доньки.Ну,
+- а може, вертати нам до Тухлі, до тих проклятих хлопів, до того чорта
+- Беркута, і просити у них ласки, піддатися їх карі, зректися свого
+- боярства і благати їх, щоб нас прийняли до своєї громади, як рівні
+- рівних, і жити з ними так, як вони,з вівцями вкупі, між вівсом і
+- гноєм?
+
+Постава Мирослави незамітно, мимоволі простувалася, лице її
+прояснювалось при тих словах.
+
+- А як гадаєш, таточку, чи вони приймили б нас? спитала вона живо.
+
+- Хто знає! сказав гризько боярин.Се ще якби ласкаві були їх хамські
+- величества й їх надвеличество Захар Беркут!
+
+- Таточку, а чому ж нам не спробувати сього? Ту-хольці не люблять
+- неправди; вони хоч і засудили нас, то, може, по свойому праву. А
+- може… може, й ти, таточку, дечим… своїм острим поступованням
+- причинився до того? А коли б лагідно, по-людськи з ними…
+
+- Ах, боже, се що таке? скрикнула нараз Мирослава, перериваючи свої
+- попередні міркування. Вони станули саме на вершку гори, і перед
+- ними, мов силою чарів, розкинулася широка стрийська долина, залита
+- морем пожеж і огнищ. Небо жевріло крозавим відблиском. Немов з
+- пекла, неслися з долини дивні голоси, іржання коней, брязкіт зброї,
+- переклики вартових, гомін сидячих при огнищах чорних, косматих
+- людей, а геть-геть далеко ряздираючі серце зойки мордованих старців,
+- жінок і дітей, в'язаних і ведених у неволю мужчин, рик скотини і
+- хрускіт будинків, що, перепалені, валилися додолу, а по тім
+- величезні водопади іскор, мов рої золотистих комах, збивалися під
+- небо. В кровавім розблиску огнів виднілися тут же, в долині над
+- рікою, довгі, безконечно довгі ряди чотиригранних шатрів, переділені
+- від себе широкими ві.аб-ступами. Люди, мов мурашки, снували поміж
+- шатрами і громадилися коло огнищ. Мирослава стала на той вид мов
+- остовпіла, не можучи відірвати від нього очей. Навіть старий,
+- понурий боярин не міг рушитися з місця, потопаючи очима в тім лячнім
+- кровавім морі, ловлячи носом запах гіркого диму і крові, вслухуючись
+- у змішаний гамір, у зойки, стогнання та радісні окрики побіди.
+
+Навіть коні під нашими їздцями почали тремтіти всім тілом, стригти
+вухами і форкати ніздрями, немов лякалися йти дальше.
+
+- Тату, про бога святого, се що таке? скрикнула Мирослава.
+
+- Наші союзники,сказав понуро Тугар Вовк.
+
+- Ах, се мусять бути монголи, про котрих прихід говорив народ з такою
+- тривогою?
+
+- Так, се вони!
+
+- Нищителі руської землі!
+
+- Наші союзники проти тих проклятих смердів і їх громадівства.
+
+- Тату, се загибель наша! Як не стане хлопів, то хто буде кормити
+- бояр?
+
+- Не бійся, не вродилась іще та буря, що здужала б до кореня знищити
+- те підле насіння!
+
+- Але ж, таточку, монголи не щадять ні хати, ні двору, ні князівської
+- палати!
+
+Сам же ти не раз оповідав, як вони подушили князів під дошками.
+
+- І се добре! Нехай їх душать, тих хитрих круків! Але боярина не
+- задушили ніякого. Ще раз кажу тобі: се наші союзники!
+
+- Але ж, таточку, ти хотів би входити в союз із тими дикунами,
+- обагреними кров'ю нашого народу?
+
+- Що мене се обходить, хто вони і які вони? Крім них, ми не маємо
+- виходу. А нехай вони собі будуть і самі злі духи, щоб тільки помогли
+- мені!
+
+Мирослава, вся бліда, тривожними очима гляділа на свого батька.
+Кровавий відблиск огнів, що освічував околицю, робив його лице
+страшним і диким і меркотів на його шоломі, немов обвивав те лице
+кровавим вінцем. Вони обоє позлізали з коней і, стоячи на гострім
+гребені гори, гляділи одне на одного.
+
+- Який ти страшний, таточку,прошепотіла Мирослава.Я не пізнаю тебе!
+
+- Говори сміло, говори, донечко! сказав з якимсь диким насміхом
+- батько.Я знаю, що ти хотіла сказати! Ти хотіла сказати: ‹'Я не можу
+- дальше йти з тобою, я покину тебе, зрадника вітчизни, а вернуся до
+- свого милого, до свого вірного
+
+Беркута!» Скажи, скажи се одверто - і покинь мене. Я піду, куди веде
+мене доля,
+
+і буду до кінця життя свого дбати про твоє добро!
+
+Їдовитий голос боярина стався при кінці якимсь м'яким, тремтячим,
+зрушуючим, так що Мирослава вибух-ла голосним плачем і кинулась
+батькові на шию, гірко ридаючи.
+
+- Ох, таточку,хлипала вона,як ти рвеш моє серце! Чим я так тяжко
+- провинилася перед тобою? Я ж знаю, що ти любиш мене! Я… я не покину
+- тебе ніколи! Я буду твоєю служницею, твоєю невільницею до остатнього
+- віддиху, лиш не йди туди, не подавай свого чесного ім'я на вічну
+- ганьбу!
+
+Ридаючи, вона впала батькові до ніг і обнімала руками його коліна,
+обливала слізьми його руки. Не видержав Тугар Вовк, капнули сльози з
+його старих очей.
+
+Він підняв Мирославу і міцно притиснув її до грудей.
+
+- Доню моя,сказав він лагідно,не жалуйся на мене! Горе наповнило
+- гіркістю моє серце, гнівом налило мої думи. Але я знаю, що твоє
+- серце щире золото, що ти не покинеш мене в днях тривоги й боротьби.
+- Адже ж ми самі тепер на світі, ні до кого нам прихилитися, ні від
+- кого ждати помочі, а тільки від себе самих.
+
+Вибору не маємо. Берімо поміч, де її знайдемо!
+
+- Таточку, таточку! говорила з слізьми Мирослава.Гнів проти тухольців
+- засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми
+- нещасливі,а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше
+- згинути нам із голоду під плотом!
+
+- Молода ти ще доню, гаряча, палка, і не знаєш, як смакує голод, як
+- смакує нужда. Я зазнав їх і хочу оберегти тебе від них. Не переч же
+- мені! Ходи, їдьмо до цілі! Що буде, те буде, долі своєї не об'їдемо!
+
+І він скочив на свого коня і шпигнув його острогами. Даремно Мирослава
+хотіла спинити його - він погнав униз горою. Ридаючи, подалася за ним
+і вона. В своїй непохитній дитячій вірі вона все ще думала, що зможе
+охоронити батька від загибелі, від віковистої ганьби - від зради свого
+краю. Вона, бідна, й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у
+тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для
+нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна.
+
+Чим дальше з'їздили в долину, тим густіше пітьма обкапувала їх, тим
+менше могли що-небудь бачити, крім блимання огнищ і жевріння
+віддалених пожеж.
+
+Зате гомін і рик величезної юрби ставався чимраз голоснішим,
+оглушаючим.
+
+Дим виїдав їм очі, захапував віддих у грудях. Боярин простував до
+першого огнища, що палало серед поля. Се була монгольська сторожа.
+Наближаючись, вони бачили п'ять люда в кожухах, обернених волоссям
+догори, в таких самих пелехатих острокінчастих ковпаках, з луками на
+плечах і з топорами в руках.
+
+Аж недалеко варти Мирослава дігнала батька й сіпнула його за рукав.
+
+- Таточку, богом святим молю тебе, вертаймо відси.
+
+- Куди?
+
+- Ходімо до Тухлі!
+
+- Ні, пропало вже! Підемо, але не з униженою просьбою. Підемо в гості
+- і рад я побачити, чи твої Беркути посміють тепер виганяти нас!
+
+В тій хвилі монголи почули прихід чужих людей і з диким криком
+похапали за луки та окружили їх.
+
+- Хто їде? закричали різними голосами, то по-нашому, то по-свому.
+
+- Поклонник великого Чінгісхана! сказав по-мон-гольськи Тугар Вовк.
+
+Монголи стали, витріщившії очі на нього.
+
+- Ти відки, що за один, за чим приходиш? спитав один, очевидно,
+- начальник сторожі.
+
+- Не твоє діло,відповів остро на монгольській мові боярин.Хто веде
+- вашу силу?
+
+- Внуки великого Чінгісхана: Пета-бегадир і Бурун-да-бегадир.
+
+- Іди ж і скажи їм, що «Калка-ріка по болоті тече і в Дон упадає». А
+- ми на твій поворот пождемо коло огнища.
+
+З рабським ушанованням розступилися монголи перед незнайомим
+приїжджим, що говорив їх мовою та й ще таким певним тоном, до якого
+вони привикли від своїх ханів та бегадирів. В одній хвилі начальник
+варти здав своє місце на другого а сам, допавши коня, погнав до
+табору, якої, може, чверть милі віддаленого від вартового вогнища.
+
+Тугар Вовк і Мирослава позлазили з коней, яких дехто з вартових зараз
+узяли, обчистили, напоїли й прип'яли на мужицькій, житом засіяній
+ниві. Приїжджі гості приступили до огнища, гріючи над ним руки, в які
+щипав їх весняний нічний холод. Мирослава тремтіла цілим тілом, мов у
+лихорадці, вона була бліда
+
+і не сміла піднести очей ка батька. Аж тепер, почувши з батькових уст
+монгольську мову і побачивши, з якою пошаною монголи сповняли його
+волю, вона догадалася, що батько її не віднині знається з тими
+страшними нищителями рідної землі і що правдивою мусить бути та вість,
+яка глухо шепталась при дворі князя Данила, немовто Тугар Вовк у битві
+над Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви,
+уложений руськими князями. Правда,- говорили вісті,- доказу на те
+певного нема, а то б бояринові прийшлось понести голову на колоду;
+боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанню взятий був
+до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без
+окупу, хоч боярин божився, що Монголії випустили його, шануючи ного
+хоробрість. Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім
+дворі всі почали якось сторонити від Тугара і сам князь не довіряв
+йому так, як довіряв давніше. Боярин вкінці почув тоту зміну і
+попросив у князя даровизни землі в Тухольщині. Не допитуючись, для
+чого задумав боярин покидати Галич і для чого хоче закопатися в такій
+лісистій пустині, та й ще з молодою дочкою, князь Данило дав йому
+даровизну - очевидно, рад був його позбутися. І при від'їзді з Галича
+якось холодно прощалися всі з боярином - довголітнім товаришем оружжя.
+Все те згадала тепер в одній хвилі Мирослава, і все те, що тоді
+дивувало й гнівало її, стало тепер ясне й зрозуміле перед її очима.
+Так, значиться, вісті й шепти говорили правдуі Так, значиться, батько
+її віддавна, від десятьох літ, був у порозумінню з монголами, був
+зрадником! Мов придавлена, мов підкошена тою гадкою, похилила
+Мирослава свою прегарну голову додолу. Серце її боліло дуже: вона
+чула, як у ньому одна за другою рвалися найсильніші й найсвятіші нитки
+- нитки дитячої любові й поважання.
+
+Якою самітною, якою круглою сиротою чула себе вона тепер на світі, хоч
+тут же коло неї сидів її батько! Якою нещасною чула вона себе тепер,
+хоч батько недавно ще запевнював її, що все робить для її щастя!
+
+Але й боярин сидів тепер якийсь невеселий: його рішуче серце тисли,
+очевидно, якісь важкі думи. Не знати, про що думав він, але його очі
+гляділи, не змигаючи, в полум'я огнища, слідили уважно за тим, як
+догорали червоні, мов розжарене залізо, поліна, як тріскали в огні,
+злизувані полум'ям. Чи се було спокійне думання чоловіка, що дійшов до
+своєї мети, чи, може, яке тривожне прочуття будущини холодною рукою
+вхопило його за серце і печать мовчання положило на його устах? Тільки
+ж і він, старий розважний чоловік, уникав погляду
+
+Мирослави, лише глядів і глядів у огнище на миготячі іскри та
+попеліючі поліна.
+
+- Доню! сказав він вкінці стиха, не підводячи на неї очей.
+
+- Чому ти вчора не вбив мене, тату? прошептала Мирослава, насилу
+- здержуючи сльози в очах. Голос її, хоч тихий, дунув на боярина
+- ледовим холодом. Він не знайшов на те питання відповіді, і мовчав, і
+- вдивлювався в огнище, поки не прибіг вартівник із табору.
+
+- Внуки великого Чінгісхана шлють свій привіт новому другові і просять
+- його до свого шатра на воєнну раду.
+
+- Ходімо! сказав коротко боярин і піднявся з місця.
+
+Мирослава встала також, але ноги її відмовляли послуху. Та не час було
+тепер вертатися. В одній хвилі монголи привели їх коней, висадили
+Мирославу і, окруживши їх обоє, повели до табору.
+
+Монгольський табір був розложений у величезнім чотирикутнику і
+обкопаний глибоким ровом. В кождім боці чотирикутника було по
+дванадцять входів, окружених оружною вартою. Хоч неприятель ніякий не
+грозив таборові, то все- таки його стережено чуйно - таке вже було
+воєнне правило монголів, зовсім у суперечність із християнським
+рицарством, яке не дорівнювало монголам ані в військовій карності, ані
+в умілості тактики та кер-мовання великими масами.
+
+Вартові при вході табору дикими голосами перекликалися з вартовими, що
+вели боярина з донькою, а потім перейняли незвичайних гостей і повели
+їх до шатра своїх начальників. Хоч і як придавлена була Мирослава
+своїм болем і стидом, що випалював гарячі рум'янці на її дівочім лиці,
+то все ж вона була надто смілої вдачі, надто свобідно і по-рицарськи
+вихована, щоб не зацікавитися розкладом табора і всім новим та
+невиданим окруясен-ням. Бистрим оком окинула вона пооводжаючих її
+вартових. Низькі, підсадкуваті їх постави, повбирані в овечі кожухи,
+через які перевішений був у кождого лук і сагайдак зі стрілами,
+виглядали мов медведі або які інші дикі звірі. Лице без заросту, з
+вистаючими вилицями і підочними кістьми, з маленькими і глибоко
+впалими очи. ма, що ледве блищалися з вузьких, скісно прорізаних
+повік, з невеликими приплесканими носами, виглядали якось гидко,
+відразливе, а жовтава їх барва, що в відблиску огнищ переливалася в
+якийсь зеленкуватий відтінок, робила їх
+
+іще страшнішими та відразливішими. З похнюпленими додолу головами і з
+горляною, співучою мовою, вони подобали на вовків, що шукають, кого б
+пожерти. Шатра їх, як Мирослава зблизька приглянулася, зроблені були з
+войлоку, розп'ятого на чотирьох жердках, зв'заних угорі докупи, і
+накриті були вверху для забезпеки від дощу великими шапками з кінської
+шкіри. Перед шатрами стояли на жердках понастромлювані людські голови,
+кроваві, з застиглим виразом болю і розпуки на блідих, посинілих,
+світлом огнищ дивовижно освічених лицях. Холодний піт виступив на чоло
+Мирослави На сей вид; її, геройську, смілу дівчину, не мучила думка,
+що швидко й її голова так само стримітиме де-будь перед шатром якого
+монгольського бегадира. Та ні, вона воліла б тепер тліти в пожежі і
+стриміти як кро-вавий трофей перед шатром побідителя, аніж своїми
+живими очима оглядати ті трофеї, з яких кождий недавно ще був живим
+чоловіком, думав, працював і любив,- аніж іти здовж оцього страшного
+табору на безчесне, зрадницьке діло!
+
+«Ні, ні,-думалось їй,-не буде того. Я не піду дальше! Я не стану
+«зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його
+«від його проклятого наміру».
+
+Тим часом вони станули перед шатром начальника чети, любимця
+Батиєвого.
+
+Шатро не відзначувалося від інших шатрів зверха нічим, окрім прип'ятої
+на його вершку жердки з трьома бунчуками; зате всередині було далеко
+пишніше, по- азіатськи уладжене. Тільки ж ані боярин, ані Мирослава до
+середини шатра не входили, бо начальників монгольських застали перед
+шатром, коло огнища, на котрім невільники пекли двох баранів. Поба-
+чивши гостей, начальники схопилися всі враз на рівпї ноги і похапали
+до рук свою зброю, хоч, впрочім, не поступилися з місця, щоби стрічати
+їх. Знаючи монгольський звичай, боярин кивнув доньці, щоб лишилась
+позаду, а сам, знявши з голови шолом, а з плечей лук, приступив до них
+з поклоном і став мовчки, з похиленими до землі очима, на три кроки
+перед головним начальником Петою.
+
+- Від якого царя приносиш нам вісти? спитав його Пета.
+
+- Я не знаю ніякого царя, крім великого Чінгісхана, пана всього світу!
+- сказав боярин. Се була звичайна формула піддання. Пета тоді поважно,
+- але радо простяг бояринові руку.
+
+- В пору приходиш,сказав Пета,ми дожидали свого союзника.
+
+- Я знаю свій обов'язок,сказав Тугар Вовк.В однім лишень я переступив
+- ваш звичай: я привів доньку свою до табору.
+
+- Доньку? сказав зачудуваний Пета.Хіба ж ти не знаєш, що звичай наш
+- забороняє женщинам вступати в збір вояків?
+
+- Знаю. Але що ж я мав зробити з нею? У мене нема дому, ні родини, ні
+- дружини! Крім мене і великого Чінгісхана, вона не має ніякої опіки!
+- Мій князь рад був позбутися мене зі свого міста, а ті прокляті
+- смерди, мої невольники, збунтувалися против мене.
+
+- Але все ж таки тут вона не може лишитися.
+
+- Я прошу внуків великого Чінгісхана позволити їй лишитися нинішню ніч
+- і завтрашній день, поки не винайду для неї безпечного пристановища.
+
+- Для другів наших ми гостинні,сказав Пета, і потім, обертаючись до
+
+Мирослави, він сказав ламаною руською мовою:
+
+- Зблизись, дивчина!
+
+Мирослава аж затремтіла, почувши ті звернені до себе слова страшного
+монгольського начальника. Повними ненависті й погорди очима гляділа
+вона на того нищителя Русі, зовсім не слухаючи його слів.
+
+- Зблизись, Мирославе! сказав її батько.Великий начальник
+- монгольського війська ласкавий до нас.
+
+- Не хочу його ласки! відказала Мирослава.
+
+- Зблизись, розказую тобі! сказав грізно боярин. Мирослава неохітно
+- зблизилася.
+
+Пета своїми малими блискучими очима поглянув на неї.
+
+- Гарни дивчина! Жаль, що не остатись. Гляди, дивчина, на свій тат.
+- Будь вірна велики Чінгісхан. Велика лас ка буде! На тоюі, дівчина,
+- отсе коко, з вашого князь Мстислав. Знак безпеки. Покажи монгольськи
+- вояк усі пропустить, нічого злого не зробить. А тепер до шатра?
+
+З тими словами Пета подав Мирославі зі свого пальця великий золотий
+перстень, здобутий ним у битві над Кал-кою з князя Мстислава. На
+перстені буз великий золотисто-зелений берил із вирізаними на нім
+фігурами. Мирослава вагувалася, чи прийняти дар від ворога,- може,
+навіть заплату за батькову зраду.
+
+- Візьми, доню, сей знак від великого внука Чінгіс-хана,сказав
+- боярин.Се знак його великої ласки для тебе, дає тобі безпечний
+- прохід у монгольськім таборі.
+
+Нам-бо прийдеться розстатися, доню. їх воєнний звичай забороняє
+женщинам бути в таборі. Але з тим пер amp;тенем ти можеш безпечно
+приходити і виходити, коли тобі запотребиться.
+
+Мирослава ще вагувалась. Але, втім, нова якась дума шибнула їй у
+голову - вона взяла перстень і, відвертаючись, уриваним голосом
+сказала:
+
+- Дякую!
+
+Потім Пета велів відвести її до окремого шатра, котре наборзі
+приготовано для її батька, а Тугар Вовк лишився сам з монгольськими
+бегадирами, щоб радити воєнну раду.
+
+Перший забрав голос Пета, головний начальник сього відділу, чоловічок
+літ коло сорока, тип монгола: невеличкий, повертливий, з хитро
+мигаючими малими, мов мишачими, очима.
+
+- Сідай, гостю,сказав він до боярина.Коли скажем тобі, що ми дожидали
+- тебе, то нехай се буде найвища похвала твоєї вірності для великого
+- Чінгісхана. Але все-таки ти троха запізно прийшов. Військо наше жде
+- вже третій день, а великий
+
+Чінгісхан, виправляючи нас на захід, до краю рабів своїх Арпадів,
+наказував нам довше трьох день без потреби ніде не задержуватись. Брат
+наш, Кайдан-бегадир, що пішов через край волохів, буде перед нами в
+домі Арпадів, здобуде їх столичне місто, а яку ж славу ми принесемо з
+того походу?
+
+На те сказав боярин:
+
+- Я порозумів слова твої, великий бегадире, і ось що відповім на них.
+- Вірний слуга великого Чінгісхана не міг швидше прибути до вашого
+- табору, бо аж учора дізнався про ваш похід, а дізнавшися, прибув
+- зараз. Про задержку не журися. Шляхи наші хоч неширокі, але
+- безпечні. Брама в царство Арпадів стане вам отвором, лиш тільки
+- застукайте.
+
+- Які шляхи і в чиїх руках? спитав коротко Пета.
+
+- Один шлях дуклянський, горі Саном-рікою, а потім через низький
+- гірський провал. Шлях широкий і вигідний, топтаний уже не раз
+- руськими й угорськими воєнними силами.
+
+- Далеко відси?
+
+- Відси до Перемишля два дні ходу, а з Перемишля до гір іще два дні.
+
+- Хто стереже?
+
+- Стережуть його нашого князя бояри, що на нім поробили засіки. Але
+- бояри нерадо служать князеві Данилові Романовичу, нерадо стережуть
+- засіків. Мала обіцянка склонить їх на сторону великого Чінгісхана.
+
+- Але чому ж досі ми нікого з них не бачили в нашім таборі? спитав
+- Пета.
+
+- Годі їм, великий бегадире. Народ, серед якого вони живуть і який
+- мусить поставляти оружних людей для оборони засіків, нерадо зносить
+- їх вдасть над собою. Дух бунту і непокори живе в народі. Серце його
+- тужить за давніми порядками, де не було ні князів, ні власті, де
+- кожда громада жила для себе, а против спільного вороге всі дружилися
+- по добрій волі і вибирали та скидали свою старшину. В отсих горах
+- живе один дід, що його прозвали бесідником, і той роздуває полум'я
+- непокори в ім'я тих старих порядків. Народ глядить на бояр, мов
+- пастухи на вовка, і скоро би тільки побачив, що бояри тягнуть у
+- сторону великого Чінгісхана одверто, то побив біі їх камінням. Коли
+- ж за приближенням вашої сили бояри піддадуться вам і віддадуть вам
+- засіки, народ пирсне, як полова від вітру.
+
+Пета слухав уважно бесіди боярина. Насміх і погорда заблискотіли на
+його тонких губах,
+
+- Дивні ж у вас порядки! сказав він.Князь бунтує против своїх слуг,
+- слуги проти князя, князь і слуги против народу, а народ против
+- усякої власті! Дивні порядки! У нас коли дрібні ватажки хотіли
+- бунтувати проти великого
+
+Чінгісхана, то той згромадив їх до свого аулу і, окруживши аул своїми
+вірними синами, велів настановити вісімдесят великих кітлів на грані і
+налити їх водою, а коли вода закипіла, то, не розбираючи нічиєї вини,
+велів у кождий котел вкинути по два бунтівники і варити їх так довго,
+поки тіло зовсім не відкипіло від кості. Тоді велів повиймати голі
+кістяки з котлів, посадити їх коней і повідводити до підвладних їм
+племен, щоб ті на примірі своїх ватажків училися послкху і покори
+великому Чінгісханові. От так би і вас її вчити. І ми навчимо вас її.
+Дякуйте богам, що зіслали нас до сього краю, бо коли б не ми, то ви,
+певно, мов ті голодні вовки, пожерли б одні других.
+
+Кров постила бояринові в тілі при тім оповіданню монгола, але він ні
+словечка не відказав на се.
+
+- Ну. а який же ваш другий шлях? спитав дальше Пета.
+
+- Другий шлях тухольський,відповів боярин,хоч вужчий і не такий
+- рівний, але зате ближчий і рівно безпечний. На тім шляху засіків
+- нема, ані княжих бояр нема. Самі хлопи пильнують його.
+
+- Хлопів ваших ми не боїмося! сказав з погордою Пета.
+
+- І ніщо їх боятися,підхопив боярин.Вони ж без оружжя і без умілості
+- воєнної. Тим шляхом я сам можу вам бути провідником.
+
+- Але, може, на арпадській стороні ті шляхи сильно замкнені?
+
+- Тухольський не замкнений зовсім. Дуклянський замкнений, але не дуже
+- сильно.
+
+- А довга дорога тухольським шляхом до краю Ар-падів?
+
+- Для оружних мужів до Тухлі день ходу. В Тухлі переночувати, а разом
+- зо світом у дорогу, і на вечір будете вже на рівнині.
+
+- А дуклянським?
+
+- Вчисляючи, кілько часу треба на понищення засіків, три дні ходу.
+
+- Ну, то веди нас тухольським! сказав Пета.
+
+- Дозволь мені слово сказати, великий бегадире,сказав один із
+- начальників монгольських, мужчина величезного росту й геркулесової
+- будови тіла, а лицем темно-оливкової барви, одітий у шкуру степового
+- тигра, що все разом аж надто свідчило про його походження з тур-
+- команського племені. Се був страшний, безтямно смілий і кровожадлия
+- воновник, Бурунда-бегадир, супірник у славі з
+
+Кайданом. Монгольські загони, які він провадив, лишали по собі
+найстрашнішу руїну, найбільше число трупів, найширшу ріку пожеж. Він
+безмірно переви-щав
+
+Пету своєю відвагою; перед його шатром кождого вечора було два рази
+більше свіжих голів, ніж перед шатром усякого іншого вояка. Але Пета
+не завидів йому тої смілості, чуючи надто добре свою перевагу над
+Бурундото в штуці ведення великих мас і кермовання великими битвами та
+походами. Він радо пускав
+
+Бурунду на найнебез-печніші місця, держав його в запасі на найтяжчу,
+рішучу хвилю, немов непоборний залізний таран,- а тоді пускав його з
+відділом
+
+«кровавих туркоманів» довершувати побіди.
+
+- Говори, брате Бурундо! сказав Пета.
+
+- Дозволь мені з десятитисячним відділом іти ту-хольським шляхом, а ти
+- сам простуй на дуклянський. Перейшовши на арпадський бік, я вдарю
+- зразу на тих, що стережуть дуклянського шляху, і прорівняю тобі
+- дорогу.
+
+Пета з подивом глянув на Бурунду, немов се перший раз вирвалось тому
+рубаці з уст таке розумне слово. І справді, план Бурунди був хоч і
+смілий, та зате дуже розумний, і Бурунда був єдиний смільчак до
+виконання сього плану.
+
+- Добре,сказав Пета,нехай буде по-твойому! Вибирай собі вояків і рушай
+- з ними зараз завтра.
+
+- Позвольте ще й мені слово сказати, великі бегади-ри,сказав Тугар
+- Вовк.
+
+- Говори! сказав Пета.
+
+- Коли воля ваша слати часть своєї сили тухольським шляхом,а всеї
+- задля тісноти шляху й я не радив би слати,то позвольте мені піти
+- наперед, з невеличким відділом і зайняти вхід того шляху, заким іще
+- тухоль-ські смерди дізнаються про ваш прихід і завалять його
+- засіками.
+
+- Добре, йди! сказав Пета.Коли хочеш вирушити?
+
+- Зараз, щоб іще завтра на південь сповнити своє діло.
+
+- Коли так, то нехай буде конець нашій раді і нехай боги щастять нашій
+- зброї! сказав Пета, встаючи з місця. Встали й інші начальники. Тугар
+- Вовк просив
+
+Пету, щоб визначив для нього відділ смілих мужів, а сам пішов до шатра
+покріпитися і попрощатися з донькою.
+
+В темнім шатрі на ліжку, покритім м'якими зрабова-ннми перинами,
+сиділа
+
+Мирослава і гірко плакала. По всіх страшних і несподіваних вражіннях
+сього вечора вона аж тепер мала час зібрати свої думки, розглянути
+добре своє теперішнє положення, в яке втягнув її батько. Положення те
+було справді страшне, бачилось навіть - безвихідне. Батько її -
+зрадник, монгольський слуга; вона-в монгольськім таборі, напівгість,
+напівбранка, а на всякий спосіб кругла сирота. Бо навіть остання її
+підпора - непохитна віра в свій пророчий сон, в благословення матері і
+в своє любовне щастя з Максимом, - і тота віра тепер, при холодній
+розвазі, зачала похитуватись, кровавлячи їй серце. Бо яким лицем стане
+вона тепер перед Максимом? Якими словами розповість йому про свій -
+добровільний чи недобровільний? - побут у монгольському таборі? Мов
+гадюки, вертіли її серце ті питання, і вона дала сльозам волю і
+плакала мов з життям своїм прощалася.
+
+Батько тихими, тривожними кроками приступив до неї, положив руку на її
+плече,- вона не підводила голови, не рушалась, не переставала плакати.
+
+- Доню Мирославе,сказав він,не плач! Дасть бог, усе ще добре буде!
+
+Мирослава мов не чула нічого, сиділа недвижне, холодна, безучасна.
+
+- Забудь того смерда! Гарна будучність чекає тебе, а він… Що він?
+- Завтра в полуднє він упаде трупом від мойого меча.
+
+- Хто? скрикнула Мирослава роздираючим серце голосом.
+
+Боярин злякався того голосу і відступився від дочки, що зірвалась на
+рівні ноги.
+
+- Хто впаде трупом? повторила вона.Він, Максим? Ти ведеш напад на
+- Тухлю?
+
+- Та ні, ні! відпекувався боярин.Хто се сказав тобі?
+
+- Сам ти сказав! наставала на нього Мирослава.Тату, скажи мені правду,
+- що задумуєш? Не бійся за мене! Я тепер і сама вже добре бачу, що не
+- можу бути
+
+Максимова, через тебе не можу бути! О, ти розумний, ти хитрий! Ти
+допровадив до свого! Не для того я не можу бути Максимова, що вища від
+нього родом,- о ні! Я нижча від нього, я чую себе безмірно нижчою від
+нього, бо він чиста, чесна душа, а я дочка зрадника, може, й сама
+зрадниця? Так, тату! Ти дуже хитрий, такий хитрий, що аж себе самого
+перехитрив! Ти кажеш, що мого щастя бажаєш, а ти вбив моє щастя. Але
+нехай і так! Що з мене за хосен? Тільки скажи мені, що ти задумуєш
+напротив нього?
+
+- Але ж нічого, зовсім нічого! Він тепер, може, вже десь далеко в
+- горах.
+
+- Ні, ні, ні, не вірю тобі! Скажи мені, що ви урадили з монголами?
+
+- Говорили про те, куди йти на Угри.
+
+- І ти їм хочеш видати тухольський шлях, щоби по-мститися на
+- тухольцях!
+
+- Дурна дівчино, що мені мститися на них! Задрібні вони для моєї
+- месті. Я хочу перепровадити монголів на Угри, бо чим скорше підуть
+- із нашого краю, тим менше тут руїн нароблять.
+
+- О, певно, певно! скрикнула Мирослава.Але з поворотом доруйнують, що
+- тепер лишать ціле! І ти ведеш їх на Тухлю, тепер, зараз?
+
+- Ні, не на Тухлю. Я веду тільки один малий відділ, щоб обсадити вхід
+- до Тухлі.
+
+- Хто має браму, той має й хату! Але розумію тепер! Ти ж сам сказав
+- недавно он там, на горі, що завтра Максим має з тухольськими
+- молодцями валити наш дім.
+
+А ти хочеш з монголами напасти на нього, вбити його…
+
+Боярин видивився на неї зачудуваними очима; він почав боятися, чи не
+відьма вона, що так страшно бистро вгадувала, в чім діло.
+
+- Доню, забудь за нього! сказав він.Яка доля йому судилася, така й
+- буде.
+
+- Ні, тату, тим ти не зведеш мене! Я їду, їду до Тухлі, я остережу
+- його, спасу його від твоєї засідки! А коли в неї попадеться, то я
+- стану обік нього і буду боронитися разом з ним, до остатнього скону,
+- проти тебе, тату, і твоїх поганих союзників!
+
+- Дівчино, ти божевільна! скрикнув боярин.Уважай, не доводи мене до
+- гніву!
+
+Се хвиля рішуча.
+
+- Що мене обходить твій гнів! відказала холодно Мирослава.І що ти мені
+- можеш іще більше злого зробити після того, що зробив досі? Коли
+- уб'єш мене, то се буде тільки добродійство, бо й так мені не жити.
+- Пусти мене!
+
+- Ні, лишись тут, нерозумна!
+
+- Так, лишись тут, поки ти спокійно не замордуєш того, хто дорожчий
+- мені над життя моє! О ні, я не лишусь!
+
+- Лишись! Богом клянусь тобі, що не підійму руки своєї на нього!
+
+- О, знаю, знаю, що се значить! скрикнула Мирослава.-Ну, розуміється,
+- ти боярин, де ж би ти піднімав руку на смерда. Але своїм диким
+- товаришам велиш усі затроєні стріли націлити на його груди!
+
+- Ні! Коли вже таке твоє над ним милосердя, то ще раз клянусь тобі, що
+- ані я, ані ніхто з моєї дружини не ткне його, хоч би він не знати як
+- нападав на нас! Досить тобі сього?
+
+Мирослава стояла, шарпана страшною сердечною тривогою, і не могла
+нічого більше сказати. Хіба ж вона знала, чи досить сього, чи ні? О,
+як радо була б вона пташкою злетіла до нього, щирим щебетанням
+перестерегла його! Але годі було.
+
+Батько її взяв свою зброю і, виходячи з шатра, сказав:
+
+- Доню, ще раз кажу тобі і заклинаю тебе: лишись у таборі, поки я не
+- вернусь, а тоді роби собі, що твоя воля буде. А тепер прощай.
+
+Він вийшов, і заслона з войлока, що служила замість дверей, неспокійно
+захиталася за ним. З заломаними руками, образ найтяжчого горя і
+найстрашнішої тривоги, стояла Мирослава насеред шатра німа, перехилена
+наперед, з створеними устами, ухом ловлячи остатній стук кінських
+копит, що глухли й німіли по мірі того, як віддалявся на полуднє
+відділ монголів, ведений батьком на загибель Тухольщини.
+
+
+
+
+V
+
+
+З важким серцем ішов Максим Беркут посеред невеличкої ватаги
+тухольських молодців на сповнення громадської волі. Відмалку виріс він
+у глибокім почуванню своєї єдності з громадою і святості громадської
+волі, тож і тепер, коли зовсім не впору для його серця на нього впав
+почесний вибір громади - прогнати з громадських земель ворога громади,
+якого бачили тухольці в боярині,- і тепер він не смів відмовитись від
+того поручен-ня, хоч серце його рвалося і краялось на саму думку, що
+буде мусив стрітися з Мирославою, з її батьком як з ворогами, що буде,
+може, мусив боротися з боярськими лучниками або і з самим боярином,
+проливати кров людську в очах тої, за котру він сам готов був свою
+кров пролити. Правда, він твердо рішився зробити своє діло як можна
+найспокійніше і не доводити його аж до проливання крові, але хто ж міг
+йому заручити, що боярин, знаючи його слабу сторону, сам не буде
+шукати зачіпки? Се легше могло бути, як що.
+
+«Але ні,- думав собі Максим,- коли схоче моєї крові, я не буду
+«боронитися, я надставлю йому свої груди добровільно, нехай б'є! Життя
+«він не хоче мені дати, то нехай дає смерть! Прощай, моя Тухольщино!
+«Прощай батьку мій, соколе сизий! Прощайте, браття і товариші мої! Не
+«побачите вже Максима, а почувши про мою смерть, посумуєте і скажете:
+«Згинув для добра громади!» Але ви не будете знати, що я сам бажав і
+«шукав смерті!»
+
+Так думав Максим, наближаючись до будинків боярських на горбку над
+
+Опором. Дім боярина збудований був із грубих, у чотири гранки гладко
+обтесаних і гиблем на споєннях вигладжених ялиць, будованих в угла,
+так, як тепер ще будують наші сільські хати. Покритий був грубими
+драницями, обмазаними зверха грубою верствою червоної, в воді не
+розмокаючої глини.
+
+Вікка, як і у всіх хатах, обернені були на полуднє; замість шибок
+понапинані були на рами волові міхури, що пропускали слабе жовтаве
+світло досередини.
+
+Входові двері спереду і ззаду вели до просторих сіней, яких стіни
+обвішані були всіляким оружжям, оленевими та жубровими рогами, шкурами
+з диків, вовків і медведів. З сіней на оба боки вели двері до кімнат,
+просторих, високих, з глиняними печами без коминів і з дерев'яними,
+гарно вирізуваними полицями на всяку посуду. Одна світлиця бояринова,
+а друга, по другім боці сіней,- його доньки. Ззаду були дві широкі
+комори: в одній кухня, в другій - служебна. В світлиці боярина стіни
+були обвішані шкурами мед-ведів, тільки над постіллю висів дорогий
+заморський килим, здобутий боярином у якімсь поході. Там же висіли
+його луки, мечі й інша підручна зброя. Світлиця ж Мирослави була, крім
+м'яких шкур по стінах і помості, пристроєна в цвіти, а на стіні
+навпроти вікон, над її ліжком, висіло дороге металеве дзеркало і обік
+нього дерев'яний, сріблом окований чотириструнний теорбан, любий
+повірник Мирославнних мрій і дівочих дум. Віддалік від дому, на
+невеличкій долині, стояли стайні, стодоли й
+
+інші господарські будинки; там також була невеличка хата для скотарів.
+Але пусто і глухо було сьогодні в просторім боярськім домі. Боярина і
+Мирослави нема дома, слуг боярин повідправляв, худобу велів перегнати
+до череди сусіднього, корчинського, осадника; тільки лучники й
+топірники лишилися, та й ті якісь невеселі, не гомонять, не жартують,
+ані пісень не співають. Мабуть, важніше якесь жде їх діло, бо беруть
+луки і стріли, топори й списи, а все те мовчки, сумовито, мов на
+смерть готуються. Що се такого?
+
+Та ось один, що стояв серед шляху, мов на сторожі, дав знак трубою,- і
+в повній зброї всі дружинники стали в ряд перед боярським дот.юм,
+піднявши списи, нап явши луки, мов до битви. По шляху надійшла
+тульська ватага і. побачивши оружних людей перед бояр-ським домом,
+почала й собі готовитися до бою
+
+Тривожними очима позирнув Максим на оружних людей, чи нема між ними
+боярина. Але, на щастя, боярина не було. Відітхнув Максим, немов гора
+з грудей його звалилася, і сміліше почав порядкувати свою ватагу Се й
+недовго часу забрало, і мовчки, з понатяганими луками, з блискучими
+топорами і списами тухольці зближалися в ряді до боярських
+дружинників. Не дальше як на п'ятдесят кроків одні від других
+зупинилися.
+
+- Боярине Тугаре Вовче! кликнув голосно Максим.
+
+- Нема боярина Тугара Вовка! відповіли дружинники.
+
+- Так ви, вірні його, слухайте, що я скажу вам від імені тухольської
+- громади!
+
+Післала нас громада, щоб прогнати вас волею чи неволею з тухольських
+земель по засуду громадському. Питаємо вас: чи вступитесь по волі, чи
+ні?
+
+Дружинники мовчали.
+
+- Питаємо другий раз! сказав Максим. Дружинники мовчали, не спускаючи
+- луків.
+
+- Питаємо третій раз! сказав, підносячи голос,
+
+Максим.
+
+Дружинники мовчали, але стояли недвижне в своїй ворожій поставі. Дивно
+було
+
+Максимові, що се має значити, але, не зупиняючись довше, він велів
+своїм молодцям випустити стріли на дружинників. Стріли засвистіли, мов
+змії, і, перелетівши понад головами дружинників, повбивалися в стіну.
+В тій хвилі дружинники, мов на даний знак, кинули зброю на землю і з
+простягненими руками ступили напроти тухольських молодців.
+
+- Товариші, браття! сказали вони.Не прогнівайтесь на нас за нашу
+- мовчанку.
+
+Ми дали слово бояринові, що стрітимо вас ворожо, але ми не давали йому
+слова проливати вашу кров, і проливати її за неправду. Ми були при
+суді громадськім
+
+і знаємо, що боярин скривдив громаду і що громадський суд
+справедливий.
+
+Робіть, що вам повелено, і, коли буде ласка батьків ваших, ми будемо
+просити
+
+їх, щоб прийняли нас до своєї громади. Не хочемо більше служити
+бояринові!
+
+Радість тухольців, а особливо Максима, коли почули ті слова, була
+безмежна.
+
+Зараз усі поскидали оружжя на купу перед боярським домом і серед
+голосних веселих криків обіймали й цілували своїх нових і несподіваних
+товаришів, з якими перед хвилею думали вступити в смертельний бій.
+Максим найдужче рад був тому, що його побоювання не справдилося, що
+йому не довелось перед очима Мирослави поборювати її батька і прого-
+нювати на незвісні шляхи ту, з якою рад би був ніколи не розстатися.
+Радість сумирного закінчення сеї немилої справи на хвилю заглушила в
+нім усякі інші непевності. В товаристві веселих боярських дружинників
+увійшли тухольці до боярського дому, все з зацікавленням оглядаючи,
+хоч нічого не тикаючи. З сердечним трепетом наближався Максим до
+світлиці Мирослави, надіючись тут стрітити її в сльозах або в гніві,
+бажаючи щирим словом потішити, заспокоїти її. Але Мирослави не було в
+світлиці, і се затурбувало Максима. «Де вона?» -подумав він і зараз
+надумав спитати про се дружинників, що тим часом вешталися,
+приготовуючи на радощах для своїх тухольських гостей братерську
+гостину. Але відповідь дружинників на його питання зовсім не вдоволила
+й не заспокоїла Максима.
+
+Боярин учора рано виїхав з донькою, але куди, за чим, коли верне - не
+знати.
+
+Велів їм виступити вороже проти тухольців, але, чи то побачивши їх
+понурі неохочі лиця, чи то, може, повзяв-ши яку іншу думку, урвав
+бесіду й від'їхав. От
+
+і все, що дізнався Максим від нових союзників. Очевидна річ, що такі
+вісті мусили відразу закаламутити його чисту радість, ба навіть кинути
+тінь якогось підозріння на дружинників. Що се таке? Чи не криється в
+тім яка зрада? Чи не хоче боярин зловити їх у яку засідку? Але, не хо-
+тячи всім уголос виявляти свого підозріння, Максим шепнув тільки
+деяким із своїх товаришів, щоб малися на бачності, а сам почав пильно
+і уважно переглядати весь дім від гори аж до долу, не минаючи ні одної
+скритки, ні одного закамарка. Ніде не було нічого підозреного.
+
+- Гарна будова! сказав Максим до дружинників, що заставляли столи.Але
+- що ж, ми мусимо її розібрати. Звісна річ, ми не будемо її ні валити,
+- ні палити, але зложимо все порядно на купу, щоб боярин, коли
+- запотре-бує, міг собі все те забрати. І все добро його мусить бути
+- йому схоронене в цілості.
+
+Тим часом дружинники повиносили до сіней велиш дубові столи із
+світлиці, прикрили їх білою скатертю і заставили всілякою стравою й
+медом. Серед радісних окликів і співів почалася гостина. Тільки ж чим
+довше сиділи молодці за столами, чим більше їли й пили, тим більше
+щезала якось їх радість і веселість. І хоч мед пінився в точених
+дерев'яних кубках, хоч м'ясо, печене на рожнах, димилось на дерев'яних
+тарілках, хоча щирі, товариські слова гомоніли від одного кінця стола
+до другого, то все-таки таємно тремтіли чогось усі серця, немов
+дожидали якоїсь страшної вісті. Дивна недослідна, а всім чутна тривога
+висіла в повітрі. Чи стіни боярського дому давили вільних громадян?..
+
+Ось устав один із боярських дружинників і, піднімаючи вгору кубок,
+повен пінистого меду, почав говорити:
+
+- Браття! Радісний сей день для нас, і щоб ніяка лиха пригода…
+
+Але не скінчив. Разом поблід і затремтів цілим тілом. Усі бенкетарі
+напруго посхапувались і, вискакуючи хто куди міг, перевернули стіл з
+усіма кубками і стравами.
+
+- Що се? Що се? крикнули всі нараз і поперлися до дверей. Хоч і як
+- дрібний на око і мало значучнй був знак глухий стук кінських копит,а
+- прецінь якого безмірного переполоху наробив він у боярськім домі!
+- Одну хвилю дійсне пекло було в сінях: сей біг туди, той сюди, сей
+- шукав того, той сього, а всі мішалися і товпилися без ладу, топчучи
+- по кубках і стравах, по білій скатерті і по дубовім переверненім
+- столі. Максим перший вирвався надвір із тої замішанини і, раз тільки
+- кинувши оком довкола, пізнав усю велич небезпеки.
+
+- До зброї, браття, до зброї! Монголи! Монголи! Той крик був мов
+- наглий удар грому. Всі стали мов мертві, безладна сумішка
+- перемінилася на безладне остовпіння. Але й се тривало тільки хвилю.
+- Стукіт кінських копит розлягався все ближче і ближче, а неминуча
+- небезпека разом обудила всіх із мертвоти!
+
+Адже ж усі були смілі, сильні, молоді! Адже ж кождий із них не раз у
+своїх дитячих і молодечих снах бачив себе в битві, в небезпеці, в
+кровавій боротьбі з ворогом, і бажав, і молився, щоб сон стався явою,
+щоб довелось йому колись ставати грудьми в обороні свого краю. І ось
+хвиля надійшла - і вони ж мали б її перелякатися? Тільки на хвилю
+оглушила їх страшна вість, страшна назва
+
+«монголи»,- в найближчій хвилі вони вже були тим, чим були звичайно:
+«вже кождий держав у руках свою зброю, стояв у ряді поруч з іншими,
+«готовий до кровавого бою.
+
+- Головне діло наше, товариші, держатися сих стін. Поки ворог не випре
+- нас від сього дому і не окружить на вільнім полі, поти не маємо чого
+- боятися. Дім сей то буде наша твердиня!
+
+І він розставляв лучників коло вікон, коло дверей по два і по три, як
+до важності й доступності місця. Деякі мали бути внутрі дому, щоб
+доносити з боярського складу лучникам стріл і рогатин, головна ж сила
+мала стояти при входових дверях, щоб, у разі потреби, проломити ряди
+напасників і відбити їх від дому.
+
+А тим часом монголи на ріні над Опором зупинилися, позлазили з коней
+і, розділившися на три відділи, рушили під горбок трьома стежками.
+Очевидно, провадив їх хтось добре знайомий зі стежками й ходами, бо
+цілий той маневр відбувся швидко, без вагання, без довшої запинки.
+Маневр той показував ясно, що монголи хотіли зі всіх боків обійти й
+окружити дім відразу.
+
+Але хто се йде так завзято на чолі середнього, головного, відділу
+монголів?
+
+Глядять товариші і очам своїм віри не ймуть. Се не хто другий, як сам
+властитель сього дому, гордий боярин Тугар Вовк.
+
+- Наш боярин! Наш боярин! скрикнули деякі дружинники, яких Максим, не
+- довіряючи їх щирості, поставив у ряди всуміш із тухольцями.
+
+- Так, ваш боярин монгольський слуга, зрадник своєї батьківщиниі Невже
+- ж ви й тепер іще схочете додержувати йому вірности?
+
+- Ні, ні! скрикнули дружинники однодушно.Смерть зрадникові! Розіб'ємо
+- вражу ватагу або самі погинемо в обороні свого краю.
+
+Урадуваний тою заявою, сказав Максим:
+
+- Простіть, браття! Одну хвилю я несправедливо судив вас, думаючи, що
+- ви в змові зі своїм боярином. Але тепер бачу, що кривду робив я вам.
+- Держімося разом, близько стін, так, аби не могли нас окружити, і
+- стараймося завдавати їм якнайбільше страти. Монголії, як я чув,
+- недобре вміють вести облогу, а ще в такій невеличкій силі. Чей, нам
+- удасться відбити їх напад.
+
+Бідний Максим! Він старався в інших вмовити надію, яка у нього самого
+почала щезати від першої хвилі, коли тільки побачив монголів, і то тим
+більше тепер, коли переважна їх сила вповні розвернулася перед очима
+обля-жених. Але все- таки його слова мали велику вагу в його
+товаришів, що не раз уже мали нагоду переконатися про його притомність
+духу й оглядність в часі найбільшої небезпеки. Сліпо полягаючи на його
+словах і розказах, кождий дбав лише про те, щоб пильнувати свого місця
+до крайньої можності, знаючи добре, що й сусіднє місце буде так само
+пильноване.
+
+Та ось монголи широким колесом у три ряди обступили вже дім боярський
+і кам'яні стріли на своїх луках держав? вже намірені на смілих
+обляжених молодців. Тільки що начальник не дав іще знаку до бою.
+Начальник, бачиться, хоче попереду пробувати ще намови, бо ось він
+виступив з-поміж рядів наперед против головного відділу обляжених і
+каже:
+
+- Раби невірнії! Погані смерди! Невже ж зухвалість ваша така безмежна,
+- як і ваша дурнота, що ви хотіли би піднімати оружжя на військо
+- великого
+
+Чінгісхана, нині безперечного пана всеї Русі? Піддайтеся йому без бою,
+то він помилує вас. Але ті, що захотять опиратися його силі, будуть
+нещадно роздавлені, як хробаки під колесами воза.
+
+На таку мову голосно і сміло відповів Максим Беркут:
+
+- Боярине! Дуже не впору назвав ти нас, синів вольної громади, рабами!
+- Ти поглянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до
+- нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого
+- Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось
+- його бегадира. Коли воно тобі смакувало, то ще з того не виходить,
+- щоб і ми були ласі на нього. Великої сили великого Чінгісхана ми не
+- лякаємось. Вона може нас зробити трупами, але не зробить нас рабами.
+- А тебе, боярине, вся сила великого Чінгісхана не зробить уже ані
+- вольним, ані чесним чоловіком!
+
+Остра і різка була бесіда Максимова. Іншим часом він уважав би на те,
+що перед ним батько Мирослави, але тепер він бачив тільки ворога - ні,
+зрадника, чоловіка, що потоптав сам свою честь, котрому, проте, ніяка
+честь не належиться. Голосно радувались товариші, почувши таку
+Максимову мову. А боярин аж пінився зо злості.
+
+- : Хлопе поганий! - кричав він.- Жди лишень, я тобі покажу, що
+- : завчасно ти похвалявся своєю вільністю! Нині ще кайдани забряжчать
+- : на твоїх руках і ногах! Нині ще ти будеш валятися в поросі перед
+- : начальником монгольської сили!
+
+- Швидше згинути! відповів Максим.
+
+- Отже, не згинеш! крикнув боярин.Гей, діти,озвався він до монголів
+- їхньою мовою,далі на нихі Тільки сього обминайте, сього мусимо мати
+- живого в руках!
+
+І він дав знак до бою. Залунав по горах і лісах роговий вереск і
+урвався.
+
+Стишилось довкола боярського дому, але се була страшна тиша. Мов
+гадюки, свистіли монгольські стріли, градом сиплючись на боярську
+оселю.
+
+Правда, напасники були занадто далеко віддалені, щоб їх стріли могли
+трафляти оборонців або, трафивши, небезпечно ранити їх. Для того
+Максим крикнув до своїх товаришів, щоб тепер іще не стріляли і щоб
+узагалі щадили стріл і зброї, а вживали їх аж тоді, коли можна добре
+влучити ворога і одним ударом нанести йому значну страту. А щоб не
+відразу припустити напасників до стін дому, він зі своїми вибраними
+товаришами уставився на подвір'ю, о яких двадцять кроків перед входом,
+ва міцним дощаним остінком - куснем недобудованого паркана.
+
+Паркан був якраз у хлопа зависокий, і стріли монгольські не досягали
+молодців.
+
+Зате їх цільні, хоч і рідкі, стріли смертельно разили монголів і
+стримували їх від наближення. Страшно розлютився Тугар Возк, побачивши
+се.
+
+- Приступом до них! крикнув він, і збита громада монголів під його
+- проводом кинулася бігцем із голосним криком до остінка. За остінком
+- було тихо, немов усе там вимерло. Ось-ось уже монголи добігають,
+- ось-ось своїм напором обалять остінок; коли втім понад остінком
+- вирвався, мов із землі виріс, ряд голів
+
+і могутніх рамен - і свиснула громада сталених стріл, і ревнули з болю
+поражені монголи страшними голосами. Половина їх упала мов підкошена,
+а друга половина перла назад, не дбаючи на крики і прокляття боярина.
+
+- Гурра, молодці! Гурра, Максим! Гурра, Тухольщи-на! закричали
+- оборонці, і дух вступив у них. Але боярин, не тямлячись зо злості,
+- зібрав уже другу громаду до нападу. Він повчав монголів, як треба
+- нападати і не розсипатися за першим ударом противника, але бігти по
+- трупах дальше. Тим часом і Максим поучав своїх молодців, що діяти, і
+- з піднесеним оружжям ждали вони нападу монголів.
+
+- Далі на них! крикнув боярин, і поперед усього цілими хмарами пустили
+- монголи ряд стріл на противників, а потім знов пустилася громада
+- приступом на остінок. Знов перед наближенням стрітили їх молодці
+- цільними стрілами, і знов частина напасників із страшним криком
+- упала на землю. Але решта вже не метнулася назад лише з оглушаючим
+- криком летіла далі й досягла остінка.
+
+Страшна була хвиля. Тонкий дощаний остінок ділив від себе смертельних
+ворогів, що, хоч як близько себе були, не могли досягнути одні одних.
+
+Хвилю мовчали одні й другі, тільки швидкий, гарячий віддих чути було
+по обох боках остінка. Раптом, мов на даний знак, загримали
+монгольські топори о ості- нок, але в тій самій хвилі тухольські
+молодці сильними підоймами підважили вгору остінок, поперли його
+плечима і обалили на монголів. А разом з тою хвилею, коли впав
+остінок, обаляючи своїм тягарем передні ряди монголів, скочили наперед
+молодці, узброєні в топори на довгих топорищах, лупаючи ними черепи
+монгольські. Забризкала кров, залунали крики і стогнання ворогів,-
+
+і знов розскочилася юрма напасників, лишаючи на місці бою трупів і
+ранених. І знов радісний крик оборонців повітав побіду товаришів, і
+знов відповіли на той крик монголи градом стріл, а боярин - лютими
+прокляттями. Але молодцям прийшлось тепер покидати своє висунене
+становище - із жалем прощали вони те місце, з якого так щасливо
+відразили перші напади монголів. Без ніякої страти, без ран, в повній
+зброї і найкращім порядку, лицем до ворога, молодці відступили під
+стіни боярського дому.
+
+Коли на полуденнім боці двора молодці так щасливо відбивали напад
+монголів,
+
+ішла завзята і не так щаслива боротьба на північнім подвір'ю. І тут
+монгольські стріли просвистіли без шкоди для обляжених. Тільки ж тут
+монголи відразу пішли на приступ, і обляженим при-йшлось дуже гаряче.
+Вони кинулись купою проти монголів, але стрічені були стрілами і
+мусили вертатися, стративши трьох ранених, яких монголи зараз порубали
+на кусні.
+
+Першим ділом Максима було тепер - обійти всі становища і оглянути
+добре своє положення. Живим ланцюгом обступили монголи хату і
+ненастанно сипали на неї градом стріл. Обляжені також стріляли, хоч і
+не так густо. Максим відразу побачив, що напасники намагають до того,
+щоб вперти їх досередини хати, відки б вони не так густо могли
+стріляти, а потім легка мусила б бути над ними побіда. Значить,
+головна річ для оборонців була - вдержатись перед стінами дому. Але
+тут вони виставлені були на густі монгольські стріли. Щоб хоч троха
+захиститися від них, Максим велів повідривати двері, познімати
+верхняки із столів і поуставляти їх перед кож-дим становищем як великі
+щити. Із-за тих щитів безпечно і вигідно стріляли молодці на монголів,
+кепкуючи собі з їх стріл.
+
+А Максим ходив від становища до становища, обдумував нові способи
+оборони
+
+і заохочував товаришів своїм словом і прикладом.
+
+- Держімся, товариші! говорив він.Швидко в
+
+Тухлі почують крики або хто-будь побачить, що тут діється, і нам
+прибуде поміч!
+
+Півгодини вже тривала облога. Монголи стріляли і кляли страшно
+«руських псів», що не то що не піддавалися їм, але ще сміли так уперто
+і щасливо боронитися. Тугар Вовк скликав знатніших їх ватажків на
+нараду, щоб обдумати який одностайний рішучий удар.
+
+- Приступом іти! говорив один.
+
+- Ні, приступом трудно, а стріляти, поки всіх не постріляємо,говорив
+- другий.
+
+- Постійте,сказав Тугар Вовк,на все буде час. Тепер тільки в тім річ,
+- щоб позганяти їх із менших становищ. Згромадьте найбільші наші сили
+- ніби до приступу, щоб відвести їх увагу, а тим часом малі відряди
+- нехай рушать з обох боків до причілкових, нестережених стін. Стіни
+- ті, правда, без вікон, але всетаки, коли наші люди стануть під ними,
+- то будуть їм могли багато шкодити.
+
+Ватажки пристали на тоту раду, бо вони, несвідущі в подібних маневрах,
+не вміли б і такої придумати. Заворушилася монгольська сила,
+забряжчала зброя, заблискотіли до сонця мечі та топори, і сміло
+стискали в руках своє оружжя тухольські молодці, готуючись до тяжкого
+бою. Але поки монголи радились і ладились до уданого приступу, Максим
+також не дрімав. Щаслива думка прийшла до голови. В дощаній криші
+боярського дому були на всі чотири боки пророблені невеличкі вікна, і
+от в тих-то вікнах Максим поставив у кождім по двох слабших з своїх
+людей, аби пильнували відтам усяких рухів ворога, а також старалися зі
+своїх безпечних становищ шкодити йому чи то стрілами, чи камінням.
+Поки один стояв при вікні, другий завше готов був достачати йому, чого
+треба, а один мав доносити від них вісті товаришам надолину.
+
+Заграли труби, і завили дикими голосами монголи, кидаючись на
+противників.
+
+Та тільки ж вони не мали на думці дійти аж зустріту з ними, але,
+прибігши до пів-віддалення, разом зупинились і випустили стріли на об-
+ляжених. Коли ж і обляжеш, що готовилися на останню, рішучу боротьбу,
+повітали їх градом стріл
+
+і причинили їм багато ран і страт, то вся монгольська лінія разом
+подалася назад. Голосними насміхами повітали молодці той відступ.
+
+- А що, боярине,крикнув Максим,сила великого Чінгісхана, бачиться,
+- заяче серце має: розженеться і відступить! Хіба ж не стидно тобі,
+- старому рицареві, ватажкувати над такими бездухами, що тільки в юрбі
+- смілі, мов барани, а поєдинчо нікотрий і за півмужа не стоїть?
+
+Боярин нічого не відповідав на той насміх; він добре бачив, що Максим
+завчасно сміявсь. І сам Максим швидко побачив се.
+
+Радісний крик монголів залунав ось-ось за причілковими стінами дому,
+направо
+
+і наліво відразу. Під час уданого монгольського приступу вони рушили
+проти тих стін. Се були стіни без вікон і дверей, тож товариші не так
+дуже пильнували
+
+їх. Правда, поставлені на подрі молодці побачили надходячих із тих
+боків монголів, і кілька цільних стріл упало з дахових вікон на них,
+але не спинило їх, тим більше, що, стоячи при самій стіні, вони
+дощаним окапом заслонені були від усякої небезпеки згори.
+
+Максим поблід, чуючи тут же біля себе зловіщі крики і дізнавшися від
+вартового з подрі, що вони значать.
+
+«Пропали ми,- подумав він.- Про рятунок і мови нема. Тепер приходиться
+«вже боротись не на життя, а на смерть».
+
+Та й Тугар Вовк, побачивши вдачу свойого задуму, голосно порадувавсь
+їй.
+
+- А що, хлопи! крикнув він.Побачимо, чи надовго ще стане вашої
+- гордості.
+
+Глядіть, мої вояки вже під вашими стінами. Огню під стіни! Живо ми
+викуримо
+
+їх із того гнізда, а на чистім полі вони проти нас, мов миш проти
+кота.
+
+Бачить Максим, що непереливки, скликає своїх товаришів докупи, бо ніщо
+вже тепер боронитись на поєдин-чих становищах, коли під причілковими
+стінами гюнго-ли огонь кладуть.
+
+- Браття,говорив він,мабуть, прийдеться нам погибати, бо на рятунок
+- слаба надія, а монголи, се знайте наперед, не пощадять нікого, хто
+- дістанеться в їх руки, так, як не пощадили наших ранених товаришів.
+- А коли гинути, то гиньмо як мужі з оружжям у руках. Як гадаєте: чи
+- будемо стояти тут і боронитися до остатнього духу, заслонені хоч
+- вчасти стінами, чи волимо всі разом ударити на монголів, може б, нам
+- таки удалося проломити їх ряди?
+
+- Так, так, ударимо на монголів! закричали всі товариші.Ми ж не лиси,
+- що їх стрілець викурює з ями.
+
+- Добре, коли така ваша воля,сказав Максим Ставайте ж у три ряди, луки
+- й стріли кидайте геть, а то-пори й ножі до рук і за мною!
+
+Мов один величезний камінь, випущений із великої метавки навпроти
+мурів твердині, так ударили наші молодці на монгольські ряди. Правда,
+заким іще добігли до монголів, стрічені були градом стріл,- тільки ж
+ті стріли нічого не зробили їм, бо перший ряд ніс перед собою замість
+щита верхняк із стола, вбитий на дві списи, і в той верхняк
+повпивалися монгольські стріли. Аж наближуючись до монголів, перший
+ряд кинув свій дерев'яний щит - і цілий відряд кинувся на ворога з
+безтямною завзятістю. Відразу змішалися монголи і почали подаватися в
+боки, але Тугар Вовк був уже тут зі своїм відділом і окружив молодців
+цілою громадою монголів, мов стрільці цілою ватагою псів окружають
+розжертого дика. Розпочалась страшна різанина. Цілими десятками валили
+хоробрі молодці монголів, але Тугар Вовк слав щораз нові роти
+навпротив них. Кров бризкала далеко із скаженої сутолоки людей,
+трупів, ран та кровавого оружжя. Стогнання ранених, зойки конаючих,
+скажені крики убійців - усе те мішалося в якусь пекольну гармонію, що
+різала вухо і серце, лунаючи під отим усміх-нутим ясним сонцем, на тлі
+ситої зелені смерекових лісів та під лад ненастанного шуму холодних
+потоків.
+
+- Направо, товариші! Разом і дружно напрім на них! кричав Максим,
+- відбиваючися від трьох монголів, що старалися вибити йому оружжя з
+- руки. Зі страшною натугою наперли товариші направо, де лінія
+- монголів була найслабіша і місце для оборони найдогідніше. По
+- короткім опорі монголи подалися.
+
+- Далі, далі женіть їх, наперед себе! кричав Максим, кидаючися зі
+- своїм кровавим топором на уступаючих монголів. Товариші поперли за
+- ним, і відворіт монголів швидко перемінився на пополох і безладну
+- втіка-нину. А товариші гнали слідом за ними, валячи одного за другим
+- іззаду на землю. Перед ними було чисте поле, а недалечке темний,
+- запахущий ліс. Коли б їм удалося добігти до нього, то були б
+- спасені, ніяка монгольська сила не здужала б їм тут нічого зробити.
+
+- Далі, товариші, далі, до лісу! -кричав Максим, і без віддиху,
+- мовчки, кроваві й страшні, мов справді дикі звірі, гнали товариші
+- наперед себе втікаючих монголів у напрямі до лісу. Тугар Вовк одним
+- позирком переглянув положення обох сторін і зареготався:
+
+- Щаслива дорога! крикнув він услід за молодцями.На тій дорозі ми ще
+- здиблемося!
+
+І живо він відділив часть монголів і післав їх горою на тухольськнй
+шлях, щоб зайшли молодців іспереду, від лісу. Він знав добре, що його
+монголи впору поспіють. А сам з рештою монголів пустився навздогін за
+тухоль-цями.
+
+Три тумани куряви стояли на полю над Опором; три громадки людей гнали
+за собою тим полем. Перша бігла громадка переляканих, розбитих
+монголів; за ними, здоганяючи їх, наші молодці під проводом Максима, а
+за ними головна сила монголів під проводом Тугара Вовка. Третій відділ
+монгольський, висланий Тугаром горою навперейми, швидко десь заховався
+і щез, не завважений роз'яреними в своїй погоні молодцями.
+
+Нараз утікаючі монголи спинилися, стали. Перед ними показалася
+несподівана завада: глибокий, у скалі викутий вивіз - початок
+тухольського шляху. Вивіз був у тім місці майже на два сажні глибокий;
+стіни його стрімкі й гладкі, так що злізти в долину зовсім не можна, а
+скакати дуже небезпечно, особливо першому рядові втікачів, які могли
+надіятися, що тут же за ними і па них скочить другий ряд. У
+смертельній тривозі, яка й найбоязливішому не раз у остатній хвилі
+додає відваги, зупинилися монголи і обернулися лицем до своїх
+противників. В тій хвилі блиснула їм несподівана надія: за слідом
+противників побачили настигаючих своїх одновірців - і руки їх мимоволі
+вхопили за оружжя. Але сей наглий вибух відваги не був в силі спасти
+їх. Мов розгу-кана буря, впали на них тухольські молодці, ломлячи и
+друхочучи всі завади,- і попхнули їх до пропасті.
+
+З зойком повалились ті, що стояли ззаду, на дно вивозу, коли тим часом
+передні конали від мечів і топорів ту-хольських. Тепер молодці самі
+опинилися над стрімкою стіною вивозу і затремтіли. Тут іззаду настигає
+Тугар Вовк з монголами, а спереду оця страшна пропасть! Що діяти?
+Хвилі розваги досить було для Максима. Вид лежачих на дні вивозу
+потовчених монголів навів його на добру думку.
+
+- Задній ряд нехай обернеться лицем до монголів і стримує на хвилю їх
+- нагін, а передній кидай монгольські трупи в вивіз і скачи на них!
+- кричав він.
+
+- Гурра! закричали радісно молодці, сповняючи його розказ. Застугоніли
+- теплі ще монгольські трупи, падучи додолу, заясніла для наших
+- молодців надія рятунку. А втім, надлетіла монгольська погоня, Тугар
+- Вовк попереду.
+
+- Ні вже,кричав він,сим разом не уйдете моєї руки! І своїм важким
+- топором повалив першого стрічного противника, що вчора ще був його
+- найвірнішим лучником. Зойкнув смертельно ранений і впав під ноги
+- боярина. Товариш його замахнувсь топором на Тугара, щоб помститись
+- смерті товариша, але в тій хвилі його з двох боків піднято на
+- монгольські списи. Цілий перший ряд молодців упав по короткім опорі.
+- Се ж були самі найслабші поранені в попередній битві, що в погоні
+- бігли з самого заду. Але все-таки монголів на хвилю вони спинили, а
+- їх щасливіші товариші були вже безпечні на дні вивозу.
+
+- Стійте! кричав до своїх Максим.В ряди і під стіну вивозу! Коли
+- схотять гнатися за нами, то тут їм справимо кроваву купіль.
+
+- Перший ряд скачи за ними,командував у нерозважнім запалі Тугар Вовк.
+- І скочив перший ряд монголів, але не встав уже живий, ба многі й до
+- землі не долетіли живі, стрічені в повітрі топорами молодців.
+
+- Гурра! закричали ті, радуючись.Ану, другий ряд, скачи також!
+
+Але другий ряд стояв над вивозом і не квапився скакати. Тугар Вовк
+побачив свою помилку і швидко вислав сильний відділ нижче, щоб
+іздолини замкнути вихід вивозу.
+
+- Тепер не уйдуть нам пташки,радувався він.От уже мої ловці надходять!
+- Ану, діти, далі на них!
+
+Скажений крик монголів залунав у вивозі, тут же під ногами Тугара
+Вовка. Се був відділ, висланий горою •навперейми; вниз вивозом він
+ударив тепер на ту- хольців.
+
+- Вниз вивозом утікаймо! скрикнули молодці, але один позирк переконав
+- їх, що вся надія на рятунок пропала. При вході внизу чорнілася вже
+- друга купа монголів, що йшла навпроти них, щоб їх зовсім замкнути в
+- тій кам'яній клітці.
+
+- Аж тепер смерть наша! сказав Максим, обтираючи о кожух забитого, при
+- його ногах лежачого монгола свій кровавий топір.Товариші, сміло до
+- остатнього бою!
+
+Та й сміло ж виступили вони! Добуваючи остатніх сил, ударили на
+монголів і, невважаючи на некорисну, згористу місцевість, що сприяла
+монголам, ще раз змішали їх, ще раз завдали їм велику страту. Але
+монголи силою свого розгону поперли їх у долину і розбили їх ряди. В
+геройській обороні падали молодці один за другим, тільки Максим, хоч
+бився, як лев, прецінь не мав іще рани на своїм тілі. Монголи уникали
+його, а коли тислися на нього, то тільки в надії витрутити йому оружжя
+з руки і взяти його живого. Такий був виразний наказ
+
+Ту-гара Вовка.
+
+Ось наступив і другий відділ монгольський з долини; молодців стиснено
+в тій безвихідній кам'яній кліті, приперто їх до стіни, і лиш тілько
+вільного місця було перед ними, кілько могли його зробити своїми
+мечами та топорами. Але руки їх зачали ослабати, а монголи пруться і
+пруться на них, мов хвилі повені. Вже деякі, стративши всяку надію і
+бачачи неможливість дальшої боротьби, наосліп кинулися в найгустіші
+ряди монголів і в одній хвилі погибали, розсікані топорами. Інші,
+шепчучи молитви, тулилися ще до стіни, мов вона могла дати їм яку-
+небудь поміч; треті хоть і ніби боронилися, але безтямно, машинально
+махали топорами, і смертельні удари монголів заставали їх уже трупами,
+нечутливими й бездушними. Тільки невеличка горстка найсильніших -
+п'ять їх було,- окруживши Максима, держалися ще просто, мов шпиль
+скали серед розгуканої заливи. Три приступи монголів відбила вже та
+горстка, стоячи на купі трупів, мов на башті; вже мечі й топори в
+руках героїв затулилися, одіж їх, руки й лиця скрізь заплили кров'ю,
+але все ще різко й виразно відзивався голос Максима, що загрівав
+товаришів до оборони. Тугар Вовк на-півгнівно, напів з подивом глядів
+на молодця згори.
+
+- їй-богу, славний молодець! сказав він сам до себе.Не дивуюсь, що він
+- очарував мою доньку. І мене самого він міг би очарувати своєю
+- рицарською вдачею!
+
+А потім, обертаючися до своїх монголів, що стояли над берегом яру, він
+крикнув:
+
+- Далі, скачіть на них! Нехай скінчиться та різанина. Лиш сього
+- (показав на
+
+Максима) не тикайте!
+
+І разом, мов важка скала, скочили монголи згори на не побіджену ще
+купку героїв і повалили їх на землю. Ще раз залунали скажені крики, ще
+борикалися напід-сили монголи з тухольцями, але недовго. На кождого з
+героїв навалилася ціла юрба монголів - і всі полягли головами. Тільки
+Максим сам-один стояв іще, мов дуб серед поля. Він розсік голову тому
+монголові, що скочив був на нього, і саме замахнувся на другого, коли
+втім якась сильна рука залізним стиском ухопила його ззаду за горло і
+кинула ним до землі. Упав, підступно повалений,
+
+Максим, і над ним, почервоніле від гніву й натуги, нахилилося лице
+Тугара
+
+Вовка.
+
+- А що, смерде! насмішливо кричав боярин.Бачиш тепер, що я вмію
+- додержати слова? Ану, діти, закуйте його в залізні пута!
+
+- Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в
+- тебе на душі! сказав Максим.
+
+Боярин зареготався і відійшов від нього давати порядок монгольському
+війську, якого число сильно змаліло в тій кровавій різанині. З
+головною частиною оставших іще монголів Тугар Вовк пішов до своєї
+хати; решті велів обсадити нещасний, тепер трупами завалений вивіз.
+Виділивши всіх здорових до стереження вивозу, сам він з невеличкою
+рештою і взятим до неволі Максимом мав вернутися до табору.
+
+- Прокляті хлопи! буркотів боярин, переглядаючи свої страти.Скілько
+- народу понівечили! Ну, але чорт бери монголів їх не шкода! Коб
+- тільки мені по тих трупах дійти до власті й сили,обернувся б і я
+- лицем проти них. Але сей поганець, сей Максим,то мені борець! А хто
+- знає, може, й він міг би послужити до моєї цілі? Треба використати
+- його, коли його маю в руках. Він мусить служити нам за провідника в
+- горах, бо чорт їх там знає, який се той їх шлях і чи нема де на нім
+- яких манівців. Тепер, коли він у моїх руках, треба приєднати,
+- вкоськати його троха, хто знає, на що ще може він пригодитися.
+
+А тим часом монголи готовили вже коней до від'їзду. Максиїл,- скований
+за руки і за ноги в тяжкі ланцюги, кровавий, простоволосий, із
+пошарпаною на шматки одежею,- сидів на камені над річкою, німий, з
+затиснени-ми зубами і з розпукою в серці. Перед ним на полі і в вивозі
+купами лежали не застиглі ще, пошматовані і кров'ю оббризкані трупи
+його товаришів і ворогів. Які щасливі були ті трупи! Вони лежали так
+тихо, так сумирно на своїй кровавій постелі, без гніву, без муки, без
+ворогування. Вони сміялись тепер зі всяких пут, із цілої сили великого
+Чінгісхана, а його кусень заліза зробив бездушним знарядом у руках
+дикої самоволі, жертвою крова-вої пімсти! Які щасливі були трупи!
+Вони, хоч покалічені, носили на собі образ і подобу людську,- а його
+оці пута в одній хвилі зробили скотиною, невольником!
+
+- Сонце праведне! кликнув у своїй душевній муці Максим.Невже ж така
+- твоя воля, щоб я гинув у кайданах? Невже ж ти так часто своїм ясним
+- усміхом вітало дні моєї радості на те лише, щоб сьогодні повітати
+- моє бездонне горе? Сонце, невже ж ти перестало бути добрим богом
+- Тухольщини, а сталося опікуном тих лютих дикунів? . А сонце
+- сміялося! Ясним, гарячим промінням воно блискотіло в калюжах крові,
+- цілувало посинілі уста і глибокі рани трупів, крізь які витікав
+- мозок, вистирчу-вали теплі ще людські тельбухи. І таким самим ясним,
+- гарячим промінням воно обливало зелений ліс, і чудові запахущі
+- цвіти, і високі полонини, що купалися в чистім лазуровім ефірі.
+- Сонце сміялося і своїм божеським, без-учасним усміхом ще дужче
+- ранило роздерту Максимову Душу.
+
+EOT;
+
+    /*
+    *** START: FULL LICENSE ***
+
+    Creative Commons Legal Code
+
+    Attribution-ShareAlike 3.0 Unported
+
+
+    CREATIVE COMMONS CORPORATION IS NOT A LAW FIRM AND DOES NOT PROVIDE
+    LEGAL SERVICES. DISTRIBUTION OF THIS LICENSE DOES NOT CREATE AN
+    ATTORNEY-CLIENT RELATIONSHIP. CREATIVE COMMONS PROVIDES THIS
+    INFORMATION ON AN "AS-IS" BASIS. CREATIVE COMMONS MAKES NO WARRANTIES
+    REGARDING THE INFORMATION PROVIDED, AND DISCLAIMS LIABILITY FOR
+    DAMAGES RESULTING FROM ITS USE. License
+
+    THE WORK (AS DEFINED BELOW) IS PROVIDED UNDER THE TERMS OF THIS
+    CREATIVE COMMONS PUBLIC LICENSE ("CCPL" OR "LICENSE"). THE WORK IS
+    PROTECTED BY COPYRIGHT AND/OR OTHER APPLICABLE LAW. ANY USE OF THE
+    WORK OTHER THAN AS AUTHORIZED UNDER THIS LICENSE OR COPYRIGHT LAW IS
+    PROHIBITED.
+
+    BY EXERCISING ANY RIGHTS TO THE WORK PROVIDED HERE, YOU ACCEPT AND
+    AGREE TO BE BOUND BY THE TERMS OF THIS LICENSE. TO THE EXTENT THIS
+    LICENSE MAY BE CONSIDERED TO BE A CONTRACT, THE LICENSOR GRANTS YOU
+    THE RIGHTS CONTAINED HERE IN CONSIDERATION OF YOUR ACCEPTANCE OF SUCH
+    TERMS AND CONDITIONS.
+
+    1. Definitions
+
+    "Adaptation" means a work based upon the Work, or upon the Work and
+    other pre-existing works, such as a translation, adaptation,
+    derivative work, arrangement of music or other alterations of a
+    literary or artistic work, or phonogram or performance and includes
+    cinematographic adaptations or any other form in which the Work may be
+    recast, transformed, or adapted including in any form recognizably
+    derived from the original, except that a work that constitutes a
+    Collection will not be considered an Adaptation for the purpose of
+    this License. For the avoidance of doubt, where the Work is a musical
+    work, performance or phonogram, the synchronization of the Work in
+    timed-relation with a moving image ("synching") will be considered an
+    Adaptation for the purpose of this License. "Collection" means a
+    collection of literary or artistic works, such as encyclopedias and
+    anthologies, or performances, phonograms or broadcasts, or other works
+    or subject matter other than works listed in Section 1(f) below,
+    which, by reason of the selection and arrangement of their contents,
+    constitute intellectual creations, in which the Work is included in
+    its entirety in unmodified form along with one or more other
+    contributions, each constituting separate and independent works in
+    themselves, which together are assembled into a collective whole. A
+    work that constitutes a Collection will not be considered an
+    Adaptation (as defined below) for the purposes of this License.
+    "Creative Commons Compatible License" means a license that is listed
+    at http://creativecommons.org/compatiblelicenses that has been
+    approved by Creative Commons as being essentially equivalent to this
+    License, including, at a minimum, because that license: (i) contains
+    terms that have the same purpose, meaning and effect as the License
+    Elements of this License; and, (ii) explicitly permits the relicensing
+    of adaptations of works made available under that license under this
+    License or a Creative Commons jurisdiction license with the same
+    License Elements as this License. "Distribute" means to make available
+    to the public the original and copies of the Work or Adaptation, as
+    appropriate, through sale or other transfer of ownership. "License
+    Elements" means the following high-level license attributes as
+    selected by Licensor and indicated in the title of this License:
+    Attribution, ShareAlike. "Licensor" means the individual, individuals,
+    entity or entities that offer(s) the Work under the terms of this
+    License. "Original Author" means, in the case of a literary or
+    artistic work, the individual, individuals, entity or entities who
+    created the Work or if no individual or entity can be identified, the
+    publisher; and in addition (i) in the case of a performance the
+    actors, singers, musicians, dancers, and other persons who act, sing,
+    deliver, declaim, play in, interpret or otherwise perform literary or
+    artistic works or expressions of folklore; (ii) in the case of a
+    phonogram the producer being the person or legal entity who first
+    fixes the sounds of a performance or other sounds; and, (iii) in the
+    case of broadcasts, the organization that transmits the broadcast.
+    "Work" means the literary and/or artistic work offered under the terms
+    of this License including without limitation any production in the
+    literary, scientific and artistic domain, whatever may be the mode or
+    form of its expression including digital form, such as a book,
+    pamphlet and other writing; a lecture, address, sermon or other work
+    of the same nature; a dramatic or dramatico-musical work; a
+    choreographic work or entertainment in dumb show; a musical
+    composition with or without words; a cinematographic work to which are
+    assimilated works expressed by a process analogous to cinematography;
+    a work of drawing, painting, architecture, sculpture, engraving or
+    lithography; a photographic work to which are assimilated works
+    expressed by a process analogous to photography; a work of applied
+    art; an illustration, map, plan, sketch or three-dimensional work
+    relative to geography, topography, architecture or science; a
+    performance; a broadcast; a phonogram; a compilation of data to the
+    extent it is protected as a copyrightable work; or a work performed by
+    a variety or circus performer to the extent it is not otherwise
+    considered a literary or artistic work. "You" means an individual or
+    entity exercising rights under this License who has not previously
+    violated the terms of this License with respect to the Work, or who
+    has received express permission from the Licensor to exercise rights
+    under this License despite a previous violation. "Publicly Perform"
+    means to perform public recitations of the Work and to communicate to
+    the public those public recitations, by any means or process,
+    including by wire or wireless means or public digital performances; to
+    make available to the public Works in such a way that members of the
+    public may access these Works from a place and at a place individually
+    chosen by them; to perform the Work to the public by any means or
+    process and the communication to the public of the performances of the
+    Work, including by public digital performance; to broadcast and
+    rebroadcast the Work by any means including signs, sounds or images.
+    "Reproduce" means to make copies of the Work by any means including
+    without limitation by sound or visual recordings and the right of
+    fixation and reproducing fixations of the Work, including storage of a
+    protected performance or phonogram in digital form or other electronic
+    medium. 2. Fair Dealing Rights. Nothing in this License is intended to
+    reduce, limit, or restrict any uses free from copyright or rights
+    arising from limitations or exceptions that are provided for in
+    connection with the copyright protection under copyright law or other
+    applicable laws.
+
+    3. License Grant. Subject to the terms and conditions of this License,
+    Licensor hereby grants You a worldwide, royalty-free, non-exclusive,
+    perpetual (for the duration of the applicable copyright) license to
+    exercise the rights in the Work as stated below:
+
+    to Reproduce the Work, to incorporate the Work into one or more
+    Collections, and to Reproduce the Work as incorporated in the
+    Collections; to create and Reproduce Adaptations provided that any
+    such Adaptation, including any translation in any medium, takes
+    reasonable steps to clearly label, demarcate or otherwise identify
+    that changes were made to the original Work. For example, a
+    translation could be marked "The original work was translated from
+    English to Spanish," or a modification could indicate "The original
+    work has been modified."; to Distribute and Publicly Perform the Work
+    including as incorporated in Collections; and, to Distribute and
+    Publicly Perform Adaptations. For the avoidance of doubt:
+
+    Non-waivable Compulsory License Schemes. In those jurisdictions in
+    which the right to collect royalties through any statutory or
+    compulsory licensing scheme cannot be waived, the Licensor reserves
+    the exclusive right to collect such royalties for any exercise by You
+    of the rights granted under this License; Waivable Compulsory License
+    Schemes. In those jurisdictions in which the right to collect
+    royalties through any statutory or compulsory licensing scheme can be
+    waived, the Licensor waives the exclusive right to collect such
+    royalties for any exercise by You of the rights granted under this
+    License; and, Voluntary License Schemes. The Licensor waives the right
+    to collect royalties, whether individually or, in the event that the
+    Licensor is a member of a collecting society that administers
+    voluntary licensing schemes, via that society, from any exercise by
+    You of the rights granted under this License. The above rights may be
+    exercised in all media and formats whether now known or hereafter
+    devised. The above rights include the right to make such modifications
+    as are technically necessary to exercise the rights in other media and
+    formats. Subject to Section 8(f), all rights not expressly granted by
+    Licensor are hereby reserved.
+
+    4. Restrictions. The license granted in Section 3 above is expressly
+    made subject to and limited by the following restrictions:
+
+    You may Distribute or Publicly Perform the Work only under the terms
+    of this License. You must include a copy of, or the Uniform Resource
+    Identifier (URI) for, this License with every copy of the Work You
+    Distribute or Publicly Perform. You may not offer or impose any terms
+    on the Work that restrict the terms of this License or the ability of
+    the recipient of the Work to exercise the rights granted to that
+    recipient under the terms of the License. You may not sublicense the
+    Work. You must keep intact all notices that refer to this License and
+    to the disclaimer of warranties with every copy of the Work You
+    Distribute or Publicly Perform. When You Distribute or Publicly
+    Perform the Work, You may not impose any effective technological
+    measures on the Work that restrict the ability of a recipient of the
+    Work from You to exercise the rights granted to that recipient under
+    the terms of the License. This Section 4(a) applies to the Work as
+    incorporated in a Collection, but this does not require the Collection
+    apart from the Work itself to be made subject to the terms of this
+    License. If You create a Collection, upon notice from any Licensor You
+    must, to the extent practicable, remove from the Collection any credit
+    as required by Section 4(c), as requested. If You create an
+    Adaptation, upon notice from any Licensor You must, to the extent
+    practicable, remove from the Adaptation any credit as required by
+    Section 4(c), as requested. You may Distribute or Publicly Perform an
+    Adaptation only under the terms of: (i) this License; (ii) a later
+    version of this License with the same License Elements as this
+    License; (iii) a Creative Commons jurisdiction license (either this or
+    a later license version) that contains the same License Elements as
+    this License (e.g., Attribution-ShareAlike 3.0 US)); (iv) a Creative
+    Commons Compatible License. If you license the Adaptation under one of
+    the licenses mentioned in (iv), you must comply with the terms of that
+    license. If you license the Adaptation under the terms of any of the
+    licenses mentioned in (i), (ii) or (iii) (the "Applicable License"),
+    you must comply with the terms of the Applicable License generally and
+    the following provisions: (I) You must include a copy of, or the URI
+    for, the Applicable License with every copy of each Adaptation You
+    Distribute or Publicly Perform; (II) You may not offer or impose any
+    terms on the Adaptation that restrict the terms of the Applicable
+    License or the ability of the recipient of the Adaptation to exercise
+    the rights granted to that recipient under the terms of the Applicable
+    License; (III) You must keep intact all notices that refer to the
+    Applicable License and to the disclaimer of warranties with every copy
+    of the Work as included in the Adaptation You Distribute or Publicly
+    Perform; (IV) when You Distribute or Publicly Perform the Adaptation,
+    You may not impose any effective technological measures on the
+    Adaptation that restrict the ability of a recipient of the Adaptation
+    from You to exercise the rights granted to that recipient under the
+    terms of the Applicable License. This Section 4(b) applies to the
+    Adaptation as incorporated in a Collection, but this does not require
+    the Collection apart from the Adaptation itself to be made subject to
+    the terms of the Applicable License. If You Distribute, or Publicly
+    Perform the Work or any Adaptations or Collections, You must, unless a
+    request has been made pursuant to Section 4(a), keep intact all
+    copyright notices for the Work and provide, reasonable to the medium
+    or means You are utilizing: (i) the name of the Original Author (or
+    pseudonym, if applicable) if supplied, and/or if the Original Author
+    and/or Licensor designate another party or parties (e.g., a sponsor
+    institute, publishing entity, journal) for attribution ("Attribution
+    Parties") in Licensor's copyright notice, terms of service or by other
+    reasonable means, the name of such party or parties; (ii) the title of
+    the Work if supplied; (iii) to the extent reasonably practicable, the
+    URI, if any, that Licensor specifies to be associated with the Work,
+    unless such URI does not refer to the copyright notice or licensing
+    information for the Work; and (iv) , consistent with Ssection 3(b), in
+    the case of an Adaptation, a credit identifying the use of the Work in
+    the Adaptation (e.g., "French translation of the Work by Original
+    Author," or "Screenplay based on original Work by Original Author").
+    The credit required by this Section 4(c) may be implemented in any
+    reasonable manner; provided, however, that in the case of a Adaptation
+    or Collection, at a minimum such credit will appear, if a credit for
+    all contributing authors of the Adaptation or Collection appears, then
+    as part of these credits and in a manner at least as prominent as the
+    credits for the other contributing authors. For the avoidance of
+    doubt, You may only use the credit required by this Section for the
+    purpose of attribution in the manner set out above and, by exercising
+    Your rights under this License, You may not implicitly or explicitly
+    assert or imply any connection with, sponsorship or endorsement by the
+    Original Author, Licensor and/or Attribution Parties, as appropriate,
+    of You or Your use of the Work, without the separate, express prior
+    written permission of the Original Author, Licensor and/or Attribution
+    Parties. Except as otherwise agreed in writing by the Licensor or as
+    may be otherwise permitted by applicable law, if You Reproduce,
+    Distribute or Publicly Perform the Work either by itself or as part of
+    any Adaptations or Collections, You must not distort, mutilate, modify
+    or take other derogatory action in relation to the Work which would be
+    prejudicial to the Original Author's honor or reputation. Licensor
+    agrees that in those jurisdictions (e.g. Japan), in which any exercise
+    of the right granted in Section 3(b) of this License (the right to
+    make Adaptations) would be deemed to be a distortion, mutilation,
+    modification or other derogatory action prejudicial to the Original
+    Author's honor and reputation, the Licensor will waive or not assert,
+    as appropriate, this Section, to the fullest extent permitted by the
+    applicable national law, to enable You to reasonably exercise Your
+    right under Section 3(b) of this License (right to make Adaptations)
+    but not otherwise. 5. Representations, Warranties and Disclaimer
+
+    UNLESS OTHERWISE MUTUALLY AGREED TO BY THE PARTIES IN WRITING,
+    LICENSOR OFFERS THE WORK AS-IS AND MAKES NO REPRESENTATIONS OR
+    WARRANTIES OF ANY KIND CONCERNING THE WORK, EXPRESS, IMPLIED,
+    STATUTORY OR OTHERWISE, INCLUDING, WITHOUT LIMITATION, WARRANTIES OF
+    TITLE, MERCHANTIBILITY, FITNESS FOR A PARTICULAR PURPOSE,
+    NONINFRINGEMENT, OR THE ABSENCE OF LATENT OR OTHER DEFECTS, ACCURACY,
+    OR THE PRESENCE OF ABSENCE OF ERRORS, WHETHER OR NOT DISCOVERABLE.
+    SOME JURISDICTIONS DO NOT ALLOW THE EXCLUSION OF IMPLIED WARRANTIES,
+    SO SUCH EXCLUSION MAY NOT APPLY TO YOU.
+
+    6. Limitation on Liability. EXCEPT TO THE EXTENT REQUIRED BY
+    APPLICABLE LAW, IN NO EVENT WILL LICENSOR BE LIABLE TO YOU ON ANY
+    LEGAL THEORY FOR ANY SPECIAL, INCIDENTAL, CONSEQUENTIAL, PUNITIVE OR
+    EXEMPLARY DAMAGES ARISING OUT OF THIS LICENSE OR THE USE OF THE WORK,
+    EVEN IF LICENSOR HAS BEEN ADVISED OF THE POSSIBILITY OF SUCH DAMAGES.
+
+    7. Termination
+
+    This License and the rights granted hereunder will terminate
+    automatically upon any breach by You of the terms of this License.
+    Individuals or entities who have received Adaptations or Collections
+    from You under this License, however, will not have their licenses
+    terminated provided such individuals or entities remain in full
+    compliance with those licenses. Sections 1, 2, 5, 6, 7, and 8 will
+    survive any termination of this License. Subject to the above terms
+    and conditions, the license granted here is perpetual (for the
+    duration of the applicable copyright in the Work). Notwithstanding the
+    above, Licensor reserves the right to release the Work under different
+    license terms or to stop distributing the Work at any time; provided,
+    however that any such election will not serve to withdraw this License
+    (or any other license that has been, or is required to be, granted
+    under the terms of this License), and this License will continue in
+    full force and effect unless terminated as stated above. 8.
+    Miscellaneous
+
+    Each time You Distribute or Publicly Perform the Work or a Collection,
+    the Licensor offers to the recipient a license to the Work on the same
+    terms and conditions as the license granted to You under this License.
+    Each time You Distribute or Publicly Perform an Adaptation, Licensor
+    offers to the recipient a license to the original Work on the same
+    terms and conditions as the license granted to You under this License.
+    If any provision of this License is invalid or unenforceable under
+    applicable law, it shall not affect the validity or enforceability of
+    the remainder of the terms of this License, and without further action
+    by the parties to this agreement, such provision shall be reformed to
+    the minimum extent necessary to make such provision valid and
+    enforceable. No term or provision of this License shall be deemed
+    waived and no breach consented to unless such waiver or consent shall
+    be in writing and signed by the party to be charged with such waiver
+    or consent. This License constitutes the entire agreement between the
+    parties with respect to the Work licensed here. There are no
+    understandings, agreements or representations with respect to the Work
+    not specified here. Licensor shall not be bound by any additional
+    provisions that may appear in any communication from You. This License
+    may not be modified without the mutual written agreement of the
+    Licensor and You. The rights granted under, and the subject matter
+    referenced, in this License were drafted utilizing the terminology of
+    the Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works
+    (as amended on September 28, 1979), the Rome Convention of 1961, the
+    WIPO Copyright Treaty of 1996, the WIPO Performances and Phonograms
+    Treaty of 1996 and the Universal Copyright Convention (as revised on
+    July 24, 1971). These rights and subject matter take effect in the
+    relevant jurisdiction in which the License terms are sought to be
+    enforced according to the corresponding provisions of the
+    implementation of those treaty provisions in the applicable national
+    law. If the standard suite of rights granted under applicable
+    copyright law includes additional rights not granted under this
+    License, such additional rights are deemed to be included in the
+    License; this License is not intended to restrict the license of any
+    rights under applicable law. Creative Commons Notice
+
+    Creative Commons is not a party to this License, and makes no warranty
+    whatsoever in connection with the Work. Creative Commons will not be
+    liable to You or any party on any legal theory for any damages
+    whatsoever, including without limitation any general, special,
+    incidental or consequential damages arising in connection to this
+    license. Notwithstanding the foregoing two (2) sentences, if Creative
+    Commons has expressly identified itself as the Licensor hereunder, it
+    shall have all rights and obligations of Licensor.
+
+    Except for the limited purpose of indicating to the public that the
+    Work is licensed under the CCPL, Creative Commons does not authorize
+    the use by either party of the trademark "Creative Commons" or any
+    related trademark or logo of Creative Commons without the prior
+    written consent of Creative Commons. Any permitted use will be in
+    compliance with Creative Commons' then-current trademark usage
+    guidelines, as may be published on its website or otherwise made
+    available upon request from time to time. For the avoidance of doubt,
+    this trademark restriction does not form part of the License.
+
+    Creative Commons may be contacted at http://creativecommons.org/.
+
+    */
+}